УХВАЛА
Іменем України
14 жовтня 2009 р. Справа №4/9/08-АП
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Проценко О.А.
суддів: Кожана М.П., Туркіної Л.П.,
при секретарі судового засідання: Дегтярьові Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів
на постанову господарського суду Запорізької області від 31 січня 2008 року у справі №4/9/08-АП
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства фірми «Елада»
про стягнення суми санкцій,
В С Т А Н О В И Л А:
В грудні 2007 року Запорізьке обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Приватного підприємства фірми «Елада» суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році у розмірі 18692грн. 92 коп., в тому числі 1312,92грн. пені.
В обґрунтування вимог позивач посилався на положення Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», Постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», «Порядку нарахування пені та її сплати», зареєстрованого в міністерстві юстиції України від 30.05.2007 року №552/13819. Зазначав про обов’язок підприємств, на яких працює 8 і більше чоловік, реєструватись у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щорічно подавати до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Позивач зазначає, що всупереч вищевказаному законодавству відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів і оскільки в добровільному порядку адміністративно-господарські санкції відповідачем не сплачені, а строк платежу санкцій сплив, позивач просив стягнути вищезазначену суму в судовому порядку.
Постановою від 31 січня 2008 року господарський суд Запорізької області відмовив Запорізькому обласному відділенню Фонду України соціального захисту інвалідів в задоволенні позову. При цьому, суд вказав, що відповідач виконав належним чином покладені на нього Законом обов’язки для створення робочих місць, але в зв’язку з тим, що центром зайнятості інваліди на підприємство відповідача в достатній кількості не направлялись та не виявилося бажаючих серед вільнонайманих інвалідів працевлаштуватись, норматив залишився невиконаним. Судом також зазначено, що на підприємстві відповідача були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів у визначеній законодавством кількості, підприємство вживало необхідних заходів щодо повідомлення відповідних органів про наявність таких робочих місць, тому підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення адміністративно-господарських санкцій суд не знайшов.
Не погодившись з висновками суду першої інстанції, позивач оскаржує дану постанову в апеляційному порядку, просить її скасувати та винести нове рішення, яким задовольнити позов. В обґрунтування апеляційних вимог позивач зазначає, що при винесені постанови судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права. Посилаючись на п.3 Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів, затверджене Постановою КМУ №314 від 03.05.1995 року, апелянт вказує, що відповідачем не виконано нормативу та не надано доказів здійснення атестації робочих місць, навіть на ті місця, які були зайняті інвалідами протягом спірного періоду.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Запорізького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стаття 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ передбачає, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Як свідчать матеріали справи, при середньообліковій чисельності працюючих на підприємстві відповідача в 2006 році становила 15 осіб. З урахуванням вимог ст.19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» позивач зобов’язаний працевлаштувати в 2006 році одного інваліда. За даними звіту форми 10-ПІ, що також підтверджується матеріалами справи, позивач в 2006 році працевлаштував одного інваліда з 09.10.2006р.
За правилами ст.20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців на балансовий рахунок 3510 в установах Національного банку, відкритий в органах Державного казначейства, або на балансовий рахунок 2510 в установах комерційних банків до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в редакції від 23.02.2006 року, яка набрала чинності з 18.03.2006 року і фактично була чинна протягом спірного періоду, підприємства, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, забезпечують інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст.18 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерством соціального захисту населення України з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. При цьому слід зазначити, що механізм реалізації вищезазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 затверджено Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі по тексту – Положення). Пунктами 4,5 Положення передбачено обов’язок підприємств, зокрема, створювати за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, визначати види виробництв, цеха та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Аналіз норм права, які регулюють спірні правовідносини, та матеріалів справи показав, що відповідач протягом 2006року здійснював передбачені Законом заходи з метою виконання нормативу працевлаштування інвалідів, що і було зроблено в жовтні 2006р.
Колегія суддів зазначає, що сума, заявлена у позові до стягнення, є адміністративно-господарською санкцією, тому при вирішенні питання про правомірність її стягнення слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При цьому елементами правопорушення є вина. З урахуванням фактичних обставин у даній справі, суд першої інстанції вірно визначився щодо відсутності вини відповідача у невиконанні встановленого Законом нормативу. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Суд об’єктивно, повно і всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними по справі доказами. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судове рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Запорізької області від 31 січня 2008 року у справі №4/9/08-АП залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Запорізької області від 31 січня 2008 року у справі №4/9/08-АП залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена протягом місяця до Вищого адміністративного суду України згідно зі ст.212 КАС України.
Головуючий суддя: О.А.Проценко
Судді: М.П.Кожан
Л.П.Туркіної