ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2019 р. Справа№ 910/7294/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Гузир І.А.,

представників сторін:

позивача: Проценко Р.В.,

відповідача: Пилипчук І.І.,

третьої особи: Онопченко М.С.,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант-С»

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 (повний текст складено 11.10.2019)

у справі № 910/7294/19 (суддя Картавцева Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант-С»

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про припинення дії договору,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/7294/19 від 01.10.2019 відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант-С» до Київської міської ради про припинення дії договору про поновлення договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:174:0115, укладеного між відповідачем та позивачем, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. 26.12.2015 та зареєстрованого в реєстрі за № 1162, шляхом його розірвання.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору оренди землі та положень законодавства закінчення позивачем будівництва не є безумовною підставою для припинення такого договору чи його розірвання.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/7294/19.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2019 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант-С» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/7294/19, розгляд справи призначено на 23.12.2019.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що позивач фактично припинив користуватися земельною ділянкою, оскільки передав право користування новозбудованим об`єктом іншій особі.

В судовому засіданні 18.12.2019 представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представники відповідача та третьої особи надали усні пояснення у справі, відповіли на запитання суду, просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.

Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 26.12.2015 між Київською міською радою (орендодавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авант-С" (орендар, позивач) укладений договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1162 (далі - Договір).

Відповідно до вказаного договору, на підставі рішення Київської міської ради №30/486 від 12.12.2007 та рішення Київської міської ради від 12.11.2014 №313/313, орендодавець передав, а відповідач прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку загальною площею 0,3346 га (кадастровий номер 8000000000:85:174:0115) для будівництва житлово-офісного комплексу з приміщеннями громадського харчування та підземним паркінгом на вул. Межовій, 23-Б в Подільському районі м. Києва.

Пунктом 3.1 договору визначено, що договір укладений на 5 років.

Даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди землі.

За змістом ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ст. 4 Закону України "Про оренду землі").

19.09.2013 позивачу видано Дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ 114132620576 як замовнику "Будівництва житлово-офісного комплексу з приміщеннями громадського харчування та підземним паркінгом по вул. Межовій 23-Б у Подільському районі м. Києва".

На орендованій позивачем земельній ділянці збудовано багатоквартирний житловий об`єкт.

Згідно із Сертифікатом серії ІУ № 164160050419 від 05.01.2016, виданим Державною архітектурно - будівельною інспекцією України, житлово-офісний комплекс, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Межова, 23-Б, відповідає проектній документації та готовий до експлуатації.

Розпорядженням Подільської районної в місті Києві державної адміністрації № 251 від 29.04.2016 присвоєно закінченому будівництвом об`єкту на вул. Межова, 23-Б, поштову адресу: м. Київ, вул. Межова, 23-Б.

Оскільки позивач не є власником вказаного об`єкта, він звернувся до відповідача із листом № 01/03-2019 від 01.03.2019, в якому просив припинити дію Договору на підставі ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" та п. "а" ст. 141 Земельного кодексу України у зв`язку із завершенням будівництва та прийняттям об`єкта в експлуатацію і запропонував відповідачу укласти додатковий договір про припинення вищевказаного договору оренди земельної ділянки, який був підписаний зі сторони позивача та долучений до листа.

У відповідь на лист позивача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом вих. № 05716-6535 від 01.04.2019 повідомив позивача про те, що дострокове розірвання договору оренди можливе при виникненні відповідного права на земельну ділянку у нового власника розташованої на земельній ділянці нерухомості.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що у зв`язку із завершенням будівництва та введенням житлово-офісного комплексу, що розташований за адресою: Київ, вул. Межова, 23-Б в експлуатацію, позивач відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду землі" має право на припинення дії Договору, з огляду на що просить суд припинити дію такого договору шляхом його розірвання.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 31 Закону України "Про оренду землі" визначає, що договір оренди землі припиняється в разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;

ліквідації юридичної особи - орендаря;

відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;

набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці;

припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 31 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Положеннями ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Отже, припинення земельних орендних правовідносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін за рішенням суду незалежно від волевиявлення іншої сторони, в тому числі й органу місцевого самоврядування як органу розпорядження землею комунальної власності.

За змістом ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію добросовісний орендар земельної ділянки, наданої для потреб будівництва та обслуговування відповідного об`єкта, має право на першочергове укладення договору оренди землі на строк до 50 років або припинення дії договору оренди землі.

Зміст наведеної норми дає підстави для висновку, що після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію в орендаря, на підставі ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду землі", виникає право на дострокове припинення дії договору оренди.

При цьому, в даному випадку, завершення будівництва має розглядатися в контексті припинення орендарем користування наданою йому для будівництва земельною ділянкою.

