ПОСТАНОВА
Іменем України
12 листопада 2009 р. Справа А37/130
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Проценко О.А.
суддів: Кожана М.П., Туркіної Л.П.,
при секретарі судового засідання: Дегтярьові Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі Дніпропетровської області
на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2007 року у справі № А37/130
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Алонж», м.Кривий Ріг
до відповідача-1: Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі Дніпропетровської області,
до відповідача-2: Відділення Державного казначейства України у м.Кривому Розі,
до відповідача-3: Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області
про: стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Алонж» звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Державного бюджету на користь позивача суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість та відсотків по бюджетній заборгованості. З урахуванням уточнення до позову позивач просив стягнути з Державного бюджету заборгованість у розмірі 83868грн. та 13849,12грн. відсотків. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що сума переплати податку на додану вартість не була погашена податковими зобов’язаннями, а тому згідно з пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума 83868грн. є бюджетною заборгованістю і підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету України протягом місяця, наступного після надання декларації на поточний рахунок такого платника. При цьому позивач вказує, що підставою для отримання відшкодування є дані податкової декларації за звітний період. В обґрунтування нарахування відсотків по бюджетній заборгованості позивач наводить норми пп.7.7.8 п.7.8 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Постановою від 12 березня 2007 року господарський суд Дніпропетровської області задовольнив позов в частині стягнення суми бюджетної заборгованості та 9007,58грн. відсотків, що пов’язується з невідшкодуванням суми податку за квітень 2005 року, оскільки в цій частині вимоги позивача узгоджуються з пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, яка діяла в квітні-травні 2005 року. Щодо нарахованої суми відсотків за податковими деклараціями з податку на додану вартість за липень та вересень 2005 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки в період подачі цих декларацій Закон України «Про податок на додану вартість» містить таку редакцію, в якій відсутні норми про право платника податку на нарахування відсотків на бюджетну заборгованість з податку на додану вартість.
Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач-1 оскаржує дану постанову в апеляційному порядку, просить її скасувати та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначає, що при винесені постанови судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального і процесуального права, а також неповно з’ясовані обставини, які мають значення для справи. Відповідач-1 зазначає, що вироком Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 19.10.2006 року №1-516-2006 року було повністю встановлено умисел суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (контрагент позивача), спрямований на ухилення від оподаткування у період квітня, червня, липня 2005 року, а також неправомірне віднесення СПД ОСОБА_1 сум до податкового кредиту, який використовувався ним в рахунок сплати тих податкових зобов’язань з податку на додану вартість, які виникали з операцій відносно ТОВ «Алонж». У зв’язку з цим апелянт вважає вимоги позивача необґрунтованими.
Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду законним, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а вимоги апелянта – необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі Дніпропетровської області підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.200 Кодексу адміністративного судочинства суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Аналіз матеріалів справи, норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав, що при вирішенні спору суд не надав належної оцінки матеріалам справи та обставинам, які мають значення для справи.
Стаття 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає порядок обчислення і сплати податку на додану вартість. Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 цієї статті встановлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 ст. 7 Закону у разі коли за результатами звітного періоду сума податку на додану вартість, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані податкової декларації за звітний період.
Згідно з пунктом 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 №166 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 18.04.01 №170), платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у декларації. При цьому, дані, наведені у декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.
Матеріали справи свідчать, що 13.09.05 Центральною МДПІ було здійснено перевірку TOB «Алонж» з питання правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за період квітень, червень, липень 2005 року. За результатами перевірки 13.09.05 складено довідку №67/235/23938217, згідно з якою одним з постачальників TOB «Алонж» у перевіреному періоді був підприємець ОСОБА_1 (ід.№НОМЕР_1), порушень відносно заявленої TOB «Алонж» до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість перевіркою не встановлено. З матеріалів справи також вбачається, що на виконання програми (плану) перевірки, з метою підтвердження дотримання TOB «Алонж» вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та підтвердження правомірності включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту постачальників TOB «Алонж», Центральною МДПІ у ході перевірки надіслано до Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі запит №20143/8/230 про необхідність проведення зустрічної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
Відповідачем у справі надано документи, які свідчать, що за результатами перевірки Північною МДПІ підприємця ОСОБА_1 було складено акт №37/17.3/2674415775 від 22.05.2006р., в якому зафіксовано порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 пп.7.2.8 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». На підставі даного акту 22.05.06 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000591700/0/8889/307 про донарахування підприємцю ОСОБА_1 податку на додану вартість на загальну суму 611521грн. 50коп., яка підприємцем до бюджету внесена не була. Господарським судом Дніпропетровської області за заявою Північної МДПІ від 04.04.07 вих.№1818 фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 було визнано банкрутом.
