ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2010 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого-судді – Семененка Я.В.
суддів – Дадим Ю.М., Божко Л.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради
на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2009 року по справі № 2-А-1068/2009 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради про стягнення коштів на оздоровлення, -
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив визнати не пропущеним річний строк звернення до суду за захистом порушеного права за 2005,2007 роки, визнати неправомірними дії відповідача щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення за період 2005, 2007-2008 роки, такими що не відповідають ст. 48 Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, стягнути з відповідача невиплачену суму на оздоровлення у розмірі 6048,90грн. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, в зв'язку з чим, перебуває на обліку в Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради, а тому відповідно до ст.. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-XII йому передбачено виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Вказуючи на те, що відповідач у період з 2005, 2007-2008 р.р. не виплачував йому допомогу на оздоровлення в повному обсязі, просив його позов задовольнити.
Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2009 року позовні вимоги задоволено, а саме: визнано дії відповідача по нарахуванню та виплаті позивачу сум допомоги на оздоровлення за період 2005, 2007роки - неправомірними; стягнуто з відповідача недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 3623 грн.30 коп., за період часу 2005, 2007 роки.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, оцінивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є особою, що постраждала внаслідок ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС та має статус учасника ліквідації аварії на ЧАЕС 2 категорії.
Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС другої категорії у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу застосування норм законодавства, які регулюють порядок та розміри виплат щорічної допомоги учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Так, позивач, вказуючи на неправомірність дій відповідача, посилалася на те, що розмір сум, які підлягають до сплати, повинні розраховуватися у відповідності до ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Павлоградської міської ради, зокрема, вказувало на те , що допомога на оздоровлення виплачена позивачу у розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів від 26 липня 1996 р. №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562, тому підстав для її виплати в більшому розмірі немає.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розрахунок щорічної допомоги на оздоровлення має здійснюватися виходячи із розміру, який визначено ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постановами КМУ.
В той же час, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги за 2005, 2007 роки визнав не пропущеним строк звернення позивача до суду не з’ясувавши коли позивач дізнався про порушення його прав і чи є причини пропуску строку поважними.
Відповідно до ст..99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, чинне законодавство, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
У відповідності до ст. 100 КАС України пропущення річного строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, що на цьому наполягає одна із сторін.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав ( наприклад, справа «Стаббігс та інш. Проти Великобританії» рішення від 22.10.1996р., «Девеер проти Бельгії» рішення від 27.02.1980р.).
Відповідач у своїх запереченнях наполягав на відмові у задоволенні позову, в тому числі і з підстав пропуску річного строку.
Колегія суддів не приймає до уваги пояснення позивача, в якості обґрунтування причин пропуску процесуального строку, відносно того, що позивач дізнався про порушення своїх прав лише 27.11.2008 року. Допомогу на оздоровлення позивач отримував щорічно, а відтак позивач знав розмір допомоги яка виплачувалась, що не позбавляло позивача можливості звернутися до суду з позовом у встановлений законом строк. Посилання позивача на відповідь УПСЗН Павлоградської міської ради від 27.11.2008 року, як на початок перебігу процесуального строку, колегія суддів не може прийняти до уваги виходячи з наступного.
Відповідно до ч.4 ст.99 КАС України якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач не скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльності суб’єкта владних повноважень.
Отже, названою нормою процесуального права передбачено початок перебігу процесуального строку з дня, коли позивач дізнався про результати розгляду його скарги лише у тому випадку, коли законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору.
Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, не передбачено досудового порядку вирішення спору.
За таких обставин, з огляду на час звернення позивача з позовом (12.06.2009р.), колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції в частині задоволених вимог за 2005,2007 роки скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Між тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог за 2008 рік суд першої інстанції неправомірно застосував норми матеріального права.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», викладена в новій редакції, визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Відповідно до ст..152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно зі ст..22 Закону України «Про Конституційний суд України» рішення Конституційного Суду України підлягають безумовному виконанню всіма державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування, установами, організаціями, підприємствами, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та громадянами.
Отже, з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України, тобто з 22.05.2008р., відповідач мав керуватися положеннями ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як вбачається з наданої довідки від 12.10.2009р., щорічна допомога на оздоровлення виплачена позивачу за 2008 рік 03.02.2009 року. Допомога на оздоровлення позивачу була виплачена у розмірі 100грн (а.с.36), тобто у розмірі меншому, ніж визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги на оздоровлення за 2008 рік у відповідності до ст. 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік " складав 605 грн.
Таким чином, сума недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік, з урахуванням проведених виплат, становить: 605грн. х 5 – 100 грн. = 2925 грн.
В той же час, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 р. № 936 "Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що виплата таких компенсацій та допомог провадиться управліннями праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадян та центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (п. 4 Порядку). Таким чином, доводи апелянта щодо неналежного відповідача є безпідставними
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст.198, ст..ст.202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради задовольнити частково.
Постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2009 року – скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради щодо невиплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік незаконними.
Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради перерахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік в розмірі 2925 грн..
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбачено ст..212 КАС України.
Головуючий Я. В. Семененко
Судді: Ю.М. Дадим
Л.А. Божко