Постанова

Іменем України

24 грудня 2019 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/15660/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 ,

на рішення Дніпровського районного суду м. Києва

від 26 вересня 2019 року

в складі судді Виниченко Л.М.

у справі №755/4350/19 Дніпровського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Комунального підприємства "Київпастранс",

третя особа - виконуючий обов'язки директора Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо Комунального підприємства "Київпастранс" Карабчук Руслан Володимирович,

про визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності і про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

15 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточненим в подальшому, до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі - КП "Київпастранс", Підприємство), в якому за заявленими вимогами до третьої особи - виконуючого обов`язки директора Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо (далі - КТРЕД КП «Київпастранс») Карабчука Р.В. просила визнати незаконними і скасувати: пункт 1 наказу в.о. директора КТРЕД КП "Київпастранс" Карабчука Р.В. №33 від 26.02.2019 про звільнення, пункт 2 наказу №139 від 18.09.2018 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та пункт 5 наказу №13 від 25.01.2019 про притягнення до дисциплінарної відповідальності, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 000 грн та за позовними вимогами до відповідача КП «Київпастранс» просила поновити її на роботі і виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу, зобов`язати вжити заходи до в.о. директора КТРЕД КП «Київпастранс» Карабчука Р.В. щодо припинення дискримінації членів ППО ВПЗУ КТД КП «Київпастранс» стосовно належності чи неналежності до профспілки.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що з 01.06.1978 вона перебувала у трудових відносинах з КП «Київпастранс», де працювала водієм тролейбуса, а з 01.11.1993 займала посаду диспетчера диспетчерської служби керування КТРЕД КП «Київпастранс».

Наказом в.о. директора КТРЕД Карабчуком Р .В. від 26.02.2019 №33 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України її звільнено за систематичне невиконання обов`язків, покладених трудовим договором або правилами трудового розпорядку, з урахуванням попередніх доган в наказах №139 від 18.09.2018 та №13 від 25.01.2019 р.

Позивачка вважає звільнення незаконним, оскільки за 25 років роботи на посаді диспетчера диспетчерської служби керування нею не було скоєно адміністративних порушень чи інших діянь. Роботодавець порушив не лише процедуру звільнення, а й не мав правових і фактичних підстав для застосування доган, так як мав провести розслідування та зібрати достатньо доказів, які б свідчили про факт вчинення дисциплінарного проступку та тяжкість такого проступку. При винесенні доган роботодавцем не дотримано вимог ст. 149 КЗпП України, яка передбачає врахування ступеню тяжкості вчиненого проступку і заподіяну таким проступком шкоду підприємству; обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.

Вказувала, що зазначені у наказах дислиплінарні проступки є малозначними діяннями, які не породили суттєвих негативних наслідків для підприємства.

На думку позивачки справжнім мотивом її покарання є дискримінація за ознакою належності до Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Куренівського тролейбусного депо КП "Київпастранс" (далі - профспілка ВПЗУ). Така дискримінаційна поведінка з боку роботодавця порушує норми міжнародно-правових актів та національного законодавства.

Зазначала, що дізнавшись про те, що адміністрація КП "Київпастранс" подала подання про її звільнення в профспілковий комітет КТРЕД КП "Київпастранс" профспілки працівників комунального транспорту, транспортної інфраструктури та безпеки руху (далі - профспілка КТРЕД КП "Київпастранс") вона письмово звернулась до голови профспілкового комітету цієї профспілки ОСОБА_5 та в.о. директора КП "Київпастранс" Карабчука Р.В. з вимогою надати копію подання про звільнення та копії документів. 19.02.2019 написала заяву про виключення з профспілки КТРЕД КП "Київпастранс" та звернулась до голови профспілки ВПЗУ Самко А.О. для захисту своїх прав. Останній в свою чергу 19.02.2019 звернувся з письмовою заявою до в.о. директора КТРЕД Карабчука Р.В. з вимогою перенаправити подання про звільнення за ст. 43 КЗпП України. Всупереч цьому за її відсутності 26.02.2019 подання про її звільнення від 25.01.2019 розглянуто профспілковим комітетом КТРЕД КП "Київпастранс", не дивлячись на те, що вона не є членом цієї профспілки з 19.02.2019. Наказ про звільнення отримала рекомендованим листом 28.02.2019.

