Копія
Справа № 2-а-986/10/2270/1
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2010 року Хмельницький окружний адміністративний суд
в складі:
головуючого судді Блонського В.К.,
при секретарі Варченко В.В.,
за участі:
представника відповідача Савченко В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Хмельницькій області Міністерства транспорту та зв’язку України про визнання незаконною та скасування постанови про застосування штрафних санкцій,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача в якому просить визнати незаконною постанову від 12.10.2009 року № 077958 про застосування до нього штрафних санкцій в сумі 1700 грн.
Свій позов позивач мотивує тим, що відповідач 12.10.2009 року своєю постановою застосував до нього штрафні санкції в сумі 1700 грн. Зазначену постанову позивач вважає незаконною так як на момент перевірки він не здійснював перевезення пасажирів як підприємець, а своїм власним автомобілем перевозив свою дружину та дитину у санаторій смт. Сатанів для відпочинку. Крім того позивача не було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи. В зв’язку з такими обставинами позивач вважає, що дану постанову необхідно визнати незаконною та скасувати.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, пояснивши суду, що відповідач прийняв постанову про застосування штрафних санкцій незаконно, тому що немає складу правопорушення, так як при складанні акту проведення перевірки 03 вересня 2009 року, перевіряючими особами не було враховано, що він не перевозив пасажирів, а своїм власним автомобілем перевозив свою дружину та дитину у санаторій смт. Сатанів для відпочинку. В зв’язку з такими обставинами позивач вважає, що дану постанову необхідно визнати незаконною та скасувати.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, пояснивши суду, що постанова прийнята відповідно до чинного законодавства, тому не може бути визнана незаконною та скасована.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.
В судовому засіданні встановлено, що 03 вересня 2009 року посадові особи відповідача актом про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, зафіксували порушення позивачем ст 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: позивач 03 вересня 2009 року здійснював надання послуг з нерегулярних пасажирських перевезень по маршруту м. Хмельницький – смт. Сатанів транспортним засобом марки «ІVЕCО», державний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, з відсутніми документами, а саме: ліцензійною карткою, договором щодо перевезення пасажирів, документом, що посвідчує оплату транспортних послуг пасажирами.
Постановою про застосування фінансових санкцій від 12.10.2009 року № 077958 до позивача застосовано фінансові санкції в сумі 1700 грн., за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений ст. ст. 39 та 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», в даному випадку надання послуг за відсутності ліцензійної картки, договору щодо перевезення пасажирів, документу, що посвідчує оплату транспортних послуг пасажирами.
Вказані обставини підтверджуються поясненнями сторін, копіями акту про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 03 вересня 2009 року, постанови про застосування фінансових санкцій від 12.10.2009 року № 077958.
Із пояснень сторін судом встановлено, що регулярними маршрутами пасажирських перевезень для позивача є такі маршрути: смт. Білогір’я – с. Зіньки, смт. Білогір’я – м. Хмельницький. Пасажирські перевезення по маршруту смт. Білогір’я – м. Хмельницький повинні проводитись в 05 год., 35 хв., із смт. Білогір’я до м. Хмельницького, а в зворотньому напрямку в 11 год., 45 хв., щодня, крім суботи та неділі.
Для виконання пасажирських перевезень позивач використовує транспортний засіб марки «ІVЕCО», державний номер НОМЕР_1.
Відповідно ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» нерегулярні пасажирські перевезення – перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт.
Так як позивач здійснював пасажирські перевезення поза маршрутами, які зазначені у його маршрутних документах, такі перевезення слід вважати нерегулярними пасажирськими перевезеннями.
Відповідно ч. 1 ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Частиною 4 ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року № 2344-3, визначено документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення, зокрема для фізичних осіб, що здійснюють нерегулярні пасажирські перевезення.
Такими документами є:
для автомобільного перевізника – ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.
