Категорія 3.4

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня  2010 року                                                        Справа № 2а-1284/10/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Островської О.П.,

при секретарі – Кір`ян О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Луганській області  про зобов’язання змінити формулювання причин звільнення, зобов’язання виплатити грошову допомогу,-  

                                Встановив:

    18  лютого 2010 року позивач  ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Луганській області, в якому послався, що  з 4 червня 1996 року він  знаходиться на державній службі,  з 1 грудня 2000 року він працював на державній службі у відповідача, звідки  звільнився  25 серпня 2008 року  згідно  п.1 ст. 36  КЗпП України  за угодою сторін. Під час проходження державної служби у відповідача  25 травня 2003 року йому виповнилося  52 роки і  він отримав  одночасно право на пенсію державного службовця за наявністю  загального трудового стажу більше 25 років, у тому числі  стажу державної служби на підставах  ст. 37 Закону України «Про державну  службу», та  право  на  пенсію згідно  зі ст.ст. 49, 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які  постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням  загального віку виходу на пенсію, яка йому і була призначена. Оскільки він мав право вибору виду пенсії, у подальшому   призначену йому пенсію було переоформлено та за його вибором призначено пенсію державного службовця.  Таким чином,   у відповідності зі ст. 37 Закону України «Про державну службу» він отримав право на отримання  грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів у разі виходу на пенсію, однак йому у цьому відповідачем відмовлено з посиланням, що така допомога виплачується тільки у разі  звільнення  при фактичному виході на пенсію, з чим позивач не згоден, вважає, що він звільнився саме у зв’язку з виходом на пенсію,  заяву про звільнення за угодою сторін написав за пропозицією  керівника кадрової служби відповідача, не надавши цьому значення, оскільки вважав, що він звільняється саме як пенсіонер. Після звільнення він ніде не працює, не перебував на обліку у центрі зайнятості, як особа, що шукає роботу. Позивач вважає, що відповідач неправильно сформулював причини звільнення його з посади, що на даний час створює складнощі в отримання належної йому при звільненні грошової допомоги.   Тому позивач просить поновити йому строк звернення до суду,  зобов’язати відповідача  змінити формулювання  причин звільнення, вказавши у №31 запису у його трудовій книжці «звільнений згідно зі ст. 38 КЗпП України у зв’язку з виходом на пенсію», зобов’язати відповідача  виплатити йому грошову допомогу в розмірі 10 посадових окладів при звільненні.  

    У судовому засіданні позивач та його представник підтримали  позовні вимоги, дали суду  пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.

    Представники відповідача проти позову заперечували, послалися, що  оскільки підставою звільнення позивача була угода сторін, а не  вихід на пенсію, як це вимагається згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» для виплати  зазначеної грошової допомоги, позивач  не вправі вимагати  її виплати. Також вважають, що позивач пропустив строк звернення до суду, просять відмовити в задоволенні позову з цих підстав.

            Заслухавши  пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.  

            У відповідності з Конституцією України  кожному гарантується право на оскарження в суді  рішень, дій, чи бездіяльності  органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.  

            Ст. 19 Конституції України  встановлено, що  органи державної влади та органи місцевого самоврядування , їх посадові та службові особи зобов’язані діяти  лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією та Законами України.  

     У відповідності зі ст. 2 КАС України  у справах  про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень слід перевіряти  чи прийняті  такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення  для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням  принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на  досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.  

             Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

             Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

             Статтею 30 Закону України «Про державну службу» передбачено, що припинення державної служби може мати місце як на загальних підставах, передбачених Кодексом законів про працю України так і на спеціальних підставах, визначених цим Законом.

     Відповідно до частини 11 статті 37 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

             Судом встановлено, що  позивач знаходився у відповідача на державній службі,  під час проходження державної служби у відповідача  25 травня 2003 року йому виповнилося  52 роки і  він отримав  одночасно право на пенсію державного службовця за наявністю  загального трудового стажу більше 25 років, у тому числі  стажу державної служби на підставах  ст. 37 Закону України «Про державну  службу», та  право  на  пенсію згідно  зі ст. 49, 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які  постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням  загального віку виходу на пенсію, він скористався своїм правом вибору  виду пенсії і йому було призначено  пенсію згідно  зі ст. 49, 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які  постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи».  25 липня 2008 року  позивач звільнився з державної служби у відповідача згідно  п.1 ст. 36  КЗпП України  за угодою сторін на підставі поданої ним заяви  про звільнення саме з цих підстав.  