Позивач зазначає, що безпосереднім відповідачем у справі є КП «Київпастранс», яке зобов`язане покласти край систематичному порушенню трудового законодавства з боку Карабчука Р.В. , як в.о. директора структурного підрозділу.

Крім того, вказувала, що внаслідок незаконного притягнення її до дисциплінарної відповідальності завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного трудового та громадського життя. Моральну шкоду вона оцінює у розмірі 50 000 грн.

Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вказував, що при накладенні дисциплінарних стягнень шляхом оголошення доган та звільнення Підприємством було дотримано вимог трудового законодавства та з`ясовано усі обставини вчинення проступку, враховані ступінь тяжкості проступку та заподіяна шкода.

Щодо доводів позовної заяви про відсутність згоди первинного профспілкового органу на звільнення позивачки зазначив, що до Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України (ВПЗУ) ОСОБА_1 вступала двічі: перший раз 01.04.2018 на підставі заяви про прийняття в члени ВПЗУ від 01.04.2018 та протоколу №14 від 31.03.2018. При цьому, засідання профкому ВПЗУ та складання протоколу №14 на включення до складу профспілки відбулося 31.03.2018, тоді як заяву про вступ ОСОБА_1 подала 01.04.2018. Другий раз до ВПЗУ ОСОБА_1 вступила 19.02.2019, на підтвердження чого надала листа щодо включення її до членів ВПЗУ від 19.02.2019 №8. Водночас, на цей момент позивачка перебувала на лікарняному, а саме на стаціонарному лікуванні в Київській міській клінічній лікарні №3.

Також, позивачкою не надано доказів членства її в профспілковій організації ВПЗУ, зокрема не надано протокол про включення її до профспілки на підставі заяви та доказів сплати членських внесків.

Зважаючи на викладене відповідач вважав, що на момент звільнення ОСОБА_1 не була членом Первинної профспілкової організації ВПЗУ.

Відповідач зазначав, що є безпідставними твердження позивачки, що мотивом її покарання є перебування у ВПЗУ, і на її думку це є дискримінацією, оскільки на момент накладення дисциплінарних стягнень та звільнення з посади позивач не була членом Первинної профспілкової організації ВПЗУ.

В частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди зазначив, що відсутній причинно-наслідковий зв`язок між перебуванням позивачки на лікарняному та її звільненням. До того ж під час перебування на стаціонарному лікуванні позивач 11.02.2019 уповноважила ОСОБА_2 на представлення її інтересів. Також, перебуваючи на лікарняному, позивачка 19.02.2019 подала заяву на вихід з профспілкового комітету Куренівського ТРЕД.

За наведених обставин, відповідач просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначила, що рішення суду підлягає скасуванню у зв`язку з допущеними судом порушеннями норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням і неправильним встановленням обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неправильною оцінкою доказів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалася на те, що судом не з`ясовано чи була виробнича необхідність у диспетчера тримати резервних водіїв на робочому місці за відсутності рухомого складу, тоді як на Підприємстві склалася така практика, що у разі відсутності рухомого складу диспетчер за згодою водіїв відпускає останніх додому. Дані обставини підтверджуються показами свідка ОСОБА_7 та добовим звітом про вибуття з розкладу руху (під час тривалості робочої зміни ОСОБА_1 ), який свідчить, що 20.01.2019 та 21.01.2019 потреби в заміні водіїв не було (відсутні простої без водія), що не взято судом до уваги при ухваленні рішення.

Вважала, що висновки суду про необхідність заміни водіїв грунтуються на припущеннях, адже така необхідність так і не виникла, та в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження протилежного.

Суд неправильно застосував положення ч. 3 ст. 149 КЗпП України, а саме застосовуючи дану норму суд не встановив обставин тяжкості проступку та попередньої роботи працівника. Також, суд неправильно розтлумачив поняття систематичності невиконання трудових обов'язків.

Суд не врахував, що п. 2.1. Посадової інструкції, на який міститься посилання в наказі про звільнення, містить дуже широкий перелік обов'язків (не менше 13 параграфів) і визначити за яке порушення накладено дисциплінарне стягнення з тексту наказу про звільнення визначити неможливо, а відповідачем не доведено використання ОСОБА_1 тролейбусу у власних цілях.

