Категорія № 6.11.
ПОСТАНОВА
Іменем України
23 березня 2010 року Справа №2а-28350/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Солоніченко О.В.
при секретарі: Псоміаді С.І.
за участю сторін:
представника позивача не з’явився,
представника відповідача Фоміна Л.Л., довіреність № 26 від 19.02.2010,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник» про стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2007 році, -
В С Т А Н О В И В:
02 грудня 2009 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник» про стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2007 році, в якому зазначив, що відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ, п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
У порушення зазначеної норми Закону відповідач не працевлаштував необхідну кількість інвалідів у 2007 році. Так, у 2007 році замість 1 інваліда не працювало жодного.
Сума розрахованих адміністративно-господарських санкцій за нестворене робоче місце для інваліда за 2007 рік склала 3896,30 грн. Вказану санкцію відповідач повинен був самостійно сплатити до 15 квітня 2008 року, наступного за звітним, однак не зробив цього.
На суму несплачених санкцій нарахована пеня за весь строк несплати виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на день розрахунку. Розмір пені склав 686,79 грн.
Позивач просив суд стягнути з відповідача несплачені адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів у 2007 році у розмірі 3896,30 грн. та пеню за прострочення терміну сплати санкції у розмірі 686,79 грн., а всього – 4853,09 грн.
У судове засідання представник позивача не з’явився, на адресу суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі, надавши письмові заперечення, наполягав на застосуванні строків, передбачених ст.ст. 99, 100 КАС України.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у 2007 році у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Будівельник» замість 1 інваліда не працювало жодного.
Як вбачається з матеріалів справи, підприємство відповідача звіт про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів форми № 3-ПН н адало станом на 01.08.2007 року та станом на 21.08.2007 року, що підтверджується листом Брянківського міського центру зайнятості № 04/3-2144 від 01.09.2008 року.
Відповідач надав позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2007 рік. Відповідно до вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) – 27; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (осіб) – 1.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною 5 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на. принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Виходячи з вимог ч.ч. 2-5 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з ТОВ «Будівельник» адміністративно-господарські санкції за 2007 рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Виходячи з зазначених норм, право позивача звернутися до суду за стягненням адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів виникло з дня, наступного після дати закінчення граничного строку для самостійної сплати адміністративно-господарський санкцій за 2007 рік (15 квітня 2008 року), тобто - з 16 квітня 2008 року.
Як зазначалось, з позовом стягнення несплачених адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2007 році до суду позивач звернувся 02.12.2009 року, тобто з пропущенням річного строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ст.100 КАС України пропуск строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови в його задоволенні, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропуску строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується у порядку, встановленому цим кодексом.
Поважних причин пропущення строку звернення до адміністративного суду позивачем не вказано, клопотання про поновлення строку не заявлено.
Оскільки відповідач наполягає на застосуванні строків звернення до суду, передбачених ст.99 КАС України, то відповідно до ст. 100 цього Кодексу це є підставою для відмови в задоволенні позову.
Тому суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити за пропуском строку для звернення до суду.
Керуючись ст.ст. 158 – 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник» про стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2007 році відмовити за пропуском строку звернення до суду.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений КАС України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Постанову в повному обсязі складено та підписано 29 березня 2010 року.
Суддя О.В. Солоніченко