    Вказані обставини підтверджуються наказом  від 24.07.2008 року № 61-О «Про звільнення ОСОБА_1.», заявою ОСОБА_1 від 19.06.2008 року.  

            Згідно зі ст. 232 КЗпП України   безпосередньо в судах розглядаються трудові спори за заявами у тому числі: працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

              У відповідності зі ст.  235 КЗпП України   у  разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.  

    Суд вважає, що  у даному випадку підстав для зміни формулювання  причин звільнення  позивача немає, оскільки  це формулювання відповідає  бажанню позивача, висловленому ним у заяві про  своє звільнення, у наказі  міститься посилання на  відповідну статтю, яка відповідає  підставам звільнення.

Доказів того, що  його змусили вказати підставою звільнення  угоду сторін, позивачем   суду не надано.  

Таким чином, суд вважає, що  вказані вимоги позивача про зміну формулювання причин звільнення є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Також суд не вбачає підстав і для задоволення вимог позивача щодо виплати йому вказаної грошової допомоги, оскільки  причиною припинення державної служби  позивача було звільнення  з його власної ініціативи за угодою сторін,  а не у зв’язку з виходом на пенсію,  суд вважає, що позивач не  має права на отримання грошової допомоги передбаченої Законом України «Про державну службу».

Посилання позивача про те, що він звільнився  у зв’язку з виходом на пенсію,  на увагу не заслуговує, оскільки судом встановлено, що він, як зазначено вище,  ще з 2003 року    фактично перебував на пенсії, яка  первісно була  призначена йому з інших підстав, а не як державному службовцю, після чого він продовжував працювати на державній службі,  а тому  його звільнення не може бути пов’язане з виходом на пенсію у зв’язку з зазначеною обставиною,

Таким чином, позивач не набув права на отримання спірної грошової допомоги  при звільненні  від відповідача.  

 Згідно зі ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами  

Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

            Відповідно до частини другої статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною третьою цієї статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду.            

            За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Слід зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

                П.13 Постанови №2 Пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» (далі - Постанова Пленуму ВАСУ від 06.03.08 р. №2) вбачається, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

                Даний спір розглядається з приводу проходження позивачем публічної служби.

                Спеціальними законами, які визначають порядок оплати, умови проходження вказаної публічної служби, не встановлені строки для звернення до суду.

                Отже при розгляді справ даної категорії необхідно виходити із строків звернення до суду, визначених статтею 233 Кодексу законів про працю України, тобто громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

                Як встановлено судом, позивач звільнений з державної служби  25 липня 2008 року, однак, лише 18 лютого 2010 року  звернувся до суду з вищезазначеним позовом і не навів будь яких поважних причин пропуску строку для звернення до суду.

                Згідно ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.  

               Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні правові  наслідки.

               Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.

                 Як убачається з матеріалів справи, представники відповідача в суді першої інстанції наполягали на відмові у задоволенні адміністративного позову на підставі пропуску позивачем строку для звернення до суду без поважних причин.

         Позивачем не надано доказів поважності причин пропуску ним строку звернення до суду.

                А відповідно до пункту 14 Постанови № 2 Пленуму ВАСУ від 06.03.08 р., у разі відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку.  

        За таких обставин суд вважає необхідним відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог  у повному обсязі за пропуском строку звернення до суду без поважних причин.  

    На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 24 березня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 29 березня 2010 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.

    Керуючись ст. ст.  11, 71, 159-163,99,100 КАС України,   суд,-

ПОСТАНОВИВ :

            У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Луганській області  про зобов’язання змінити формулювання причин звільнення, зобов’язання виплатити грошову допомогу - відмовити у повному обсязі за пропуском строку  звернення до адміністративного суду .  

 Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

              Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

                    Повний текст постанови  складено та підписано  29.03.2010 року.

 СУДДЯ:                                                                                                  Островська О.П.