Судом не враховано також, що згідно Посадової інструкції призначення на посаду диспетчера диспетчерської служби керування та звільнення з посади здійснюється наказом директора підприємства за поданням начальника відділу з експлуатації рухомого складу з дотриманням вимог трудового законодавства. Однак, в матеріалах справи такі докази відсутні. Наявна в матеріалах справи службова записка ОСОБА_8 від 25.01.2019 містить лише формулювання про розгляд питання про притягнення диспетчера ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Судом не з'ясовано чи подавалося начальником відділу з експлуатації рухомого складу подання про звільнення ОСОБА_1 , що свідчить про порушення процедури звільнення.

Вказувала, що подання в.о. директора Карабчука Р.В. до профспілки КТРЕД КП "Київпастранс" за своєю суттю не є поданням начальника відділу з експлуатації рухомого складу про звільнення диспетчера. Крім того, згода профспілки КТРЕД КП "Київпастранс" не могла бути підставою для звільнення та покладатись в основу оскаржуваного наказу про звільнення, оскільки про засідання профкому, яке відбулося 26.02.2019 ОСОБА_1 не була належним чином повідомлення, так як в повідомленні чітко не вказано час і місце розгляду подання, а письмової згоди про проведення засідання профспілкового комітету за відсутності ОСОБА_1 не подавала. На думку позивачки погодження профспілки мало формальний характер, оскільки згідно протоколу профспілки КТРЕД КП "Київпастранс" №4 від 26.02.2019 ОСОБА_8 заявила, що керівництвом Підприємства було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України. Також, відсутність часу засідання профкому у протоколі та у наказі про звільнення не дозволяє зробити однозначний висновок про те, який документ було видано раніше, а отже звільнення здійснено з порушенням ч. 1 ст. 43 КЗпП України, тобто без попередньої згоди профспілки.

Крім того, вказала, що на момент звільнення вона не була членом профспілки КТРЕД КП "Київпастранс", у зв'язку з цим суду слід було критично ставитися до рішення профспілки КТРЕД КП "Київпастранс" №4 від 26.02.2019, незважаючи на те, що роботодавцем подано подання про звільнення ще за наявності членства ОСОБА_1 у цій профспілці.

Судом безпідставно не взято до уваги покази свідка ОСОБА_7 з посиланням на те, що останній є заінтересованою особою, оскільки перебуває в сімейних відносинах з позивачем; обставини викладені в протоколі №17 профспілки ВПЗУ від 13.07.2019.

Зазначила, що оскільки інших диспетчерів не карали за дії, які вчиняла вона, є підстави вважати, що через членство у профспілці ВПЗУ вона зазнала дискримінації.

За вказаних обставин просила скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26.09.2019 частково та ухвалити у відповідній частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги до КП "Київпастранс", а саме: визнати незаконним та скасувати наказ №13 від 25.01.2019 про оголошення догани, визнати незаконним та скасувати наказ №33 від 26.02.2019 про звільнення, поновити на роботі та стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.

Відповідач подав відзив, в якому посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними та надуманими, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно ст. 274 ЦПК України справи, що виникають з трудових відносин підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Отже, за приписами ст. 274, 369 ЦПК України спір у даній справі підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині незадоволення позовних вимог про визнання недійсним та скасування п. 2 наказу №139 від 18.09.2018 та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів у відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України не переглядає рішення суду в цій частині.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з КП "Київпастранс" з 01.06.1978. З 01.11.1993 переведена на посаду диспетчера по випуску другої категорії, а наказом №56 від 03.05.2006 переведена на посаду диспетчера диспетчерської служби керування (т. 1, а.с. 16).

Наказом в.о. директора КТРЕД КП "Київпастранс" Карабчука Р.В. №139 від 18.09.2018 ОСОБА_1 , за недотримання вимог посадової інструкції - п. 2.8. Розділу 2 "Завдання та обов`язки", а саме не повідомлення центрального диспетчера про те, що 06.09.2018 тролейбус №4366 з технічних причин не може доїхати до депо, що призвело до того, що тролейбус №4366 з 19:35 год 06.09.2018 по 09:00 год 07.09.2018 знаходився на проїжджій частині вул. Кирилівська, притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани.

