№ 2- 80/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    15 березня 2010   року  Печерський районний суд м. Києва  в складі :

головуючого -                 судді  Кафідової О.В.,

при секретарі -                           Нечаєвій Ю.Ю.,

за участі прокурора Болховітінова С.В., розглянувши у відкритому судовому  засіданні   в залі суду в м. Києві  цивільну  справу  за  позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3, Комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду “Липкижитлосервіс”, ОСОБА_4 , 3-ті особи ОСОБА_5 , Печерська районна у м. Києві державна адміністрація , Головне управління юстиції в м. Києві , Комунальне  підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житло , договорів купвілі-продажу квартири  та об»єднаним позовом  ОСОБА_4  до ОСОБА_1, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні та володінні власністю , шляхом виселення ,-                                                              

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду  з  позовом  до відповідачів та просить постановити рішення, яким визнати недійсними договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 13.05.2005 року між відповідачами по справі ОСОБА_3 та  ОСОБА_2 та свідоцтво про право власності на житло від 15.04.2004 року, зареєстрованого відповідно до розпорядження № 199 від 15.04.2004 року відділу приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва, виданого на ім”я відповідача ОСОБА_3, посилаючись на те, що визнання у встановленому законом порядку шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 недійсним, є істотною обставиною для визнання спірних документів недійсними.

В судовому засіданні позивачка двічі збільшувала позовні вимоги (а.с. 184, 201) та просила також визнати недійсним договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 10.02.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який посвідчений  нотаріусом ОСОБА_7 , посилаючись на те, що 10.02.2009 року відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі – продажу відчужив спірне майно на користь ОСОБА_4

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові.

    Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання жодного разу не з”явився, будучи належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується судовими повістками та оголошеннями в Газетах “Урядовий кур”єр” № 167 від 12.09.2009 року, № 42 від 05.03.2010 року, причини своєї неявки суд не повідомив.

    Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_8 основний позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на пропуск позивачем ОСОБА_1 строку позовної давності, встановленого п.п. 3-4 ст. 267 ЦК України.

    Представник відповідача за основним позовом КП “Липкижитлосервіс” в судове засідання не з”явився, але в заяві наданій суду просив провести розгляд справи у його відсутність та постановити рішення відповідно до вимог чинного законодавства України (а.с. 179).

Представник відповідача за основним позовом та позивача за об’єднаним позовом ОСОБА_4  - ОСОБА_9 в судовому засіданні заперечував проти основного позову, підтримавши при цьому об”єднаний позов та просив його задовольнити, посилаючись на те, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі – продажу від 10.02.2009 року, укладеному між останнім та ОСОБА_2 , а відповідачі ОСОБА_10, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишаються проживати у належній йому квартирі без відповідної реєстрації, чим порушують його права як власника.

Третя особа за основним та відповідач за об’єднаним позовами ОСОБА_5 в судовому засіданні основний позов підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ньому, а проти об”єднаного позову заперечував, обґрунтовуючи тим, що спірна квартира є власністю його матері – позивачки за основним позовом, а ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ніколи не придбавали зазначеної квартири та навіть не проживали в ній.

Представник третьої особи Головного управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з”явився, але розгляд справи залишив на розсуд суду та просив розглядати справу у їх відсутність (а.с. 224).

    В судове засідання представник третьої особи Печерської районної в м. Києві державної адміністрації не з”явився, але в Листі, направленому на адресу суду просив винести рішення по справі згідно зібраних доказів і на підставі чинного законодавства. Крім того, просив розглядати справу у їх відсутність.

    Представник третьої особи Київського міського БТІ в судове засідання не з”явився, будучи належним чином повідомлений про день, час та місце слухання справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, свої пояснення (заперечення) на адресу суду не направили.

    Відповідач за об”єднаним позовом ОСОБА_6 в судове засідання жодного разу не з”явився, будучи належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується судовими повістками та оголошенням в Газетах “Урядовий кур”єр” № 167 від 12.09.2009 року , № 42 від 05.03.2010 року, причини своєї неявки суд не повідомив.

    Суд визнав можливим слухати справу у відсутність відповідача ОСОБА_2, представника відповідача КП “Липкижитлосервіс”, відповідача за об”єднаним позовом ОСОБА_6, представників третіх осіб Головного управління юстиції у м. Києві, Печерської районної в м. Києві державної адміністрації  та Київського міського БТІ.

    Суд , вислухавши пояснення сторін, представників сторін, дослідивши матеріали цивільних справ № 2- 67-1/08 (в трьох томах), № 2-1075-1/07, медичну картку ОСОБА_1, вивчивши інші матеріали  справи,  приходить до  наступного висновку .

           Відповідно до ст.55 Конституції України право громадян на судовий захист у цивільному судочинстві реалізується у відповідності з нормами ЦПК України.

          Відповідно до  ст.4 ЦПК України усяка заінтересована особа  може звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу в порядку, встановленому законом.

           В  судовому  засіданні  встановлено, що позивачу за первинним позовом ОСОБА_1 згідно ордеру № 237  від 06.07.1994 року була надана службова квартира АДРЕСА_1, в якій остання була зареєстрована з 05.08.1994 року, а третя особа по справі ОСОБА_5 (син позивачки) з 01.10.1999 року.

    24.02.2004 року між відповідачкою ОСОБА_3 та третьою особою ОСОБА_5 був укладений шлюбу, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Богуславського районного управління юстиції Київської області.

    18.03.2004 року відповідачка ОСОБА_3 за згодою позивача за первинним позовом ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_5 була зареєстрована в спірній квартирі.

    15.04.2004 року також за згодою останніх, які вже на той час скористалися своїм правом безоплатної приватизації житла, відповідачу ОСОБА_3 було видане свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

13.05.2005 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1.

    10.02.2009 року ОСОБА_2 продав вищезазначену квартиру ОСОБА_4, що підтверджується Договором купівлі – продажу квартири (а.с. 79).

      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08.11.2007 року був визнаний недійсним шлюб, укладений 24.02.2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , оскільки встановлено, що шлюб був укладений з метою приватизації квартири АДРЕСА_1 та за що, остання погодилася отримати винагороду в розмірі 1200 доларів США після продажу квартири.

    Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18.02.2008 року вищезазначене рішення суду залишено без змін та підтверджено той факт, що шлюб дійсно було укладено без мети створення сім”ї та без наміру набуття прав та обов’язків подружжя, та його укладення було направлено на приватизацію квартири.

    Відповідно до ч.  3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній  справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

    Як вбачається, зі змісту ст. 45 Сімейного Кодексу України недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав  та обов”язків подружжя, а також прав та обов”язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.  Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв”язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена.

    Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 набула права власності на квартиру АДРЕСА_1 у зв”язку з укладенням шлюбу з третьою особою ОСОБА_5 та ставши членом сім” останнього та позивачки за первинним позовом, тобто в результаті укладення шлюбу, який з часом судом був визнаний недійсним.

    Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність право чину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий право чин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний право чин).

    Суд вважає, що визнання рішенням суду шлюбу недійсним є підставою для визнання свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого на ім”я ОСОБА_3 також недійсним, оскільки його видача є наслідком укладення шлюбу останньої з третьою особою по справі (сином позивача) ОСОБА_5, тобто позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

    Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності право чину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього право чину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

    В силу зазначеної статті, враховуючи правові наслідки визнання правочину недійсним, суд приходить до висновку, що  визнання свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого на ім”я ОСОБА_3  недійсним тягне за собою визнання також недійсними Договорів купівлі – продажу зазначеної квартири, укладені 13.05.2005 року між останньою та ОСОБА_2 та 10.02.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4

    Таким чином, судом встановлено, що відповідачі за об”єднаним позовом  ОСОБА_1 та ОСОБА_5 правомірно проживають в спірній квартирі, а тому позовні вимоги про їх виселення суд вважає безпідставними та не доведеними в судовому засіданні.

    Крім того, суд відмовляючи в задоволенні об”єднаного позову враховує ті обставини, що відповідачка по справі ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, інвалід другої групи і її виселення на вулицю з квартири, яку вона отримала від держави суперечить моральним принципам та ст. 47 Конституції України, оскільки вона не має іншого житлового приміщення та через свій вік не в змозі буде за своє життя дочекатися на отримання від держави іншого житла.

    Визнаючи вищезазначені договори купівлі – продажу  спірної квартири недійсними з підстав ст. 216 ЦК України, квартира   АДРЕСА_1 повертається у користування ОСОБА_1, яка їй була надана згідно ордеру № 237  від 06.07.1994 року.

    Крім того, суд враховуючи стан здоров’я позивача, її численні перебування на стаціонарному лікуванні протягом тривалого часу, починаючи з 2005 року та по теперішній час, що підтверджується наданою медичною карткою амбулаторного хворого, вважає, що позивачем ОСОБА_1 строк для звернення до суду за захистом своїх житлових прав пропущено з поважних причин, і тому її порушене право підлягає захисту за ст. 267 ЦК України.  

На підставі вищевикладеного, ураховуючи конкретні обставини справи, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості,  суд  приходить до висновку ,що позовні вимоги за первинною позовною заявою підлягають задоволенню в повному обсязі, а в задоволенні позовних вимог за об”єднаним позовом суд вважає за необхідне відмовити за відсутністю правових підстав.

      Оскільки  при   подачі  позову  позивачем ОСОБА_1  було сплачено державне  мито  в  повному  об”ємі  та витрати на  інформаційно -технічне  забезпечення  розгляду  справи ,  суд  вважає  необхідним, відповідно до ст.. 88 ЦПК України зазначені судові витрати стягнути  солідарно з  відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

          На підставі викладеного , керуючись  Конституцією України , ст. ст. 3, 4, 10, 11, 15,  60, 61,  64, 88, 110, 209, 213-215, 223 ЦПК України , ст. ст. 215,216,392 ЦК України,  суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну  заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3, Комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду “Липкижитлосервіс”, ОСОБА_4 , 3-ті особи ОСОБА_5 , Печерська районна у м. Києві державна адміністрація , Головне управління юстиції в м. Києві , Комунальне  підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житло , договорів купвілі-продажу квартири – задовольнити .

Визнати свідоцтво про право власності на житло  від 15.04.2004 року  на ім»я  ОСОБА_11  на квартиру АДРЕСА_1 , виданого на підставі розпорядження №199 від 15.04.2004 року відділу приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва  - недійсним .

Визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_12 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13 13.05.2005 року – недійсним , сторони повернути в первинний стан .

Визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7  10.02.2009 року – недійсним , сторони повернути в первинний стан .

    Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачені при подачі позову державне мито в сумі 1700 грн. 00 коп. Та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. 00 коп.

Позовну заяву ОСОБА_4  до ОСОБА_1, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні та володінні власністю , шляхом виселення – залишити без задоволення .

    Рішення може бути оскаржено до Апеляційного  суду  м. Києва  через Печерський  районний   суд м. Києва .

Заяву про  апеляційне  оскарження рішення  суду   може  бути подано  протягом 10  днів  з  дня  проголошення  рішення  .

Апеляційна  скарга  на  рішення  суду  подається  протягом  20 днів після  подання заяви про апеляційне оскарження .

    СУДДЯ: