КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-7415/09
№ 2а-92/09 Головуючий у 1 інстанції Кондратюк В.І.
Суддя-доповідач Федорова Г.Г.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2010 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді
суддів Федорової Г.Г.,
Глущенко Я.Б., Заяць В.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 09 лютого 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира, за участю третьої особи: Головного управління Державного казначейства України в Житомирській області про стягнення коштів, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,-
ВСТАНОВИВ:
Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 09 лютого 2009 року позов ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира, за участю третьої особи: Головного управління Державного казначейства України в Житомирській області про стягнення коштів, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», задоволено частково.
Визнано неправомірними дії У правління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира по проведенню виплат ОСОБА_4, що встановлені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період із січня 1997 року по грудень 2005 року та за період з липня по грудень 2007 року, не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати, а згідно постанови КМУ № 836 від 26.07.1996 року.
Стягнуто з У правління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира на користь ОСОБА_4 доплату за роботу на території радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення за період із січня 1997 року по грудень 2005 року та за період з липня по грудень 2007 року в сумі 32 680,45 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою суду, УПСЗН Корольовської районної ради м. Житомира подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції – скасувати , виходячи з наступного.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Згідно ч. 2 ст. 197 КАС України, якщо під час письмового провадження суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Однак, колегія суддів не вбачає підстав для апеляційного розгляду даної справи в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач – ОСОБА_4 в період з квітня 1996 року по листопад 2008 року працювала в управлінні Державного казначейства в Овруцькому районі Головного управління Державного казначейства України в Житомирської області, зареєстрована та постійно проживає в м. Овруч, Житомирської області, яке відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 року /додаток 1/ віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на відповідні компенсації, доплати та допомоги, які вона отримувала згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в конкретних розмірах, а саме: за ст. 39 вказаного Закону в сумі – 10,5 грн.(в залежності від відпрацьованого часу).
Вказані обставини підтверджуються наявними в справі копіями паспорту та довідок.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до абз. 3 ч.1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в наступних розмірах: - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» всупереч Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначив кратність одноразової компенсації в залежності від розміру мінімальної заробітної плати, встановлено конкретні розміри таких компенсацій, зокрема:
- для доплати громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення – 1050 тис. крб. (10,5 грн. га гр. реф.).
Обговорюючи питання про правомірність проведення нарахувань та виплат позивачу щомісячної грошової допомоги за проживання її на території радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення за період з 01 січня 1997 року по 01 вересня 2005 рік (до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України) , колегія суддів зважає на наступне.
Питання подання скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб було врегульовано положеннями глави 31-А ЦПК України 1963 року. Стаття 248-5 цього Кодексу передбачала, що скаргу може бути подано в суд у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Оскільки, позивач з такою скаргою до суду не зверталася, то вказане свідчить про відсутність підстав для задоволення її позову в частині стягнення недоотриманих сум доплати до заробітної плати за проживання на території радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення за період з 01 січня 1997 року по 01 вересня 2005 рік.
Що стосується питання правомірності проведення нарахувань та виплат позивачу вказаної доплати за проживання її на території радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення за період з 01 вересня 2005 року по 31 грудня 2005 рік, колегія суддів зважає на наступне.
Аналізуючи норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», слід зазначити, що дія ст. 39 даного Закону не була зупинена Законом України «Про державний бюджет України на 2005 рік», а відтак була чинною.
У 2005 році поряд із нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діяли постанови Кабінету Міністрів України, на які зокрема посилається відповідач. Разом з тим, вказаними нормативно-правовими актами встановлювався різний розмір доплати за проживання на радіоактивно забрудненій території в зоні гарантованого добровільного відселення .
Так, застосування постанов, які містять положення щодо розрахунку доплат до пенсії, що суперечить чинним законам, є неправомірними.
У відповідності до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта закону України або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
В зв’язку з тим, що закони мають вищу юридичну силу, ніж постанови Кабінету Міністрів України, до правовідносин, що є предметом розгляду даної справи, слід застосовувати положення ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що були чинними в 2005 році.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні позивачеві розміру доплати за проживання на радіоактивно забрудненій території в зоні гарантованого добровільного відселення, застосуванню підлягають норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, позивач в період з 01.09.2005 року по 31.12.2005 рік дійсно мав право на доплату за проживання на радіоактивно забрудненій території в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному положенням ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Те ж саме стосується позовних вимог в частині стягнення вищевказаної доплати за 2006 рік, оскільки дія абз. 3 ч.1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» не зупинялася, що дає підстави стверджувати про наявність у позивача права на отримання вказаної доплати за 2006 рік.
Що стосується вимог позивача про стягнення на його користь недоотриманих сум доплати за проживання на радіоактивно забрудненій території в зоні гарантованого добровільного відселення за 2007 рік, колегія суддів зважає на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, при нарахуванні та виплаті позивачу доплати за проживання на радіоактивно забрудненій території в зоні гарантованого добровільного відселення за 2007 рік, передбаченої абз. 3 ч.1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідач керувався нормами Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було зупинено на 2007 рік дію статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також Закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Тому, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеним Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» фактично змінено положення Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Разом з тим, судовою колегією враховується, що Конституційним Судом України положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було зупинено дію статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Отже, визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» втратили чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 09.07.2007 року № 6-рп/2007.
З огляду на це, колегія суддів вважає, що право на отримання доплати за проживання на радіоактивно забрудненій території в зоні гарантованого добровільного відселення за 2007 рік, позивач набув саме з 09.07.2007 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України вищезазначеного рішення .
Що стосується вимог позивача про стягнення на його користь недоотриманих сум доплати за проживання на території радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення за 2008 рік, колегія суддів зважає на наступне.
Підпунктом 9 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було внесено зміни до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внаслідок чого зміст вказаної статті було викладено в наступній редакції, а саме: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України» (ч.1 ст. 39 Закону).
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Отже, визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» втратили чинність з 22 травня 2008 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008.
З огляду на це, колегія суддів вважає, що право на отримання щомісячної доплати за проживання на радіоактивно забрудненій території в зоні гарантованого добровільного відселення , позивач набув саме з 22 травня 2008 року тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України вищезазначеного рішення .
Таким чином, з підстав вищенаведених обставин та наведених норм діючого законодавства, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню лише в частині стягнення з У правління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира на її користь щомісячної доплати за проживання на радіоактивно забрудненій території в зоні гарантованого добровільного відселення за період з 01.09.2005 року по 31.12.2005 рік, за 2006 рік, за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік та за період з 22.05.2008 року по 31 грудня 2008 рік у розмірі, визначеному абз. 3 ч.1 ст. 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Згідно ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з частковим порушенням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачається підстави для скасування постанови та ухвалення нового рішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 09 лютого 2009 року – задовольнити частково.
Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 09 лютого 2009 року – скасувати .
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира, за участю третьої особи: Головного управління Державного казначейства України в Житомирській області про стягнення коштів, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - задовольнити частково.
Зобов’язати У правління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира провести нарахування та виплату ОСОБА_4 недоотриманої суми доплати за проживання на території радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення за період з 01 вересня 2005 року по 31 грудня 2005 рік, за 2006 рік, за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 рік та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 рік у розмірі, визначеному абз. 3 ч.1 ст. 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В решті позовних вимог – відмовити.
Матеріали справи повернути до Овруцького районного суду Житомирської області.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяці після набрання законної сили.
Головуючий суддя
суддя
суддя
Г.Г. Федорова
Я.Б. Глущенко
В.С. Заяць