Згідно наказу №13 від 25.01.2019 ОСОБА_1 вдруге притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани за порушення вимог посадової інструкції: п. 2.2. та п. 3.3. (відсторонення від роботи раніше встановленого терміну, без поважних причин, 20.01.2019 та 21.01.2019 водіїв тролейбуса, які знаходились в резерві, що виключило можливість залучення їх для заміни водіїв на маршрутах депо).

Наказом в.о. директора КТРЕД КП "Київпастранс" Карабчука Р.В. від 26.02.2019 №33 ОСОБА_1 , диспетчера диспетчерської служби керування, звільнено за систематичне невиконання обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами трудового розпорядку (п. 3 ст. 40 КЗпП України), враховуючи попередні догани застосовані в наказах №139 від 18.09.2018 та №13 від 25.01.2019.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з дотримання норм трудового законодавства, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення як догана.

Частиною першою статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Судом встановлено, що функціональні обов`язки та права диспетчера диспетчерської служби керування (посада, яку займала ОСОБА_1 ) визначено в Посадовій інструкції диспетчера диспетчерської служби керування, яка затверджена директором Куренівського ТРЕД Карабчуком Р.В. 01.03.2016 (далі - Посадова інструкція) (т. 1, а.с. 52-54).

В п. 2.2. Посадової інструкції визначено, що диспетчер диспетчерської служби керування забезпечує своєчасну зміну водіїв на лінії, в депо і дотримується встановленого режиму їхньої роботи.

Пунктом 3.3. Посадової інструкції передбачено, що диспетчер має право не допускати до роботи водіїв, які не мають необхідних документів на право керування тролейбусом, а також відсторонювати від роботи (не більше як до кінця зміни) водіїв, стан чи дії яких не забезпечують безпеку руху.

З приводу події, яка мала місце 20.01.2019 та 21.01.2019 ОСОБА_1 24 січня 2019 року надала пояснення про те, що 20.01.2019 з 08:00 год до 11:00 год та 21.01.2019 з 07:00 год до 09:00 год вона закрила шляховий лист водію Самко А.О., який сказав, що в нього замерзли ноги. Оскільки грітися не було де, то водій ОСОБА_7 20.01.2019 побув три години, а 21.01.2019 2 години, і пішов. Також пояснила, що 20.01.2019 в резерві перебувала водій ОСОБА_9 , яка повідомила про те, що теж замерзла. ОСОБА_1 зазначила, що вона відпустила водіїв, оскільки для того щоб виїхати не було рухомого складу (т. 1, а.с. 177).

Згідно доповідних записок фельдшера з проведення передрейсового медогляду водіїв ОСОБА_10 від 20.01.2019 та від 21.01.2019 водій ОСОБА_7 20.01.2019, та 21.01.2019 водії ОСОБА_7 та ОСОБА_9 не зверталися до неї зі скаргами на стан здоров`я та погане самопочуття (т. 1, а.с. 195, 196).

Службовою запискою від 25.01.2019 начальник відділу з експлуатації ОСОБА_8 повідомила директору КТРЕД КП "Київпастранс" Карабчуку Р.В. про те, що 20.01.2019 диспетчер ОСОБА_1 відсторонила від роботи без поважних на те причин водія ОСОБА_7 , який перебував у резерві тривалістю 8 годин, про що свідчить запис у шляховому листі від 20.01.2019 водія ОСОБА_7 №005001; 21.01.2019 відсторонила від роботи без поважних на те причин водіїв ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , які перебували в резерві тривалістю 8 годин, про що свідчать записи у шляхових листах від 21.01.2019 водія ОСОБА_7 №020783 та водія ОСОБА_9 №012235, чим порушила п. 2.2, п. 3.3. Посадової інструкції (т. 1, а.с. 27).

Також, в службовій записці ОСОБА_8 зазначила, що водій ОСОБА_7 20.01.2019 та 21.01.2019, водій ОСОБА_9 21.01.2019 зі скаргами на погане самопочуття не звертались. Рапортів про відсторонення водіїв від роботи за станом здоров'я від диспетчера ОСОБА_1 не надходило.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що була відсутня потреба у роботі водіїв, яких позивачка відпустила додому, оскільки як правильно зазначено судом в мотивувальній частині рішення даний факт не спростовує вини ОСОБА_1 в порушенні трудових обов`язків, покладених на неї Посадовою інструкцією. Відтак є безпідставними і доводи апеляційної скарги про те, що судом не з`ясовано чи була виробнича необхідність у диспетчера тримати резервних водіїв на робочому місці за відсутності рухомого складу.

