УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2009 р. Справа №А37/249-07
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Проценко О.А.
суддів:Кожана М.П., Туркіної Л.П.,
при секретарі судового засідання: Дегтярьові Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську
на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2007 року у справі №А37/249-07
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Унірем –Агро»
до Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И Л А:
В серпні 2007 року Приватне підприємство Товариства з обмеженою відповідальністю «Унірем –Агро» звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську №0009172301/0/9611/23-4-а від 16.04.2007 року та №0009182301/1/12195 від 14.05.2007 року, якими позивачу донараховано податок на додану вартість на суму 41967грн., та податкових повідомлень-рішень №0009182301/0/9611/23-4 від 16.04.2007 року, №0009172301/1/12196 від 14.05.2007 року, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 333682грн. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що дані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем з порушенням чинного законодавства. Позивач вважає неправомірним нарахування податкового зобовязання і штрафної санкції з податку на додану вартість, оскільки відповідач безпідставно виключив з податкового кредиту суму податку на додану вартість із загальної податкової декларації з перенесенням її до податкового кредиту спеціальної декларації з податку на додану вартість.
Постановою від 29.10.2007 року господарського суду Дніпропетровської області позов задоволено. При цьому суд зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам податкового законодавства та фактичним обставинам справи.
Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач оскаржує дану постанову в апеляційному порядку, просить її скасувати та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначає, що при винесені постанови судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального і процесуального права. Відповідач зазначає, що в порушення пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті порушення п.11.29 ст.11 даного Закону ТОВ «Унірем-Агро» завищено бюджетне відшкодування за січень 2007 року на суму 333682грн.; в порушення п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 року №271 «Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини», підприємством ТОВ «Унірем-Агро» занижено податок на додану вартість до сплати у сумі 41967грн. Апелянт вказує, що всі посилання підприємства на статті Закону України «Про податок на додану вартість» необхідно застосовувати в контексті з застосуванням спеціального режиму, який регламентується п.11.29 ст.11 Закону України «про податок на додану вартість». На думку апелянта, якщо товариством «Унірем–Агро» сільськогосподарська техніка та інше устаткування використовується в період застосування спеціального режиму оподаткування шляхом передачі в оренду, то податкові зобовязання з податку на додану вартість, нараховані по операції оренди, повинні включатись до складу податкових зобов’язань спеціальної (окремої) декларації з податку на додану вартість. Тобто, вважає апелянт, оскільки в період здійснення операцій з поставки в оперативну оренду сільськогосподарської техніки та землі, підприємство використовує спеціальний режим оподаткування, і такі операції повинні відображатися в спеціальній податковій декларації, то і суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) при розмитненні такої техніки і відображеної в податковому векселі, повинні включатися до складу податкового кредиту в спеціальній податковій декларації.
Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги. Вважає постанову суду першої інстанції від 29 жовтня 2007 року законною, прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а вимоги апелянта – необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено матеріалами справи, за результатами проведення виїзної позапланової перевірки ТОВ «Унірем –Агро» з питань достовірності нарахування від’ємного значення і суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період – січень 2007 року, було складено акут від 06.04.2007 року №56т/23-408/31329842. В акту зазначено, що товариством:
- в порушення пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті порушення п.11.29 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «Унірем-Агро» завищено бюджетне відшкодування за січень 2007 року на суму 333682грн.;
- в порушення пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 ,п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 року №271 «Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини», підприємством ТОВ «Унірем-Агро» занижено податок на додану вартість до сплати у сумі 41967грн.
На підставі вказаного акту перевірки та в результаті апеляційного узгодження податкових зобов’язань Державною податковою інспекцією у м.Дніпродзержинську прийняті податкові повідомлення-рішення:
- №0009172301/0/9611/23-4-а від 16.04.2007 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 54557,1грн., в тому числі: 41967грн. – за основним платежем і 12590,1грн. - штрафні санкції;
- №0009182301/0/9611/23-4 від 16.04.2007 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 333682грн.;
- №0009182301/1/12195 від 14.05.2007 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 333682грн.;
- №0009172301/1/12196 від 14.05.2007 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 54557,1грн., в тому числі: 41967грн. – за основним платежем і 12590грн. - штрафні санкції.
