УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2010 року справа № 2а-1190/09
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді - Поплавського В.Ю.,
суддів - Уханенка С.А., Сафронової С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Бердянському районі Запорізької області на постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 вересня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Бердянському районі Запорізької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання нарахувати підвищення до пенсії як «Дитині війни», -
в с т а н о в и л а :
В лютому 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Бердянському районі Запорізької області та просив поновити пропущений строк для звернення до суду, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь недоплачену пенсію з урахуванням з урахуванням її підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV за період 2006-2008 років в сумі 3956,70 грн.
Постановою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 вересня 2009 року позовні вимоги задоволенні частково, зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача недоплачену пенсію в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року з урахуванням виплаченої допомоги. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є особою, на яку поширюється дія абзацу 1 статті 1 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» (надалі по тексту – Закон), та має статус «дитини війни», що підтверджується посвідченням.
Згідно статті 6 Закону дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Редакція цієї статті набрала чинності з 1 січня 2006 року.
Дію статті 6 цього Закону було зупинено на 2006 рік відповідно п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року № 3235-IV. Проте, Законом України від 22 березня 2006 року №3367-IV «Про внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» було внесено зміни та виключено п.17 ст.77 зазначеного закону. Ці зміни набули законної сили через 10 днів після опублікування 22 березня, тобто 2 квітня 2006 року було відновлено дію ст. 6 в редакції від 1 січня 2006 року.
Разом з тим, відповідно до вимог ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року (із змінами, внесеними 19 січня 2006 року) зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Але Кабінет Міністрів України у 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії «дітям війни», що у свою чергу виключало можливість збільшення пенсії «дітям війни».
Отже судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог за період 2006 року.
Дію ст. 6 Закону на 2007 рік було зупинено ст. 111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (з урахуванням положень п. 12 ст. 71 нього Закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік ст. 6 Закону. Таким чином, дію ст. 6 закону України №2195-ІV було відновлено з 09 липня 2007 року. Отже, підстави для перерахунку за період з січня по 9 липня 2007 року були відсутні.
Враховуючи, що позивач не навів поважних причин для поновлення пропущеного строку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, крім того постанову суду в частині не задоволених позовних вимог з підстав пропуску строку звернення до суду позивач не оскаржує.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо задоволення позовних за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року виходячи з наступного.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України №107-VІ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України №2195-ІV викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Рішенням Конституційного суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» N 107-VI від 28 грудня 2007 року щодо викладення положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV в новій редакції. Таким чином, дію ст. 6 закону України №2195-ІV було відновлено з 22 травня 2008 року, та з цього часу відповідач повинен був нараховувати позивачу підвищення відповідно до Закону.
Доводи апелянта стосовно того, що відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим законом, і до такої категорії громадян як «діти війни» не застосовується, а згідно ст. 7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій «дітей війни» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, і Пенсійний фонд України не повинен нести відповідальність за позовами вказаної категорії громадян – є неправильним виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Суд зауважує, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, котра базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.
Вищенаведені висновки свідчать, що відповідач діяв не у спосіб передбачений чинним законодавством на певний період часу, рішення Конституційного суду не виконував, що стало причиною звернення позивача до суду.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження па підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
Разом з тим, задля зрозумілості судового рішення та усунення невизначеності у взаємовідносинах між сторонами спору колегія суддів вважає за необхідне внести поправки до резолютивної частини постанови, оскільки суд першої інстанції правильно обґрунтувавши в мотивувальній частині протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу підвищення до пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та періоду перерахунку пенсії відповідачем, що узгоджуються з приписами ст.2 та ст.11 КАС України, у той же час не зазначив про протиправність бездіяльності відповідача в резолютивній частині постанови і не дату до якої відповідач повинен перерахувати і виплатити суму заборгованості, що колегія суддів вважає сталося із-за великого навантаження суду, і що відповідно не може слугувати підставою для зміни судового рішення, оскільки спір по суті судом вирішено правильно.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне конкретизувати резолютивну частину оскаржуваної постанови шляхом доповнення вказівкою на: протиправність бездіяльності відповідача; та його обов’язок при нарахуванні та виплаті позивачу суми пенсії, підвищеної на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, керуватися законодавчо визначеним розміром мінімальної пенсії за віком, встановленим на час виплати у період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно були застосовані норми матеріального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 КАС України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Бердянському районі Запорізької області залишити без задоволення.
Постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 вересня 2009 року - залишити без змін, доповнивши резолютивну частину постанови наступним.
Визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Бердянському районі Запорізької області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком - неправомірною.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців у відповідності до ст. 325 ЦПК України.
Головуючий суддя: В.Ю. Поплавський
Судді: С.В. Сафронова
С.А. Уханенко