Крім того, суд першої інстанції сприяючи повному та всебічному з`ясуванню обставин справи, у судовому засіданні допитав свідка з боку позивача - ОСОБА_7 , який суду пояснив, що він є водієм КТРЕД КП "Київпастранс" та голова профспілки ВПЗУ Куренівського тролейбусного депо КП "Київпастранс". Позивачка це мати його цивільної дружини. Знає позивачку з 2005 року, як хорошого диспетчера, яка добре справлялася зі своїми обов`язками. Вважав оголошені ОСОБА_1 догани надуманими, оскільки таким чином адміністрація підприємства помстилася за його профспілкову діяльність, що є дискримінацією.

Водночас, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_7 , оскільки останній є упередженим щодо розгляду справи, так як пов`язаний з позивачем сімейними відносинами (донька позивача є цивільною дружиною ОСОБА_7 ) та виробничими обставинами ( ОСОБА_7 , який працює водієм на підприємстві фактично знаходиться в підпорядкування позивача, як диспетчера). Суд першої інстанції також правильно зазначив, що покази свідка ОСОБА_7 не спростовують факту допущення позивачем порушень трудових обов'язків, які підтверджуються письмовими доказами у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що судом не враховано покази свідка ОСОБА_7 .

Встановивши, що ОСОБА_1 порушила трудові обов`язки, не виконала вимоги пунктів 2.2., 3.3. Посадової інструкції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість застосування роботодавцем до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді оголошення догани в січні 2019 року (наказ №13 від 25.01.2019).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що на Підприємстві склалася така практика, що у разі відсутності рухомого складу диспетчер за згодою водіїв відпускає останніх додому, не свідчать про правомірність дій позивача та не спростовують висновків суду щодо наявності законних підстав для накладення дисциплінарного стягнення. З цього приводу також є неспроможними і докази на які посилається позивач, та які на її думку не враховані судом, як на правомірність своїх дій щодо відпуску додому водіїв тролейбуса.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини 3 статті 149 КЗпП України, зокрема не врахував тяжкість проступку та попередню роботу працівника, колегія суддів не бере до уваги, оскільки роботодавець з поміж закріплених законом видів стягнення: догана і звільнення вправі, враховуючи ступінь тяжкості проступку, заподіяну ним шкоду і попередню роботу працівника, обрати один із двох видів стягнення та застосувати таке стягнення до працівника за вчинене порушення. Отже, між доганою та звільненням роботодавець обрав менш суворий захід дисциплінарного стягнення - догану, що свідчить про врахування роботодавцем ступеню тяжкості вчиненого порушення та попередню роботу працівника.

Таким чином, вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 2 наказу №13 від 25.01.2019, суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи, надавши аналіз доказам, які містяться в матеріалах справи, та застосувавши відповідні норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, з огляду на таке.

Як зазначалось вище, наказом №33 від 25.01.2019 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади диспетчера за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (п. 3 ст. 40 КЗпП України), з урахуванням раніше накладених дисциплінарних стягнень.

В наказі зазначено про порушення ОСОБА_1 21.01.2019 пунктів 2.1. та 2.3 Посадової інструкції, зокрема щодо невиконання обов`язку про не направлення на лінію для заміни технічно несправних тролейбусів резервного тролейбуса, як третє порушення, з урахуванням попередньо вчинених позивачем повторних проступків за які накладені дисциплінарні стягнення, що вважається систематичним порушенням трудових обов`язків та є підставою для