В зв’язку з тим, що позивач 03 вересня 2009 року проводив нерегулярні пасажирські перевезення за відсутності обов’язкових документів, передбачених законом, на нього були накладені фінансові санкції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт, до автомобільних перевізників застосовуються санкції за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - тобто в даному випадку без наявності ліцензійної картки, договору щодо перевезення пасажирів, документу, що посвідчує оплату транспортних послуг пасажирами, – штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому виразі становить 1700 грн.
Порядок стягнення у вигляді штрафу за порушення викладені у цій статті, та порядок оскарження і опротестування постанови по справі про правопорушення визначає Кабінет Міністрів України.
Виходячи із вказаної норми закону, суд приходить до висновку, що розмір штрафної санкції застосованої до позивача відповідає вимогам закону.
Згідно ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Суд при вирішенні спору не бере до уваги пояснення позивача про те, що він використовував автомобіль у своїх приватних цілях і не перевозив пасажирів, так як такі його пояснення у суді заперечуються його письмовими поясненнями у акті перевірки, де він визнав, що перевозив пасажирів за маршрутом м. Хмельницький – смт. Сатанів, саме тим транспортним засобом, який звичайно використовується позивачем для пасажирських перевезень.
Позивач, як автомобільний перевізник зобов’язаний був згідно із чинним законодавством забезпечити при наданні послуг з вантажних перевезень автомобілем наявність ліцензійної картки, договору щодо перевезення пасажирів, документу, що посвідчує оплату транспортних послуг пасажирами, чого не було зроблено.
Що стосується процесуальних порушень при прийняті постанови про застосування фінансових санкцій, то суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті здійснює державний контроль за недопущенням надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільними перевізниками, які не одержали відповідної ліцензії та ліцензійних карток на транспортні засоби, що при цьому використовуються, який здійснюється на автостанціях, автобусних зупинках, у місцях посадки та висадки пасажирів, на стоянках таксі, у місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів.
Державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
Не частіше одного разу на квартал здійснюються рейдові перевірки дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавчих і нормативно – правових актів щодо забезпечення безпеки пасажирських перевезень та безпеки дорожнього руху.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті визначає Кабінет Міністрів України.
На виконання даного припису Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 8 листопада 2006 року № 1567, якою затверджено «Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті».
Відповідно до ч. 14, 15 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах, тощо, та під час проведення такої перевірки перевіряється наявність визначених ст. 39, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом., та інше. Специфіка даного виду перевірки не потребує обов’язкового повідомлення автомобільного перевізника про її проведення, як стверджує позивач у позові, та його представник у своїх поясненнях суду, та така вимога про повідомлення не встановлена Законом.
Відповідно до ч. 26 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб’єкта господарювання.
Суд не бере до уваги пояснення позивача, про те, що постанова про застосування фінансових санкцій прийнята за відсутності позивача так як хоча це і є порушенням, але при прийнятті такої постанови не вирішуються такі питання і не беруться до уваги інші обставини крім самого факту порушення які могли б вплинути на перебіг винесення постанови. Крім того позивач повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідним реєстром поштових відправлень.
При отриманні копії постанови про застосування фінансових санкцій, що не заперечується позивачем, ніщо не перешкоджало позивачу оскаржити її в установленому порядку у разі своєї незгоди з змістом постанови, та вияснити порядок її оскарження, враховуючи, що затверджена форма постанови згідно Порядку № 1567, не передбачає зазначення порядку оскарження постанови, що позивачем зроблено, про що свідчить зазначений спір.
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов необґрунтований та повністю недоведений у судовому засіданні дослідженими доказами, тому у його задоволенні необхідно відмовити.
На підставі наведеного, керуючись ст. 39, п. 2, ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», ст.ст. 9, 11, 86, 159 – 163, 167 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі – з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова в повному обсязі виготовлена 16 березня 2010 року.
Головуючий суддя В.К.Блонський
З оригіналом згідно
Суддя В.К.Блонський