Справа № 2-а-12/2010р .
ПОСТАНОВА
Іменем України
23 лютого 2010 року Талалаївський районний суд Чернігівської області
в складі:
головуючої судді - Тіщенко Л.В.
з участю секретаря судового засідання – Ярошенко Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Талалаївка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УПФУ в Талалаївському районі про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги як дитині війни та поновлення пропущеного строку для звернення до суду, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним адміністративним позовом і просить суд зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому як дитині війни недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2009 роки в сумі 5279 грн. 90 коп.
В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що він належить до соціальної категорії «Дитина війни» і відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2006 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. У 2006-2007 роках йому така допомога не виплачувалась всупереч Рішення Конституційного Суду №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким було визнано неконституційними окремі положення Законів України «Про державний бюджет на 2007 рік», що призупинили дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явився, надав до суду заяву про підтримку своїх позовних вимог і про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач надав заперечення на позов, в якому просить в задоволенні позову відмовити та проводити розгляд справи без представника управління Пенсійного фонду України в Талалаївському районі.
В обґрунтування своїх доводів зазначив, що його дії щодо невиплати доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов’язок здійснення таки виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. Зокрема, ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, в тому числі і підвищення пенсії дітям війни, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. В Законі України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не передбачено коштів на фінансування підвищень пенсій дітям війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Саме ж визначення мінімального розміру пенсій за віком надане лише в ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» - у частині першій встановлено, що при наявності у чоловіків 25 а у жінок 20 років страхового стажу мінімальний розмір пенсії встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність. При цьому , частиною третьою цієї статті встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених відповідно до цього Закону.
Крім цього, відповідач наполягає не поновлювати позивачу строк позовної давності.
Дослідивши матеріали справи, заперечення на позовну заяву, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року і згідно із статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відноситься до категорії «діти війни», так як на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) йому було менше 18 років, тобто він має статус «Дитини війни», що підтверджується копією паспорта (а.с._____) та пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с._____). Виходячи з того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Із заперечень УПФУ в Талалаївському районі (а.с._____) встановлено, що відповідач не здійснює виплату зазначених виплат, посилаючись на те відсутність у нього коштів та на невизначеність розрахункової величини – мінімальної пенсії за віком – для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою реалізації конституційного права на соціальний захист громадян, які відповідно до соціального закону, є дітьми війни.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальний розмір пенсії встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Суд не бере до уваги положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з якої вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого ч. 1 цієї статті.
Згідно із ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада, а не із бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України.
Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Проте у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були. Закон України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік від 19.01.2006 року неконституційними не визнані і діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що ці Закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. В даний час відсутній закон, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Виходячи з системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1, які стосуються доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач протягом 2006 року діяв у відповідності із діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат визначено у інший спосіб, тобто поставлено у залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».
Позовні вимоги позивача щодо здійснення доплати до пенсії за 2007 рік підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного аналізу норм чинного законодавства.
Відповідно до п.12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст.111 цього Закону було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007 року у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, ч.2 ст. 56, ч.2 ст. 62, ч.1 ст. 66, пп. 7,9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст.71, ст.ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Дане Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів даної статті Конституції та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, УПФУ в Талалаївському районі мало б нараховувати позивачу ОСОБА_1 доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України» ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нарахувати та здійснити позивачу відповідні виплати.
Разом з тим необхідно зазначити, що відповідач в період з 01 січня по 09 липня 2007 року, тобто до ухвалення рішення Конституційним Судом України, здійснював виплати згідно чинного на той час законодавства у відповідності до вимог п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року задоволенню не підлягають.
Пунктом 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107 текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в такій редакції (набрала чинності з 01 січня 2008 року): «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Рішенням Конституційного Суду України «У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61,62,63,66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)» від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 положення пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. №107 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Дане Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Таким чином, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є діючою в своїй первісній редакції на підставі того, що відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст. 152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року УПФУ в Талалаївському районі повинне було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Між тим, до 22.05.2008 року відповідач діяв на підставі та у відповідності з діючим на той час законодавством, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.
Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни» у редакції цього Закону від 18.11.2004 року № 2195- IV, поновили свою дію з 22 травня 2008 року і діяли також протягом 2009 року.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач має нарахувати та виплатити позивачу державну соціальну допомогу за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року у розмірах, визначених статтею 6 закону України «Про соціальний захист дітей війни» оскільки на цей момент вищевказана норма була діючою і не скасованою.
Але, приймаючи до уваги те, що відповідно до ч.4 ст.8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неякісності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, та відповідно до ч.ч. 1,2 статті 8 КАС України при вирішенні справи має застосовуватись принцип верховенства права, відповідно до якого, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації права на отримання підвищення пенсії основані на принципі юридичної визначеності.
Як свідчить позиція і практика Європейського Суду, принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання щомісячної соціальної допомоги дітям війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Посилання відповідача на те, що жодним законом не передбачено порядок , процедура та орган, який зобов’язаний виплачувати соціальну допомогу, суд вважає нікчемним, оскільки згідно п.3 «Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1261 від 24.10.2007 року до основних засад Пенсійного фонду України відносяться, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також і кошти Державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, визначених законодавством.
За таких обставин, приймаючи до уваги те, що згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеним вище положенням Постанови № 1261 приходить до висновку, що саме відповідач мав здійснювати позивачу виплату підвищення пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Суд також вважає, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, у тому числі той, що підтверджений судовим рішенням. Така відсутність коштів не може бути визнана як виключна обставина, та це є порушенням пункту 1 статті 6, статті 13 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 11.09.1997 року, про що також зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини Справа «Жовнір проти України» від 29.06.2004 року.
Суд визначає, що рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися через власний, у тому числі, фінансовий, інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб’єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою у справі, виходячи з будь-якого нелігитимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб’єкта, визначених законом. Суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
На підставі викладеного, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування щомісячної державної соціальної допомоги у розмірах, визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не може бути визнана такою, що вчинена на підставі, у межах повноважень, неупереджено та добросовісно.
З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач має нарахувати та виплатити позивачу недоплачену державну соціальну допомогу у розмірах, встановлених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року, оскільки на цей момент вищевказана норма була діючою.
Вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача нарахувати недоплачену щомісячну соціальну допомогу дитині війни у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено такі повноваження. Конкретний розрахунок зазначеної соціальної допомоги повинен провести відповідач відповідно до своїх функцій з урахуванням фактично здійснених виплат.
Позивач ОСОБА_1 також просив суд поновити йому строк для звернення до суду, відповідач у запереченні просив суд не поновлювати строк позовної давності. Суд не вважає за необхідне поновляти позивачу строк для звернення до суду, враховуючи, що порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тривало з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року і припинилось лише 01 січня 2008 року після внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Крім того, відповідно до ч.2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані вчасно з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком. Також суд вважає, що порушення викликане поважними причинами, а саме необізнаністю, юридичною неграмотністю та похилим віком позивача.
Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст. 94 КАС України.
Керуючись ст. 64,124, 152 Конституції України, ст.ст. 3,6 Закону України «Про соціальний статус дітей війни», ст.ст. 69, 70, 86, 94, 158-163, 167 КАС України , суд –
П О С Т А Н О В И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Талалаївському районі про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги як дитині війни та поновлення пропущеного строку для звернення до суду задовольнити частково.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Талалаївському районі Чернігівської області щодо виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Талалаївському районі Чернігівської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням підвищення її розміру, як дитині війни, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленого ст. 6 Закону України " Про соціальний захист дітей війни" за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року та виплатити її на користь позивача за виключенням суми фактично виплаченого підвищення.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 гривні 40 копійок.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Талалаївський районний суд Чернігівської області протягом 20 днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом 10 днів з дня проголошення постанови суду.
Суддя Л.В.Тіщенко