Судом встановлено, що в службовій записці від 25.01.2019 начальник відділу з експлуатації руху ОСОБА_8 повідомила директору Підприємства, що 21.01.2019 диспетчер ОСОБА_1 також порушила п. 2.1. та п. 2.3. Посадової інструкції та використала тролейбус з інвентарним №4359 в особистих цілях, що призвело до втрати транспортної роботи, а саме: водій ОСОБА_11 , відповідно до добового наряду водіїв від 21.01.2019 була знаряджена в резерв на 04:30 год ранку на ЛДС ОСОБА_12 . Водій з`явилася вчасно, пройшла передрейсовий медичний огляд, отримала від диспетчера ОСОБА_1 поїзний журнал на тролейбус №4359 та підготувавши рухомий склад до виїзду чекала розпорядження диспетчера. В свою чергу диспетчер ОСОБА_1 дочекалася закінчення своєї зміни та дала розпорядження водію ОСОБА_11 відвезти її додому та прямувати на ЛДС ОСОБА_12 , де водій тролейбуса повинна була знаходитись ще з 05.20 год ранку. В результаті тролейбус №4359 виїхав із депо о 09:00 год замість того, щоб замінити на маршруті №30 технічно несправну рухому одиницю №4368 (з 08:05 год), про що водій ОСОБА_13 повідомив диспетчера ОСОБА_1 та центрального диспетчера о 08:07 год. Також заміни через технічну несправність потребував тролейбус №4037 на маршруті №29, про що диспетчера завчасно повідомив водій ОСОБА_14 о 08:00 год (т. 1, а.с. 29).

З даного питання позивач надавала письмові пояснення, в яких зазначала, що тролейбус №4359 залишався в депо на випадок поломки транспорту на 30 маршруті. Щодо тролейбусу за маршрутом №29 ОСОБА_1 пояснила, що на цьому маршруті вона не дала заміну, оскільки це була оглядова машина, а якби поламався 30 маршрут, то було втрачено не 4 рейси, а 6 рейсів. Також визнала, що можливо вона зробила дещо неправильно, але в основному старалася для підприємства (т. 1, а.с. 30).

Зі звіту про вибуття з розкладу 21.01.2019 вбачається, що тролейбус №4638 по маршруту №30 вийшов з ладу о 8:30 год. (т. 1, а.с. 236), а робоча зміна диспетчера ОСОБА_1 була до 09:00 ранку 21.01.2019.

В матеріалах справи відсутні докази, що до 09:00 ранку 21.01.2019 ОСОБА_1 надавала розпорядження щодо виїзду резервного тролейбусу з депо. Більш того, як зазначає сама позивач, така заміна тролейбусів відбулася вже за вказівкою іншого диспетчера відразу після виходу останнього на зміну.

Відповідно до письмового пояснення водія тролейбуса ОСОБА_13 , він працював 21.01.2019 на 30 маршруті, де о 08 год. 10 хв. під час руху з вул. Милославська до вул. Кадетський Гай відчув, що тролейбус погано гальмує, в результаті чого задимілось праве колесо на середньому мосту, після чого він зателефонував диспетчеру, що їде в депо із заявкою (т. 1, а.с. 197).

25 січня 2019 року КТРЕД КП «Київпастранс», діючи у відповідності до вимог ст. 43 КЗпП України, звернувся в профспілковий комітет КТРЕД КП «Київпастранс» профспілки працівників комунального транспорту, транспортної інфраструктури та безпеки руху з поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 викликалася на засідання профкому 26.02.2019 щодо розгляду подання про її звільнення. Повідомлення від 20.02.2019 про розгляд подання було надіслано представнику позивача ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 35).

Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 не була повідомлена про засідання профкому КТРЕД КП «Київпастранс», яке відбулося 26.02.2019, спростовуються матеріалами справи (т. 1, а.с. 36). Зокрема, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 від 22.02.2019 до профспілкового комітету КТРЕД КП «Київпастранс», в якій вона зазначила про те, що 21.02.2019 отримала лист профкому від 20.02.2019 з повідомленням про те, що засідання профкому відбудеться 26.02.2019. Також, в заяві ОСОБА_1 просила не розглядати подання КП "Київпастранс" про її звільнення, так як вона є членом профспілки ВПЗУ та звернулась до її голови ОСОБА_7 за захистом своїх порушених трудових прав, який в свою чергу звернувся до в.о. директора КП "Київпастранс" Карабчука Р.В. з вимогою перенаправлення подання на звільнення ОСОБА_1 до ВПЗУ.

Рішенням профспілкового комітету КТРЕД КП «Київпастранс», яке оформлено протоколом №4 від 26.02.2019, надано згоду КП "Київпастранс" на звільнення ОСОБА_1 за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що згоду на звільнення було надано профспілкою КТРЕД КП «Київпастранс», членом якої не являлась ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що в КП «Київпастранс» створений і діє профспілковий комітет КТРЕД КП «Київпастранс» профспілки працівників комунального транспорту, транспортної інфраструктури та безпеки руху, яка забезпечує захист прав вивільнюваних працівників на підприємстві.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказувала на те, що вона є членом Первинної профспілкової організації ВПЗУ, а 19.02.2019 подала заяву про виключення її із членів профспілкового комітету КТРЕД КП «Київпастранс» профспілки працівників комунального транспорту, транспортної інфраструктури та безпеки руху.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи на підтвердження членства у Первинній профспілковій організації ВПЗУ ОСОБА_1 надала заяву від 01.04.2018, в якій просила прийняти її в члени ВПЗУ (т. 1. а.с. 22).

Згідно протоколу від 31.03.2018 №14 засідання профкому Первинної профспілкової організації ВПЗУ постановлено прийняти в члени Первинної профспілкової організації ВПЗУ ОСОБА_1 на підставі заяви від 01.04.2018 (т. 1, а.с. 23).

18 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до профспілки Куренівського ТРЕД КП «Київпастранс» із заявою, в якій просила надати копію подання на звільнення. Також просила голову профкому створити комісію та перевірити законність та обгрунтованість попередньо винесених доган згідно наказів №139 від 18.09.2018 та №13 від 25.01.2019 (т. 1, а.с. 32).

19 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до профспілки Куренівського ТРЕД КП «Київпастранс» із заявою про виключення її із членів профспілки (т. 1, а.с. 33).

В цей же день - 19 лютого 2019 року голова профспілки ВПЗУ ОСОБА_7 звернувся до в.о. директора КТРЕД КП "Київпастранс" Карабчука Р.В. з листом, в якому повідомив про те, що диспетчер ОСОБА_1 є членом профспілки ВПЗУ, у зв`язку з чим всі питання про винесення дисциплінарних стягнень та подання на звільнення необхідно направляти голові профспілки ВПЗУ КТД КП "Київпастранс" Самко А.О. (т. 1, а.с. 34).

Таким чином, з вищенаведених обставин вбачається, що до ППО ВПЗУ ОСОБА_1 фактично вступала двічі: перший раз на підставі заяви від 01.04.2018 та протоколу профкому від 31.03.2018, а другий раз з 19.02.2019, на підтвердження чого надала лист ВПЗУ від 19.02.2019 №8 щодо включення її до членів ВПЗУ. Водночас, в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 19.02.2019 зверталася до ВПЗУ із заявою про прийняття її в члени профспілки.

Поряд з цим, слід також зазначити, що рішення Первинної профспілкової організації ВПЗУ про прийняття ОСОБА_1 в члени профспілки прийнято за день до того, як остання подала заяву, а саме засідання профкому відбулося 31.03.2018, а заяву подано 01.04.2018. Більш того, з протоколу засідання профкому Первинної профспілкової організації ВПЗУ №14 від 31.03.2018 вбачається, що головою профспілкового комітету є ОСОБА_7 (цивільний чоловік доньки ОСОБА_1 ).

Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що у період з 31.01.2019 по 05.02.2019 та у період з 08.02.2019 по 22.02.2019 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні (т. 1, а.с. 141-142). Тобто, в день подання заяви про виключення з членів профспілки Куренівського ТРЕД КП "Київпастранс" ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні у Київській міській клінічній лікарні №3.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться суперечливі докази на підтвердження того чи вступила ОСОБА_1 до членів Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Куренівського тролейбусного депо КП "Київпастранс", колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що на момент звільнення ОСОБА_1 була членом ПО КТРЕД КП "Київпастранс", а відтак не була членом двох профспілок.

Оскільки на момент звільнення ОСОБА_1 не була виключена із членів профспілкової організації Куренівського ТРЕД КП "Київпастранс" суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося за згодою профспілкового комітету, в якому перебувала позивач, як то передбачає ст. 43 КЗпП України.

