У К Р А Ї Н А

Ленінський районний суд міста Севастополя

_______________________________________________________________________________________

2-а-303/10

Категорія 66

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

11 березня 2010 р. Ленінський районний суд м. Севастополя у складі судді Кукурекіна К.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя (далі – УПФУ у Ленінському районі м. Севастополя) про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни»,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, вказуючи на те, що вона має статус дитини війни і має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Позовні вимоги мотивувала тим, що рішенням № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. Конституційний Суд України визнав неконституційними положення п. 41 розділу II Закону України N 107-VI від 28 грудня 2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з якими текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в іншої редакції, відповідно до якої відповідач щомісячно сплачував позивачу підвищення до пенсії у розмірі 10 відсотків мінімального розміру пенсії за віком. Таким чином, відповідач після прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення повинен був виплачувати пенсію з підвищенням на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Але відповідач ігнорує зазначене рішення Конституційного Суду України, що порушує конституційні права і свободи позивача, позбавляє її законного права на отримання перерахованого підвищення до пенсії. Враховуючи вищевикладене, позивач  уточнивши протягом розгляду справи вимоги позову просить суд зобов’язати УПФУ у Ленінському районі м. Севастополя нарахувати на її користь недоплачену, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за  період з 01.01.2008 року по  31.12.2009  р. в сумі 2 353,80 грн.

В судове засідання позивач не з’явилася, надала суду заяву про розгляд справи в її відсутність, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник УПФУ у Ленінському районі м. Севастополя в судове засідання не з’явився, надав клопотання про розгляд справи в його відсутність, а також письмові заперечення на позов, згідно яких відповідач вважав позов необґрунтованим, просив в його задоволенні відмовити з наступних підстав. Чинним законодавством України не передбачений розмір мінімальної пенсії за віком, для розрахунку підвищення до пенсії за Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки згідно з ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» норми абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких мінімальний розмір пенсії за віком за наявності достатнього страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» и таким чином для розрахунку підвищень пенсій згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовуватися не може.

У запереченнях відповідач вказав, що п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» установлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні.

Таким чином, відповідач вважає, що дії УПФУ у Ленінському районі м. Севастополя з приводу виплати підвищеної пенсії дітям війни цілком відповідають вимогам діючого законодавства, а тому законні підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Крім того, у своїх письмових запереченнях наполягала на застосуванні судом наслідків пропущення позивачкою строку на звернення до суду за захистом своїх прав, передбачених ст.99 КАС України.  Із зазначеного нею у сукупності, просила суд у задоволенні позову відмовити.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд відповідно до вимог ст. 122 ч. 3 КАС України здійснює судовий розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-1 від 18.11.2004 року встановлено правовий статус дітей війни і визначено основи їх соціального захисту та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 6 вказаного Закону визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. При цьому ст. 3 цього ж Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.                

Судом встановлено, що позивач по справі  ОСОБА_1 народилася у 1944 році, є пенсіонером, їй призначена пенсія за віком, вона має статус дитини війни, про що свідчить відповідна відмітка в пенсійному посвідченні, копія якого міститься в матеріалах справи. В зв’язку з цим, на позивача поширюється дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і вона має право на отримання підвищеної пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.    

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008  від 22.05.2008 р. зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Відповідне рішення Конституційного Суду України є обов’язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини 1 статті 58 Конституції України реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних відносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань, тому посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання, не повинні прийматися до уваги.

Після прийняття Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. зміни до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не вносилися, дія вказаної статті не зупинялася, тому починаючи з 22.05.2008 р. відповідач повинен був виплачувати позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Судом встановлено, що у 2009 р. УПФУ в Ленінському районі м. Севастополя дітям війни виплачувало підвищення до пенсії на підставі п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» у розмірі 49,8 гривні.

Однак, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при виплаті підвищення до пенсії дітям війни, відповідач повинен був керуватися не положеннями постанови Кабінету Міністрів України, а Законом України «Про соціальний захист дітей війни», та відповідно до ст. 6 вказаного Закону мав би нарахувати та виплатити позивачу пенсію підвищену на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював іншій розмір, немає.

З огляду на викладене, судом не беруться до уваги посилання відповідача на положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, установлюється в розмірах, що діяли у грудні 2008 року;

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальний прожитковий рівень для осіб, які втратили працездатність, у грудні 2008 року складав 498 грн.

Таким чином, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу щомісячно підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків від встановленого мінімального розміру пенсії за віком, але в порушення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачував позивачу підвищення до пенсії в розмірі, меншому, ніж це передбачено вказаним законом.  

Згідно з ч. 2 ст. 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про  захист яких вони просять.  

Тому, з метою повного захисту порушених прав позивача, враховуючи, що у 2009 році відповідач щомісячно сплачував позивачу підвищення до пенсії у розмірі 49 грн. 80 коп., тобто меншому, ніж це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає за необхідне визнати бездіяльність  УПФУ у Ленінському районі м. Севастополя щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», – протиправною та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі, визначеному ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з  жовтня 2008 року по грудень 2009 року включно.

До того ж, суд звертає увагу на пропуск позивачкою строку позовної давності та приймає до відому клопотання представника відповідача про застосування до вимог позивача строку позовної давності, а тому враховуючи, що за захистом свого порушеного права позивачка звернулася лише у листопаді 2009 року, тоді як відповідно до ст.99 ч.1 КАС України, адміністративний позов може бути подано у межах строку звернення до адміністративного суду, частиною 2 зазначеної статті, встановлений річний строк для звернення до суду, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а тому суд вважає, що позивачка пропустила строк для звернення до суду з вимогами про захист своїх прав, які, на її думку, були порушені відповідачем у 2008 році.

     Згідно ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду, є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

     Відповідно до постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 16.10.2009 р. «Про внесення доповнення до пункту 14 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008  №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», якщо строк звернення, передбачений ст..99 КАС України, позивачем пропущено, суду необхідно з’ясувати у відповідача, чи наполягає він на відмові у позові з цих підстав.

     На підставі вищенаведених норм діючого процесуального законодавства та рекомендації Пленуму, враховуючи клопотання, яке заявлялося представником відповідача в якому відповідач наполягав на застосуванні судом строку позовної давності, суд дійшов висновку, що позивачем дійсно пропущений річний строк на звернення до суду із вимогами за період часу з січня 2008 року по жовтень 2008 року, поважність причин пропуску строку для звернення до суду з зазначеними вимогами позивачем суду не доведена, а тому вимоги позову у цей частині не підлягають задоволенню, як заявлені із пропуском строку звернення до адміністративного суду.

  На підставі ст.ст. 19, 22, 55, 124, 152 Конституції України, ст. 58 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», ст.ст. 3, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-І від 18.11.2004 року, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р., керуючись ст.ст. 11, 12, 71, 122, 160, 161 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1  задовольнити частково..

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з жовтня 2008 року по грудень 2009 року включно – протиправною.    

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя нарахувати та виплатити ОСОБА_1   згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі, визначеному ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з жовтня 2008 року по грудень 2009 року включно.

В задоволенні решти вимог   ОСОБА_1 – відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена. Заяву про апеляційне оскарження може бути подано протягом десяти днів до Ленінського районного суду м. Севастополя. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Ленінський районний суд м. Севастополя. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя   -  підпис

Копія вірна: Суддя Ленінського районного

суду  м. Севастополя                                                                                       К.В. Кукурекін