У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2010 року справа №2а-155/09
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого – судді Семененка Я.В.
суддів - Дадим Ю.М., Божко Л.А.
при секретарі судового засідання – Мациборко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 жовтня 2009 року у справі № 2а-155/09 за позовом ОСОБА_1 до Ленінської районної в м.Дніпропетровську ради, третя особа – ОСОБА_2 про скасування рішення,-
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом в якому просила визнати нечинним та скасувати рішення виконавчого комітету Ленінської районної в м.Дніпропетровську ради від 29.08.2008р. №671 «Про скасування рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті ради від 21.09.2007 №1125». В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на те, що рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м Дніпропетровська від 14.03.1989р. №127/2 анульовано свідоцтво про право власності, яке видано ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1. На підставі цього ж рішення затверджено акт ідеальних часток та домоволодіння узаконено за ОСОБА_3 і ОСОБА_2. За заявою позивача прокурором було принесено протест на вищевказане рішення, який виконавчим комітетом Ленінської районної у м.Дніпропетровську ради було задоволено та прийнято рішення №1125 від 21.09.2007р. «Про скасування рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 14.03.89 №127/2 «Про узаконення житлового будинку, прибудови, сіней, літньої кухні, сараю по АДРЕСА_1». 29.08.2008р. виконавчим комітетом Ленінської районної у місті ради прийнято рішення №671 «Про скасування рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті ради від 21.09.2007р. №1125». Підставою для прийняття цього рішення стало те, що прокурором відкликано протест. Позивач зазначав, що рішення №671 від 29.08.2008р. прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки, на думку позивача, прокурор не мав права відкликати свій протест і відповідно виконавчий комітет, з цих підстав, не мав права скасовувати своє рішення від 21.09.2007р. №1125. Посилаючись на те, що вказані обставини позбавляють можливості захистити спадкові права, позивач просив його позов задовольнити.
Постановою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 жовтня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаною постановою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з’ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами суд першої інстанції виходив з того, що даний спір є справою адміністративної юрисдикції.
Проте, з таким висновком суду погодитися не можливо з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тобто, вказана норма права передбачає два критерії для відмежування справ адміністративної юрисдикції від справ іншої юрисдикції і це є: суб’єктний та предметний склад.
Предметний склад обумовлений тим, що справа адміністративної юрисдикції повинна містити в собі публічно-правовий спір.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спірних правовідносин.
З позовних вимог, які є предметом позову, не вбачається, що між сторонами існує публічно-правовий спір, спірні правовідносини виникли з приводу спору про право, а саме про право позивача на домоволодіння, відносно якого, відповідачем прийнято оскаржене рішення.
Наявність спору про цивільне право унеможливлює розгляд спірних правовідносин в порядку адміністративного судочинства.
Суд адміністративної юрисдикції, при розгляді адміністративного позову, не може дати правову оцінку наявності чи відсутності у особи цивільного права, в даному випадку права спадкодавця та його спадкоємців на домоволодіння, оскільки це пов»язно з встановленням певних фактів, що мають юридичне значення. Між тим, встановлення таких фактів та визнання права має значення для вирішення питання про порушення права і відповідно оцінки правомірності прийнятого рішення відповідачем.
Хоча заявлені позовні вимоги стосуються законності та обгрунтованості прийнятого відповідачем рішення, але вони спрямовані саме на захист спадкових (цивільних) прав позивача, який вважає, що домоволодіння по вул. Трудовій, 13 належить на праві власності ОСОБА_3 в цілому, а не частина домоволодіння, як про те зазначено в рішенні виконавчого комітету №127/2 від 14.03.1989р., яке скасовано за протестом прокурора.
Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Отже, спірні правовідносини, які склалися між сторонами мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства відповідно до ч.1 ст. 15 ЦПК України.
За таких обставин розгляд справи судом першої інстанції на підставі норм КАС України суперечить ч.1 ст.17 цього Кодексу, якою передбачені межі компетенції адміністративних судів.
Частиною 1 ст.203 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених ст.ст. 155, 157 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
За встановлених обставин, колегія суддів вважає за необхідне, постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.157, 160, 198, 203, 205, 206 КАС України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 жовтня 2009 року у справі № 2-а-155/09 скасувати, а провадження в адміністративній справі закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.
(Повний текст ухвали виготовлено 16.03.2010р.)
Головуючий Я.В. Семененко
Судді Ю.М. Дадим
Л.А. Божко