Справа № 2-165/2010р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2010 року                                    м. Золотоноша

     Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді                 Міщенко С.В.

при секретарі                             Матвєєвій О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Золотоноша справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Групи з питань ГІРФО Золотоніського МРВ ГУМВС України в Черкаській області про визнання такою, що втратила права на проживання в будинку , -

В С Т А Н О В И В :

    ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та Групи з питань ГІРФО Золотоніського МРВ ГУМВС України в Черкаській області про визнання такою, що втратила права на проживання в будинку.

    Свою позовну заяву позивач пояснює тим, що йому належить на праві приватної власності житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1. З відповідачкою ОСОБА_2 він перебував у шлюбі з 01.08.1987 року по 23.04.1992 року, на даний час шлюб розірваний. Від шлюбу у них є двоє повнолітніх дітей, які проживають з ним у вказаному будинку. Відповідачка до цього часу прописана в його будинку та час від часу проживає в ньому. В даний момент відносини між ним та його колишньою дружиною повністю розірвані, він пропонував їй добровільно знятися з реєстрації в його будинку та виселитися з нього, так як вона постійно зловживає алкогольними напоями, вчиняє сварки, відмовляється вести господарство, не турбується про забезпечення нормального існування своїх дітей, так як зароблені гроші витрачає виключно на свої власні потреби. Такі систематичні дії відповідача порушують правила нормального співжиття, роблять неможливими для нього проживання в одному будинку з відповідачем при тому, що шлюб давно розірвано. А та обставина, що ОСОБА_2 значиться зареєстрованою в будинку створює позивачеві незручності, оскільки вказана обставина перешкоджає позивачеві в повній мірі реалізувати його право володіти та розпоряджатися своєю власністю, бо без зняття відповідача з реєстрації він не зможе продати, подарувати чи іншим чином розпорядитися своїм майном, хоча й має намір це зробити, підтвердженням чому є укладений попередній договір про продаж даного будинку. На виконання якого він уже отримав 1000 доларів США завдатку та зобов'язався перед майбутнім покупцем вирішити питання про зняття з реєстраційного обліку всіх осіб, що зареєстровані за даною адресою. Тому позивач вимушений звернутися до суду з позовом про виселення і визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право на проживання в жилому приміщенні по АДРЕСА_1 оскільки для цього є всі підстави, адже відповідач відсутній за місцем свого колишнього проживання уже більше шести місяців і під час проживання вела аморальний спосіб життя. І як наслідок, з  покладенням зобов'язання зняти її з реєстраційного обліку.

28 січня 2010 року позивач частково відмовився від позовних вимог в частині примусового виселення відповідача з його будинку, оскільки вона там перестала мешкати, та в частині покладення зобов'язання по зняттю відповідача з реєстрації в його будинку і ця відмова була прийнята судом, а провадження в справі в цій частині було закрите.

    У судовому засіданні позивач та його представник наполягали на задоволенні позовних вимог та просили визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на проживання в будинку по АДРЕСА_1 Черкаської обл. на підставі наданих суду доказів.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, так як доводи позивача не відповідають дійсності, оскільки вона веде нормальний спосіб життя, алкогольними напоями не зловживає, спокій позивача не порушує, сварок в сім'ї не влаштовує, у позивача тимчасово не проживає, так як останній виганав її з дому і чинить перепони у користуванні будинком. Позивачка не має власного житла, в господарстві позивача вона проживала на правах члена сім'ї (дружини) на протязі 16-ти років, тому просила в задоволенні позову відмовити.

Представник співвідповідача - ССГІРФО Золотоніського МВ ГУМВС України в Черкаській області в судове засідання не з'явився , але надав до суду заяву про розгляд справи без участі представника другого відповідача. До якого позивач в послідуючому зняв свої вимоги шляхом часткової відмови від позовних вимог, яка була прийнята судом.

    Суд, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, представлених сторонами по справі , вважає, що позов не підлягає до задоволення. Так, судом було встановлено, що відповідно до договору дарування № 225486 від 24.07.1998 року, ОСОБА_1 належить житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 який був подарований йому його мамою ОСОБА_4 А з 1993 року в даному будинку була зареєстрована ОСОБА_2, на правах члена сім'ї - як дружина ОСОБА_1 і проживала за вказаною адресою на правах дружини позивача до серпня 2009 року, що підтверджується довідкою Домантівської сільської ради №438 від 18.08.2009 року, яку надав сам позивач. При цьому вона іншого жила не має, чого позивач не оспорював. І хоча шлюб між позивачем та відповідачкою ще 23.04.1992 року був  розірваний, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу І-СР №НОМЕР_1 від 23.04.1992 року, але його юридичне розірвання не припинило фактичні шлюбні відносини  ОСОБА_1 і ОСОБА_2, проти чого не заперечував позивач та, що було одностайно підтверджено свідками, які були допитані судом за клопотанням позивача та відповідача:   ОСОБА_5, ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,  ОСОБА_3 та ОСОБА_11, які пояснили суду, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали як чоловік і дружина, виховували дітей, вели спільне господарство, не зважаючи на проведене юридичне розірвання їх шлюбу. А отже, відповідно до ч.2 ст.64 ЖК України та ч.4 ст.156 ЖК України ОСОБА_2 як на момент вселення так і на момент, коли вона з ініціативи позивача була вимушена покинути будинок - належала до членів сім'ї власника будинку. А враховуючи, що між позивачем та відповідачкою фактичні шлюбні відносини були припинені в кінці серпня 2009 року і з цього часу вони перестали проживати разом та вести спільне господарство, то  на неї розповсюджуються права колишнього члена сім'ї власника будинку, передбачені ч.4 ст.156 ЖК України, згідно якої припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє її права користуватися займаним приміщенням та проживати в ньому на правах наймача. Тому позивач не має права визнати її такою, що втратила право користуватися будинком лише з тих підстав, що вони перестали проживати сім'єю. А інших підстав для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила права на проживання в будинку, позивач не навів. Оскільки факт відсутності останньої за місцем її реєстрації та проживання  по АДРЕСА_1 більше шести місяців - не знайшов свого підтвердження в судовому засідання, тому що всі свідки ствердно заявили суду, що до кінця серпня 2009 року ОСОБА_2 проживала разом із ОСОБА_1 в його будинку, що також підтверджується наданим позивачем письмовим доказом - довідкою Домантівської сільської ради №438 від 18.08.2009 року, де зазначено, що станом на дату її видачі  ОСОБА_2 проживала разом із дітьми та ОСОБА_1 в його будинку. Цей факт також підтверджується і заявою самого ОСОБА_1 до ОСОБА_2, що була адресована на цю ж адресу і отримана нею 20.08.2009р., з вимогою про виселення її з його будинку. А отже,  як на момент подачі позову - 09.09.09р., так і на день винесення судового рішення - 19.02.2010р., -  шість місяців з того моменту  як ОСОБА_2 перестала проживати в будинку позивача, встановлених ч.1 ст.71 ЖК України, - не минуло. Безпідставним є посилання  позивача і на можливі порушення його права як власника будинку у зв'язку з намірами його продажу, оскільки по-перше, він не навів жодного доказу, що для підготовки до продажу він зняв з реєстрації інших наймачів (своїх дітей до яких він таких претензій не ставить), а по-друге, позивач не довів суду наявності самого наміру продати цей будинок гр. ОСОБА_12, адже наданий ним як доказ  попередній правочин купівлі-продажу будинку від 20.10.2009р., ніби - то укладений з останнім, не є належним доказом по справі, оскільки відповідно до вимог ст.203, ч.1 ст.635, ст. 657 ЦК України він мав бути посвідчений нотаріально, бо його предметом є нерухоме майно, але цієї вимоги сторони не дотрималися, тому згідно ст. 220 ЦК України він є нікчемним та відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсним з моменту його вчинення, а тому доказом наявності вказаних в ньому правовідносин слугувати не може. Як не навів позивач і жодного доказу на підтвердження аморальної поведінки ОСОБА_2, фактів порушення нею правил співжиття чи вчинення відповідачкою дій спрямованих на систематичне руйнування або псування його будинку. Навпаки, свідки відповідача підтвердили, що остання приймала участь у ремонті будинку позивача, і позивач проти цього не заперечував. А надана суду відповідачкою копія її трудової книжки та довідка про проходження профілактичного наркологічного огляду, - підтвердили факт ведення нею звичайного способу життя без шкоди для оточуючих. Тому у суду відсутні підстави для висновків про неможливість подальшого проживання ОСОБА_2 в будинку позивача на правах наймача при досягненні згоди про користуватися його жилим приміщенням за плату (чи безоплатно)  за угодою сторін, як це передбачено ч.4 ст.156 та ст.162 ЖК України. А отже і жодних підстав для визнання її такою, що втратила права на проживання в будинку на даний час суд не вбачає.

      Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212, 215 ЦПК України, ст.ст. 64, 71, 72, 156 ЖК України, суд  ,

В И Р І Ш И В :

    У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Групи з питань ГІРФО Золотоніського МРВ ГУМВС України в Черкаській області про визнання такою, що втратила права на проживання в будинку - відмовити.

    Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду Черкаської області через Золотоніський міськрайонний суд

Суддя                             С.В. Міщенко