З матеріалів справи (статутних документів позивача) вбачається, що учасником товариства - нерезидентом Деріксоном Рональд Майкл (Канада) внесено до статутного фонду в обмін на корпоративні права майно - трактор колісний марки NEW Ноland Tj 425, комбайн зернозбиральний марки СХ 880 в кількості 2 шт., жатка зернова до і зернозбирального комбайну NEW Ноland в кількості 2 шт., зерноочисне обладнання Weesteel 4217. Зазначене обладнання було ввезено на територію України по наступних вантажно - митних деклараціях: ВМД №110010000/6/002499 від 30.06.2006 року, ВМД №110010000/6/002409 від 27.06.2006 року, ВМД №110010000/6/002420 від 27.06.2006 року, ВМД № 110010000/6/002445 від 29.06.2006 року.
При здійсненні митного оформлення вказаного майна позивачем сплачено податок на додану вартість шляхом видачі податкових векселів на загальну суму 882911,70грн., що підтверджується відміткою митниці у вантажно-митних деклараціях. Погашення податкових векселів здійснено за рахунок від'ємного значення за податковим обліком позивача. Позивач відніс суму сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту за загальною податковою декларацією з ПДВ у відповідні податкові періоди.
За даними органу статистики №631 позивач є сільськогосподарським товаровиробником, сплачує фіксований сільгоспподаток та надає до податкового органу дві податкові декларації з податку на додану вартість:
- по операціях з продажу продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, крім підакцизної продукції - податкова декларація з ПДВ за скороченою формою;
- з продажу підакцизної продукції та продукції не власного виробництва (придбаної) – загальна декларація.
Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне . Діяльність сільськогосподарських товаровиробників з поставки товару власного виробництва підпадає під дію п.11.29 ст.11 Закону У країни "Про податок на додану вартість". До 1 січня 2007 року дію п.7.7 ст.7, пунктів 10.1 і 10.2 ст.10 цього Закону зупинено в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів власного виробництва. При цьому, відповідно до п.11.29 ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість" вказані кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 року №271, на яку посилається відповідач, затверджено Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини (далі по тексту - Порядок).. За вказаним порядком на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізації продукції, товарів ( робіт, послуг) власного виробництва включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою, і в термін, передбачений законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби.
З аналізу вищевказаного вбачається, що вказана декларація не замінює основну декларацію з податку на додану вартість, а сам Порядок не встановлює для платника податків іншого, ніж передбачено Законом України „Про податок на додану вартість" порядку обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту. Таким чином, віднесення суми ПДВ до складу загальної декларації може лише вплинути на визначення розміру ПДВ за спеціальною декларацією і не може бути підставою для нарахування податкового зобов’язання по податку на додану вартість.
Відповідно до пп.3.1.1 та п.3.1.2 п.3.1 ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість" операція з ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів за договорами, які передбачають їх обмін на корпоративні права, а також операція з передачі цього майна в оренду є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. В даному випадку облік вказаних операцій, звітування та внесення податку до бюджету здійснюються в порядку, встановленому Законом України „Про податок на додану вартість".
у
За приписами пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому періоді постачальником товарів (послуг). При цьому платник податку при придбанні на митній території України товарів (послуг) оплачує постачальнику вартість таких товарів (послуг), збільшену на суму податку на додану вартість, а при імпортуванні товарів у тому числі при їх ввезенні з метою внесення до статутного фонду - органам, які здійснюють контроль за правильністю нарахування та сплати податку до бюджету за імпортні товари.
З урахуванням вимог ст.ст.759,760,901 Цивільного кодексу України предметом договору про надання послуг та договору оренди є різні об'єкти цивільного права. І ототожнення надання послуг власного виробництва з переданням власних основних засобів в оренду не відповідає вищезазначеним нормам.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість не поширюється на операції з отримання основних засобів як внеску до статутного фонду в обмін на корпоративні права. Відповідачем не доведено фактів щодо передачі позивачем імпортованого майна в оренду.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив та об’єктивно оцінив обставини у справі і прийняв судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції; апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Постанову суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 195, 196, п.1ч.1ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2007 року у справі №А37/249-07залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2007 року у справі №А37/249-07 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у відповідності до ст.254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.212 КАС України.
Головуючий: О.А.Проценко
Судді: М.П. Кожан
Л.П.Туркіна