З цих підстав судом першої інстанції правомірно не взято до уваги рішення профкому ВПЗУ від 13.07.2019 №17 щодо ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Більш того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_7 , який є головою Первинної профспілкової організації ВПЗУ КТРЕД КП "Київпастранс" та приймав участь в голосуванні щодо ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 , також перебуває з останньою в сімейних відносинах (цивільний чоловік доньки ОСОБА_1 ) та був пов`язаний виробничими обставинами з позивачем, а саме ОСОБА_7 , як водій тролейбуса фактично підпорядкований диспетчеру ОСОБА_1 . Позивач та ОСОБА_7 проживають за однією адресою, про що зазначив ОСОБА_7 під час допиту його як свідка судом першої інстанції.

В той же час події, які мали місце 20.01.2019 та 21.01.2019, та за які ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, також безпосередньо стосувалися і ОСОБА_7 , як працівника Підприємства, який як вже зазначалось вище приймав участь в голосуванні на засіданні профкому ВПЗУ КТРЕД КП "Київпастранс".

З огляду на викладене, обставини якими обгрунтовано рішення ВПЗУ КТРЕД КП "Київпастранс" про ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 не мають правового значення, а тому доводи апеляційної скарги з цих підстав на увагу колегії суддів не заслуговують.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 систематично не виконувала трудові обов`язки, покладені на неї посадовою інструкцією, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, застосував положення 43, 147-149 КЗпП України та дійшов правильного висновку про обгрунтованість застосування роботодавцем дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність висновку суду першої інстанції щодо систематичного порушення позивачем трудових обов`язків відхиляються судовою колегією з таких підстав.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що при звільненні працівника за систематичне порушення трудової дисципліни, яке є заходом стягнення, необхідною умовою такого звільнення є вчинення ним конкретного дисциплінарного проступку, тобто допущення невиконання або неналежного виконання трудових обов'язків, що носило систематичний характер, а за попереднє порушення трудової дисципліни до такої особи застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, які не втратили юридичної сили за давністю й не зняті.

До юридичних фактів, які підлягають встановленню при вирішенні спору про законність звільнення з вказаних підстав, відноситься обставина про те, чи мав місце дисциплінарний проступок під час раніше застосованих заходів дисциплінарного чи громадського стягнення.

Отже, за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

В таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сиди за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач мала дисциплінарне стягнення, а саме наказом відповідача №139 від 18.09.2018 та наказом №13 від 25.01.2019 їй оголошено догани, які не знято у визначеному законом порядку, та нею повторно порушено трудові обов'язки, що підтверджується наказом №33 від 26.02.2019, тобто протягом року з дня застосування дисциплінарного стягнення за перше порушення мав місце дисциплінарний проступок під час раніше застосованих заходів дисциплінарного стягнення.

Дані обставини свідчать про систематичне невиконання ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків, тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що звільнення позивача з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України відповідає положенням трудового законодавства.

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення позивача відбулося з дотримання трудового законодавства, колегія суддів також погоджується з висновком суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, які є похідними вимогами від вимог про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Посилання в апеляційній скарзі, що судом не з`ясовано обставин чи начальником відділу з експлуатації рухомого складу подавалося подання про звільнення ОСОБА_1 , а також не враховано, що п. 2.1. Посадової інструкції містить широкий перелік обов`язків, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки позовна заява не містить таких обгрунтувань і дані обставини не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Крім того, за приписами ст. 147 КЗпП України звільнення є видом дисциплінарного стягнення.

Доводи ОСОБА_1 про те, що через членство у ВПЗУ КТРЕД КП "Київпастранс" вона зазнала дискримінації є безпідставними, оскільки на момент накладення дисциплінарних стягнень та звільнення з посади позивач не була членом ВПЗУ КТРЕД КП "Київпастранс".

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків. Рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права.

За обставин, коли в задоволенні позову відмовлено, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.

При цьому, колегія суддів звернула увагу на те, що позивач більше 40 років пропрацювала в КП "Київпастранс", 25 з яких на посаді диспетчера КТРЕД КП "Київпастранс". За даних обставин застосування до позивача такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення, на думку колегії суддів, є суворим. Проте, суд наділений повноваженнями перевірити лише наявність чи відсутність підстав для застосування до працівника дисциплінарного стягнення. Визначення ж виду такого стягнення до компетенції суду не віднесено.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2019 року.

Головуючий Мазурик О.Ф.

Судді Кравець В.А.

Махлай Л.Д.