Наведена позиція узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі № 925/315/18.

Водночас сам факт завершення будівництва не свідчить про факт припинення користування орендарем наданою йому для будівництва земельною ділянкою, що є підставою для розірвання договору оренди землі на підставі закону та ці події, як правило, не співпадають в часі. Факт припинення користування земельною ділянкою може бути підтверджений, зокрема, доказами передачі права власності на новозбудований об`єкт нерухомості іншій особі, передачі новозбудованого багатоквартирного будинку на баланс ОСББ чи іншої експлуатуючої організації, оформлення права власності, оренди чи постійного користування на земельну ділянку в порядку, встановленому статтями 41, 42 ЗК України.

Позивач на підтвердження своїх позовних вимог надав Сертифікат відповідності закінченого будівництвом об`єкта серії ІУ № 164160050419 від 05.01.2016.

Оцінюючи надані позивачем докази, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що сертифікат відповідності засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації, що не свідчить про припинення права користування земельною ділянкою. При цьому колегія суддів відзначає, що у цьому сертифікаті позивач зазначений як замовник об`єкта будівництва.

Пунктом 11.3 Договору визначено, що договір оренди припиняється у разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законодавством України;

поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

ліквідації юридичної особи - орендаря;

набуття права власності іншою особою на об`єкти нерухомості, що розташовані на орендованій земельній ділянці. В даному випадку в договорі про відчуження об`єктів нерухомості, що розташовані на земельній ділянці, яка є предметом цього договору, визначається суб`єкт (орендар за цим договором або новий власник об`єктів нерухомості), який сплачує орендну плату відповідно до розмірів, встановлених цим договором, та несе відповідальність за зобов`язаннями передбаченими цим договором для орендаря, до моменту оформлення новим власником нерухомості відповідного права на дану земельну ділянку.

Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Умовами пункту 8.4 Договору передбачено, що у випадку, якщо орендар має намір припинити право користування земельною ділянкою (її частиною), цей договір розривається за згодою сторін або до цього договору вносяться відповідні зміни при виникненні відповідного права на землю у нового власника об`єктів, які були відчужені.

З огляду на наведене, враховуючи умови Договору, а також те, що за змістом договору закінчення будівництва само по собі не є безумовною підставою для припинення договору, місцевий суд дійшов до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог.

Як зазначає позивач в апеляційній скарзі, згідно з витягом від 26.02.2019 № 157629688 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ТОВ «Авант-С» право власності на житлово-офісний комплекс, розташований за адресою: м. Київ, вул. Межова, 23-Б, за ТОВ «Авант-С» не зареєстроване.

Однак колегія суддів відхиляє посилання апелянта на вказаний витяг, оскільки він стосується самої земельної ділянки а не будь-якого об`єкта нерухомості на ній, та взагалі не містить інформації щодо власника житлово-офісного комплексу.

Окремо колегія суддів відзначає, що позивач 23.12.2019 звернувся до суду з клопотанням про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме: копії договору № М23-Б від 01.02.2016 про передачу на баланс та експлуатацію багатоквартирного житлового будинку, додатку № 1 до договору № М23-Б від 01.02.2016, додатку № 2 до договору № М23-Б від 01.02.2016.

Відповідно до ч.ч. 1- 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Клопотання представника позивача мотивоване тим, що він під час розгляду справи місцевим судом двічі (23.07.2019 та 02.09.2019) звертався до ТОВ «КЖБК БМУ-1» із запитом про надання відомостей щодо передачі житлово-офісного комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Межова, 23-Б, експлуатуючій організації чи об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку, однак відповідь отримав лише 23.11.2019, тобто після прийняття місцевим судом рішення у справі.

Колегія суддів відзначає, що провадження у справі було відкрито 01.07.2019.

Відбулося два підготовчих засідання 30.07.2019 та 10.09.2019, під час яких позивач не заявляв клопотань про витребування доказів передачі на баланс іншій особі об`єкта будівництва, а також, як вбачається з матеріалів справи, не інформував суд про направлення ним вказаних вище адвокатських запитів.

Згідно з розпискою від 10.09.2019 обидві сторони погодились перейти до розгляду справи по суті.

Оскільки позивач, в т.ч. як замовник будівництва, не надав належних та допустимих доказів неможливості подання до суду першої інстанції зазначених документів (датованих ще 2016 роком) в установлені законодавством строки з причин, що об`єктивно не залежали від нього, з клопотанням про витребування таких доказів судом першої інстанції не звертався, колегія суддів зазначені докази не приймає.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що судове рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, та наявних у справі на час розгляду по суті доказів, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант-С» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі №910/7294/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі №910/7294/19 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7294/19.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 26.12.2019.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова