ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2009 року справа №2а-619/09
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Бишевської Н.А.
суддів: Добродняк І.Ю., Коршуна А.О.
при секретарі: Гулій О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську Запорізької області
на постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23.03.2009 року
у справі №2а-619/09
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську Запорізької області
про стягнення недоплаченої державної соціальної допомоги «Дітям війни», -
ВСТАНОВИЛА:
28.01.2009 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправною відмови Управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську Запорізької області в доплаті позивачу щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком; зобов’язання відповідача здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006 – 2008 роки в сумі 4471,20 грн.
Постановою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23.03.2009 року задоволено частково позов ОСОБА_1. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську Запорізької області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної надбавки до пенсії з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». В іншій частині позовних вимог відмовлено. (суддя Крамаренко А.І.)
Не погодившись з вищезазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволені позову.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
При перегляді справи в апеляційному порядку, колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній адміністративній справі є право позивача на отримання ним у 2006-2008 роках передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, та захист цього права від порушень з боку органів Пенсійного фонду, які полягають у бездіяльності суб’єкта владних повноважень, уповноваженого державою на надання визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» пільг.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач, відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01.01.2006 року, набув статус «дитини війни», що надає йому право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, які встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», у тому числі і ст. 6 цього Закону, якою встановлено право на підвищення пенсії, яка нараховується та сплачується особам, які мають статус «дитини війни», на 30% мінімальної пенсії за віком.
З матеріалів даної адміністративної справи вбачається, що позивач перебуває на обліку у відповідача, яким позивачу, як особі зі статусом «дитина війни», у 2006 та 2007 роках не призначалося, не нараховувалося та не виплачувалося підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яке повинно було бути розраховано виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, а у 2008 році вказаний вид підвищення до пенсії призначався позивачу та виплачувався частково у розмірі 10%, при цьому необхідно зазначити, що ці обставини не заперечувались відповідачем у справі.
Право позивача на оскарження рішень, дій та бездіяльності відповідача безпосередньо до суду, тобто без попереднього звернення позивача з заявами чи скаргами до відповідача, передбачено ст. 10 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст. ст. 4, 6, п.1 ч.1 ст. 17 КАС України.
Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Аналіз норм ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п. 15 Положення «Про Пенсійний фонд України», ст. ст. 21, 22, 87 Бюджетного кодексу України дають можливість зробити висновок про те, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивачу (який має статус дитини війни) – покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.
Оскільки функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено на органи Пенсійного фонду України, відповідач, заперечуючи проти адміністративного позову, відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, повинен був доказати правомірність своєї бездіяльності щодо своєчасного не нарахування та не сплати позивачу надбавки до пенсії, яка передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», але таких доказів відповідачем під час розгляду справи суду не надано.
Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, встановлює Закон України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Доводи апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки це суперечить вимогам статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Частиною 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено застосування мінімального розміру пенсії за віком виключно для визначення розміру пенсій призначених згідно з цим Законом ( ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відсутність підстав для застосування мінімального розміру пенсії за віком, який встановлено ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до правовідносин, що виникають внаслідок визначення розміру пенсій на підставі інших Законів ніж вищезазначений, дає підстави стверджувати про наявність прогалин у законодавчому регулюванні виплат, передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» громадянам, які мають статус дитини війни, при цьому прогалина полягає в частині відсутності механізму визначення мінімальної пенсії за віком, від розміру якої на 30% мають підвищуватись виплати громадянам, які мають статус дитини війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, дітям війни.
Нормами чинного процесуального законодавства, зокрема п. 4 ст. 8 КАС України, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, а п. 7 ст. 9 КАС України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону)
Вищенаведені обставини, норми чинного процесуального законодавства свідчать про те, що застосування судом першої інстанції у якості розрахункової величини для обчислення мінімальної пенсії за віком розміру прожиткового мінімуму, який обчислено відповідно до норм ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є правильним, оскільки у даному випадку судом першої інстанції застосовано аналогію закону, а статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Але протягом 2006р. такий порядок визначений не був, що виключає можливість збільшення пенсії особам, які мають статус «дітей війни».
Аналіз норм ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та норм п. 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» дає можливість зробити висновок стосовно того, що нормами Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» дійсно зупинялася дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», але норми Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік» звужуючи обсяг права дітей війни, водночас залишали незмінним зміст права дітей війни на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Але рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), певні норми законодавства України, у тому числі, п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
А рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 28/2008 (№ 10-рп/2008) положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» - визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 6-рп від 09.07.2007 р. та рішення № 28/2008 (№ 10-рп/2008) від 22.05.2008 р. положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік», які призупиняли дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними, то під час вирішення спору необхідно застосовувати положення Закону з урахуванням його дії в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка стала діяти пізніше, тобто положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
При цьому необхідно зазначити, що розмір підвищення до пенсії особам, які мають статус «дитини війни», передбачений ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», повинен обчислюватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність, який встановлено чинним законодавством на кожний бюджетний рік.
Виходячи із змісту ч. 3 ст. 150 Конституції України - рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, у тому числі є обов’язковим до врахування усіма судами України при вирішенні спорів, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача у даній адміністративній справі щодо зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу надбавки до пенсії, як дитині війни, за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. прийшов до правильного висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом здійснення вказаного нарахування.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з п. 2 Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 р., в якому міститься роз’яснення стосовно того, що закони та інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини, які мають значення для справи, однак, відповідно до заявлених позовних вимог, поза увагою суду першої інстанції залишилась позовна вимога позивача щодо визнання протиправною відмови Управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську Запорізької області в доплаті позивачу щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Оскільки рішення суду першої інстанції є помилковим тільки в цій частині, колегія суддів вважає необхідним постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23.03.2009 року змінити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 197, 198, 201, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську Запорізької області
залишити без задоволення.
Постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23.03.2009 року у справі №2а-619/09 змінити.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську Запорізької області в доплаті ОСОБА_1 щомісячної соціальної допомоги до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську Запорізької області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної надбавки до пенсії за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у місячний строк до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги.
Постанова виготовлена у повному обсязі 25.02.2010 р.
Головуючий суддя: Н.А. Бишевська
Судді: І.Ю. Добродняк
А.О. Коршун