УХВАЛА
Іменем України
23 вересня 2009 р. Справа №14/263/07-АП
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Проценко О.А.
суддів: Кожана М.П., Божко Л.А.,
при секретарі судового засідання: Ганноченко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисті інвалідів
на постанову господарського суду Запорізької області від 22 листопада 2007 року у справі №14/263/07-АП
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисті інвалідів
до Приватного підприємства «Торговий дім «Лактон»
про стягнення санкцій
В С Т А Н О В И Л А :
В липні 2007 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовною заявою до господарського суду Запорізької області про стягнення з Приватного підприємства «Торговий дім «Лактон» адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 року у загальній сумі 2739грн. 40 коп.
В обґрунтування позову позивач посилався на положення Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», Постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», «Порядку нарахування пені та її сплати» зареєстрованого в міністерстві юстиції України від 30.05.2007 року №552/13819. При цьому зазначалось про обов’язок підприємств, на яких працює 8 і більше чоловік, реєструватись у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щорічно подавати до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Проте, всупереч законодавству відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Оскільки в добровільному порядку адміністративно-господарські санкції відповідачем не сплачені, а строк платежу санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів сплинув, позивач просив стягнути зазначену суму в судовому порядку.
Постановою від 22 листопада 2007 року господарський суд Запорізької області відмовив в задоволенні позову. При цьому, судом враховано, що відповідач інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, приймав участь у спеціалізованих ярмарках вакансій для осіб з обмеженими фізичними можливостями. У постанови також зазначено, що три з чотирьох направлених для працевлаштування інваліди відмовились від запропонованої роботи, а направленого на працевлаштування ОСОБА_1 не можливо було працевлаштувати, оскільки зазначена кандидатура не відповідала умовам праці заявленого вакантного робочого місця.
Не погодившись з висновками суду першої інстанції, позивач оскаржує дану постанову в апеляційному порядку, просить її скасувати та винести нове рішення, яким задовольнити позов. В обґрунтування апеляційних вимог позивач зазначає, що судом не досліджені всі обставини, які мають значення для справи, вважає висновки суду помилковими. Звертає увагу колегії на невірне застосування судом норм матеріального права. Посилаючись на ст.ст.19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», апелянт зазначає, що невиконання нормативу працевлаштування інвалідів є підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. При цьому, апелянт вказує, що суд не взяв до уваги п. 3 Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995 року, згідно з яким робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Крім того, апелянт зазначає, що суд не надав належної оцінки доказу, який свідчить про відмову інваліду в працевлаштуванні у 2006 році, оскільки даний факт вказує на те, що підприємство не мало на меті працевлаштування інвалідів, а відтак і виконання нормативу, встановленого Законом.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позов обґрунтовано нормами ст.20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року, згідно з якою підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Стаття 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ передбачає, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Як свідчать матеріали справи, приватне підприємство «Торговий дім «Лактон» є юридичною особою та відноситься до категорії суб'єктів підприємницької діяльності, яким, відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі по тексту – Закон) встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Як свідчать дані звіту відповідача ф. 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006р. середньооблікова кількість працюючих на підприємстві у 2006 році складала 10 осіб. Тобто, згідно з нормами Закону відповідачу встановлено норматив працевлаштування інвалідів – 1.
За повідомленням Бердянського міського центру зайнятості (лист №1686/17-10 від 10.08.2007) ПП "ТД "Лактон" протягом 2006 року надавало інформацію про наявність вакансії підсобного робочого. Крім того, підприємство двічі приймало участь у спеціалізованих ярмарках вакансій для осіб з обмеженими фізичними можливостями, які проводилися Бердянським міським центром зайнятості. Згідно заявленої вакансії на підприємство відповідача направлений 1 інвалід, але він не був працевлаштований, оскільки з урахуванням відповідної нозології даної особи вона не може працювати на робочому місці, яке заявлено як вакантне. З метою з’ясування зазначених обставин судом першої інстанції було витребувано від Бердянського міського центру зайнятості додаткові докази, а саме: висновок про умови та характер праці стосовно інваліда ОСОБА_1 З урахуванням зазначеного встановлено, що робота різноробочого пов’язана з фізичним навантаженням, підняттям значної ваги. Дослідивши зазначені докази, суд дійшов вірного висновку про відсутність можливості у відповідача працевлаштувати даного інваліда. Всього центром зайнятості для працевлаштування до відповідача було направлено 4 особи з обмеженими можливостями (з урахуванням ОСОБА_1П.), з яких 3 особи відмовилися від запропонованої роботи.
Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, забезпечують інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст.18 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерством соціального захисту населення України з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. При цьому слід зазначити, що механізм реалізації вищезазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 затверджено Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі по тексту – Положення). Пунктами 4,5 Положення передбачено обов’язок підприємств, зокрема, створювати за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, визначати види виробництв, цеха та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Як свідчать матеріали справи відповідач інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, приймав участь у спеціалізованих ярмарках вакансій для осіб з обмеженими фізичними можливостями, а направлений на працевлаштування інвалід дійсно не відповідав заявленим вимогам.
Колегія суддів зазначає, що сума, заявлена у позові до стягнення, є адміністративно-господарською санкцією, тому при вирішенні питання про правомірність її стягнення слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При цьому елементами правопорушення є вина. З урахуванням фактичних обставин у даній справі, суд першої інстанції вірно визначився щодо відсутності вини відповідача у невиконанні встановленого Законом нормативу. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Суд об’єктивно, повно і всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними по справі доказами. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судове рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисті інвалідів на постанову господарського суду Запорізької області від 22 листопада 2007 року у справі №14/263/07-АП залишити без задоволення
Постанову господарського суду Запорізької області від 22 листопада 2007 року у справі №14/263/07-АП Залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя: О.А.Проценко
Судді: М.П. Кожан
Л.А. Божко