Матеріали справи містять документи, які свідчать про те, що вироком Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 19.10.06 у справі №1-516-2006р. ОСОБА_1 був визнаний винним в скоєнні злочину за ч.2 ст.212 Кримінального кодексу України. Судом у цій справі встановлено, що у звітні податкові періоди фізична особа - підприємець ОСОБА_1, заздалегідь знаючи, що Законом України «Про податок на додану вартість»
передбачена можливість зменшення податкових зобов'язань з податку на додану
вартість, які підлягають сплаті до бюджету, на суму податкового кредиту за наявності
документального підтвердження придбання товарів (робіт, послуг), тобто на суму
затрат по сплаті податку на додану вартість, підтверджених податковими накладними,
з умислом, систематично переслідуючи мету ухилення від сплати до бюджету
податку на додану вартість, в порушення пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про
податок на додану вартість» включав до складу податкового кредиту затрати по
сплаті податку на додану вартість, не підтверджені податковими накладними,
завищуючи тим самим податковий кредит та занижуючи податкові зобов'язання, які
підлягають сплаті до бюджету. Вищезазначене свідчать про те, що цивільно-правові договори, укладені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з TOB «Алонж», спрямовані на здійснення операцій на надання податкової вигоди переважно фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, який не виконував свої податкові зобов'язання з метою штучного формування податкового кредиту та використання його в рахунок сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Крім того, постановою господарського суду Дніпропетровської області у справі №А27/251-07 визнано недійсним право чин, укладений між ТОВ «Алонж» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 28.04.2004р., на виконання якого оформлені документи, які стали підставою для формування товариством суми податкового кредиту.
Відповідно до норм п.1 ст.215 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦКУ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з ст.203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами ст.228 ЦКУ правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Як встановлено судом у кримінальній справі та враховано при вирішені господарський справ №№А27/336-07, №А27/251-07, в діях фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 містилась завідомо суперечна інтересам держави та суспільства мета укладання угоди, яка направлена на приховування доходів.
До доходів бюджету згідно з п.19 ст.2 Бюджетного кодексу України віднесено усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).
Підпунктом 3.2.1 п.3.2 ст.3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що у випадках коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.
Таким чином, як встановлено судами у вищезазначених справах, несплачений фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 податок на додану вартість є дохідною частиною державного бюджету і неправомірні дії підприємця ОСОБА_1 в рамках укладених договорів без мети реального настання правових наслідків призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України, а укладений фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 з TOB «Алонж» правочин суперечить моральним засадам суспільства та відповідно до ст.228 ЦКУ порушує публічний порядок, оскільки спрямований на заволодіння майном держави.
З урахуванням зазначеного, слід зробити висновок, що документи первинного бухгалтерського обліку, оформлені внаслідок операцій за вищевказаним правочином, укладеним між позивачем та підприємцем ОСОБА_1, не відповідають чинному законодавству та не можуть бути підставою для відшкодування позивачу з державного бюджету суми податку на додану вартість за квітень, червень, липень 2005 року. Зазначене є підставою для відмови в задоволенні позову ТОВ «Алонж».
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню; судове рішення слід скасувати, в задоволенні позову – відмовити.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі Дніпропетровської області на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2007 року у справі № А37/130 задовольнити.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2007 року у справі № А37/130 скасувати.
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена згідно зі ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: О.А.Проценко
Судді: М.П. Кожан
Л.П. Туркіна