УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2010 року справа № 2а-12/09
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Поплавського В.Ю.,
суддів: Сафронової С.В., Уханенка С.А.,
при секретарі судового засідання: Литовченко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу
Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя
на постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання нарахувати підвищення до пенсії як “Дитині війни” , -
В С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2008 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до УПФУ в Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання здійснити виплату підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 2733,30 грн. за 2006-2007 роки.
Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2009 року позов було задоволено частково: визнана незаконною бездіяльність відповідача щодо своєчасного перерахунку та виплати позивачу пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період часу з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та зобов’язано відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію у відповідності до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період часу з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. В задоволенні інших позовних вимог – відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду, оскільки вона винесена з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення по справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, на яку поширюється дія абзацу 1 статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18 листопада 2004 року, та має статус «дитини війни», що підтверджується посвідченням (а.с.11).
Згідно статті 6 Закону №2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Редакція цієї статті набрала чинності з 1 січня 2006 року.
Дію статті 6 цього Закону було зупинено на 2006 рік відповідно п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року № 3235-IV.
Проте, Законом України від 22 березня 2006 року №3367-IV «Про внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» було внесено зміни та виключено п.17 ст.77 зазначеного закону.
Ці зміни набули законної сили через 10 днів після опублікування 22 березня, тобто 2 квітня 2006 року було відновлено дію ст. 6 в редакції від 1 січня 2006 року.
Разом з тим, відповідно до вимог ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року (із змінами, внесеними 19 січня 2006 року) зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Але Кабінет Міністрів України у 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії «дітям війни», що у свою чергу виключало можливість збільшення пенсії «дітям війни».
Згідно довідки відповідача, підвищення пенсії позивачу у 2006-2007 роках як «дитині війни» не здійснювалося.
На підставі викладеного суд першої інстанції правильно зробив висновок, що вимоги про донарахування та виплату надбавки до пенсії у 2006 року задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на законі.
Дію ст. 6 Закону на 2007 рік було зупинено ст. 111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (з урахуванням положень п. 12 ст. 71 нього Закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік ст. 6 Закону. Таким чином, відновлено дію ст. 6 закону України №2195-ІV.
Отже, управління Пенсійного фонду України повинно було зробити перерахунок пенсії позивачу починаючи з 9 липня 2007 року. Підстави для перерахунку за період з січня по 9 липня 2007 року – були відсутні.
Висновки суду відповідають вищенаведеним нормам права і є правильними.
Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Колегія суддів вважає за необхідне прийняти у своїх висновках поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки саме це правове визначення застосовується виключно в діях відповідача під час визначення пенсій громадянам та їх призначення.
Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Так, згідно з частиною 1 статті 62 Закону України від 19.12.2006 №489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.
У відповідності до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Крім того, згідно ч.2 ст.85 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.91 р. №1788-ХII (з наступними змінами та доповненнями) виплата пенсій проводиться за поточний місяць загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.
Таким чином, відповідач повинен був підвищити пенсію позивачу починаючи з 9 липня по 31 грудня 2007 року в наступних розмірах:
за липень - [(406 грн.+1%) х 30%] : 31 х 23 дня = 123,02 : 31 х 23 = 91,27 грн.;
за серпень - вересень [(406 грн.+1%) х 30%] х 2 міс. = (410,06 х30%) х 2 = 123,02 х 2 = 246,04 грн.;
жовтень-грудень [(411 грн. + 1%) х 30%] х 3 = 415,11 грн. х 30% х3 = 124,53 грн. х3 = 373,59 грн.
а всього за 2007 рік необхідно донарахувати 710,90 грн.
Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим законом, і до такої категорії громадян як «діти війни» не застосовується, а згідно ст. 7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій «дітей війни» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, і Пенсійний фонд України не повинен нести відповідальність за позовами вказаної категорії громадян – є хибними та спростовані вищенаведеними висновками.
Суд зауважує, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, котра базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.
Колегія суддів не враховує посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії позивачу, оскільки органи державної влади не можуть посилатись па відсутність коштів, як на підставу невиконаний своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст. 6 цього Закону.
Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження па підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 цього Закону покладено па відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно були застосовані норми матеріального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 КАС України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2009 року – без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня виготовлення її тексту у повному обсязі.
Повний текст ухвали виготовлено 9 березня 2010 року.
Головуючий: В.Ю. Поплавський
Судді: С.А. Уханенко
С.В. Сафронова