Категорія 2.6.1
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2010 року Справа № 2а-1372/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін
від позивача – Скачкова І.О. (довіреність від 25.11.2009 б/н)
від відповідача – старший державний виконавець
Мішарін Є.О. (довіреність від 11.01.2010 № 13)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
закритого акціонерного товариства «Термо»
до відділу державної виконавчої служби
Антрацитівського міськрайонного управління юстиції
про визнання дій протиправними, скасування постанови від 26 січня 2010 року
серії ВП № 16737859 про стягнення з боржника виконавчого збору,
ВСТАНОВИВ:
22 лютого 2010 року закрите акціонерне товариство «Термо» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції, в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо винесення постанови від 26 січня 2010 року серії ВП № 16737859 про стягнення з боржника виконавчого збору;
- скасувати постанову від 26 січня 2010 року серії ВП № 16737859 про стягнення з боржника виконавчого збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова про стягнення з боржника виконавчого збору була винесена відповідачем в порушення вимог статті 30 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» та пункту 4.16.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158, без пересвідчення в отриманні боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження та здійснення ним дій, спрямованих на добровільне виконання рішення та закінчення добровільного строку виконання рішення, але до початку здійснення примусового заходу.
Всупереч цьому, при проведення виконавчої дії вказані норми Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» були проігноровані державним виконавцем, незважаючи на те, що ці норми є встановленим правилом, що підлягає обов’язковому виконанню.
Вищезазначене, на думку позивача, свідчить, що дії державного виконавця відповідача по винесенню постанови від 26 січня 2010 року серії ВП № 16737859 про стягнення з боржника виконавчого збору є протиправними, а винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору підлягає скасуванню.
У судових засіданнях представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові. Крім того, у судовому засіданні 16 березня 2010 року представник позивача надав суду копію постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 03 липня 2009 року серії ВП № 13472545 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 01 червня 2009 року № 1027 про звернення стягнення на заставлене майно – будівлю гуртожитку закритого акціонерного товариства «Термо», та зазначив, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 46 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред’явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. Враховуючи, що постановою про стягнення з боржника виконавчого збору від 03 липня 2009 року серії ВП № 13472545 з закритого акціонерного товариства «Термо» вже стягнуто виконавчий збір у розмірі 275509,10 грн. і ця постанова не скасована та є чинною, відповідачем протиправно за тим же самим виконавчим документом винесена постанова від 26 січня 2010 року серії ВП № 16737859 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 275509,01 грн.
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав суду заперечення проти позову від 10 березня 2010 року б/н (арк. справи 22-23). Відповідач у запереченнях проти позову просить відмовити у задоволенні адміністративного позову, оскільки вважає його необґрунтованим. Зокрема, в запереченнях проти позову відповідач зазначив, що 03 березня 2010 року начальником відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції на підставі статті 8 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» витребуване на перевірку виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 01 червня 2009 року № 1027 про звернення стягнення на заставлене майно – будівлю гуртожитку закритого акціонерного товариства «Термо». В ході перевірки було встановлено, що при внесенні виконавчого провадження до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень державним виконавцем була допущена помилка, а саме були змінені місцями боржник та стягувач.
04 березня 2010 року начальником відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції на підставі статті 8 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» винесені постанови про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 19 січня 2010 року та постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 26 січня 2010 року.
Так як постанова про відкриття виконавчого провадження від 19 січня 2010 року та постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 26 січня 2010 року скасовані постановами начальника відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції, то, на думку відповідача, позовні вимоги про визнання протиправними дій посадових осіб відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
У судових засіданнях представник відповідача заперечення проти позову підтримав.
Заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» д ержавний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначено права та обов’язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до статті 24 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред’явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п’ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.
Як вбачається з матеріалів справи, 19 січня 2010 року на підставі заяви Луганського міського відділення № 7511 відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 18 січня 2010 року № 84/05 про повторне відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 01 червня 2009 року № 1027 про звернення стягнення на заставлене майно – будівлю гуртожитку, що знаходиться за адресою: Луганська область, м. Антрацит, вул. Петровського, буд. 28, та належить закритому акціонерному товариству «Термо», державний виконавець відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції відкрив виконавче провадження серії ВП № 16737859 та надав боржнику строк для добровільного виконання до 26 січня 2010 року (арк. справи 26, 27, 29).
У разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника відповідно до частини 1 статті 46 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
Відповідно до частини 3 статті 46 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред’явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» регламентовано, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону. У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.
Встановлений частиною першою зазначеної правової норми обов’язок державного виконавця з’ясувати обставину отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження передує вчиненню будь – яких дій стосовно примусового виконання рішення.
При цьому суд зауважує, що законодавчо встановлена процедура поновлення строку добровільного виконання рішення, не надає державному виконавцю права розпочинати стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій у випадку несвоєчасного отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження.
26 січня 2010 року в порушення вимог частини 1 статті 30 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», не пересвідчившись, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк, та в порушення вимог частини 3 статті 46 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю, відповідач повторно виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору серії ВП № 16737859 у розмірі 275509,01 грн. (арк. справи 6). При цьому, під час судового розгляду справи судом встановлено, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 03 липня 2009 року серії ВП № 13472545 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 01 червня 2009 року № 1027 про звернення стягнення на заставлене майно – будівлю гуртожитку закритого акціонерного товариства «Термо» у розмірі 275509,10 грн., не скасована та є чинною.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає дії відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції щодо винесення постанови від 26 січня 2010 року серії ВП № 16737859 про стягнення з боржника виконавчого збору протиправними, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.
Позовні вимоги про скасування постанови від 26 січня 2010 року серії ВП № 16737859 про стягнення з боржника виконавчого збору залишаються судом без задоволення, оскільки на момент вирішення справи за цими позовними вимогами відсутній предмет спору – постановою начальника відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції від 04 березня 2010 року серії ВП № 16737859 на підставі статті 8 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» скасована постанова від 26 січня 2010 року серії ВП № 16737859 про стягнення з боржника виконавчого збору (арк. справи 32).
Згідно із частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд прийшов до висновку про присудження позивачу з Державного бюджету України всіх здійснених ним документально підтверджених судових витрат, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, оскільки адміністративний позов було задоволено частково у зв’язку з тим, що позовні вимоги про скасування постанови від 26 січня 2010 року серії ВП № 16737859 про стягнення з боржника виконавчого збору були задоволені відповідачем після звернення закритого акціонерного товариства «Термо» до суду з даним позовом.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 16 березня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції щодо винесення постанови від 26 січня 2010 року серії ВП № 16737859 про стягнення з закритого акціонерного товариства «Термо» виконавчого збору у розмірі 275509,01 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь закритого акціонерного товариства «Термо» (ідентифікаційний код 13392504, місцезнаходження: 91055, м. Луганськ, вул. Фрунзе, буд. 107-Б) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 03,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 22 березня 2010 року.
Суддя Т.І. Чернявська