КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-А

Справа № 761/ 19447/18 Головуючий у 1 інстанції - Притула Н.Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13782/2019 Доповідач - Мараєва Н.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2019 р. Київський Апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду

цивільних справ :

Головуючого - Мараєвої Н.Є.,

Суддів - Заришняк Г.М., Рубан С.М.

При секретарі - Гаврюшенко К.О.

Розглянули у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного

суду в порядку спрощеного позовного провадження

Цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 р.

в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства

«ВТБ Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс»

про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги

Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з`явилися, перевіривши

матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

В с т а н о в и л а :

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 21.12.2007 року між ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду №10 за умовами якої Банк зобов`язався надавати клієнту кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених у кредитних договорах, договорах про відкриття мультивалютної кредитної лінії, договорах про відкриття кредитної лінії, договорах про відкриття валютної кредитної лінії, укладених в рамках цієї Угоди і які є невід`ємними частинами.

Загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими в рамках даної Угоди кредитами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 1 200 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту. Термін дії угоди встановлений по 20.12.2017 року.

На виконання умов зазначеної угоди між сторонами були укладені Кредитні договори: від 21.12.2007 року №22.47-10/07-СК за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 450 000,00 доларів США строком користування по 19.12.2014 року зі сплатою 13,00% річних;

від 21.12.2007 року №22.45-10/07-СК за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 550 000,00 доларів США строком користування по 19.12.2014 року зі сплатою 13,00% річних;

від 31.03.2008 року №22.71-10/08-СК за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 200 000,00 доларів США строком користування по 30.03.2015 року зі сплатою 14,00% річних.

Оскільки позивач належним чином не виконував власні зобов`язання за кредитними договорами, 24.02.2019 року ПАТ «ВТБ Банк» направив на адресу позивача вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитними договорами.

Позивач належним чином зобов`язання за кредитними договорами не виконав, ПАТ «ВТБ Банк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. В той же час в межах зазначеної справи ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом та просив визнати недійсними Генеральну угоду та кредитні договори.

Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 07.12.2010 року (справа №2- 2580/10) первісний позов ПАТ «ВТБ Банк» задоволено та стягнуто заборгованість за кредитними договорами та відмовлено в задоволенні зустрічного позову.

Судом не встановлено під час розгляду справи, що на даний час рішення суду виконується в примусовому порядку.

18 листопада 2015 року між ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» та ПАТ «ВТБ Банк» укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21 МБ, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває право вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.

27 листопада 2015 року між ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» та ПАТ «ВТБ Банк» укладено додаткову угоду № 1 до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21 МБ від 18 листопада 2015 року.

Як вбачається з додатку до Додаткової угоди, ПАТ «ВТБ Банк» переуступив право вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» також за кредитними договорами укладеними з позивачем 21.12.2007 року та 31.03.2008 року.

Позивач вважає, що банк та ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» не мали правових підстав для укладення договору відступлення, який укладено з порушенням положень чинного законодавства та порушує його права як позичальника, оскільки договір відступлення містить ознаки договору факторингу.

Відповідно до п. 3.1.3 Договору право вимоги переходить до ТОВ «ФК «Поліс» з моменту підписання Сторонами відповідної Додаткової угоди до даного договору та Реєстру прав вимог та зарахування коштів у розмірі ціни додаткової угоди до Договору на рахунок ПАТ «ВТБ Банк», після чого ТОВ «ФК «Поліс» стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей по кредитним договорам, зазначеним у відповідному Реєстрі прав вимоги, а також їх зобов`язань по договорам забезпечення. Відступлення права вимоги за договорами застави/іпотеки, що засвідчені нотаріально та укладені у забезпечення зобов`язань боржників за кредитними договорами, здійснюється шляхом укладення сторонами нотаріально засвідчених договорів про відступлення права вимоги за такими договорами.

Таким чином, на підставі Договору та Додаткової угоди №1 від 27.11.2015 року до Договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21 МБ від 18 листопада 2015 року до ТОВ «ФК «Поліс» перейшли права вимоги за наступними договорами: Кредитний договір від 21.12.2007 року №22.47- 10/07-СК. Кредитний договір від 21.12.2007 року №22.45-10/07-СК та кредитним договором від 31.03.2008 р. №22.71-10/08-СК.

Позивач аргументує свій позов тим, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» була відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій щодо отримання заборгованості в доларах США.

Згідно ст.ст.626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.202, ст.204 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6.11.2009 р., правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Як роз`яснено в пункті 8 зазначеної Постанови, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст.1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Постановлюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не довів порушення його прав відповідачами під час укладення договору про відступлення права вимоги, оскільки вказаним договором його обов`язки за кредитним договором не збільшено. До відповідача ТОВ «ФК «Поліс» лише перейшло право вимоги за зобов`язаннями, які підлягали виконанню позивачем перед позикодавцем. Відповідачами, в свою чергу, під час укладення оспорюваного договору та угоди до нього було дотримано вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а доводи позивача про визнання оспорюваного правочину недійсним не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом повно з`ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам.

Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Підстав для скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст.268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 р. - залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 23.12.2019 р.

Головуючий :

Судді :