щ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" березня 2010 р. справа № 2а-116/09
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Уханенка С.А.
суддів: Поплавського В.Ю. Сафронова С.В.
при секретарі судового засідання: Литовченко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу управлінні праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2009 р. по справі № 2а-116/09/0429 за позовом ОСОБА_1 до управлінні праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради, про зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И Л А:
В січні 2009 року позивач звернувся до суду з вимогами, в яких просив визнати дії відповідача неправомірними по призначенню, нарахуванню і виплаті сум одноразової допомоги при народжені дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.08.2007 року, зобов`язати відповідача перепризначити , нарахувати і виплачувати з 01.06.2007 року, відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» №2811-ХІ від 21.11.1992 року щомісячну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірах, які дорівнюють прожитковому мінімуму для дітей віком до 6 років, на момент виплати, зобов`язати відповідача перепризначити , нараховувати і виплачувати, відповідно до порядку, встановленого ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» №2811-ХІ від 21.11.1992 року, допомогу при народжені дитини, у сумі кратній 22,6 розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років встановленого на день народження дитини.
Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача по нарахуванню і виплаті при народжені дитини, та стягнення боргу розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року, зобов`язано відповідача призначати та здійснити перерахунок і виплату недоотриману у період з серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року (включно), суму державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми » у розмірах прожиткового мінімуму встановленого для дітей віком до 6 років на час її виплат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду підлягає скасуванню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачка має малолітнього сина – ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8), у зв'язку з чим знаходиться на обліку у відповідача та отримує від нього виплати допомоги по догляду за дітьми до досягнення ним трирічного віку.
Відповідачем була призначена позивачці допомога при народжені дитини в розмірі 8500 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 95 Конституції України виключно Законом України “Про Державний бюджет України”визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно ст. 12 ЗУ “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”від 21.11.1992 року (з наступними змінами та станом на 1 січня 2007 року) допомога при народжені дитини надається у сумі, кратній 22,6 розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років встановленого на день народження дитини.
Визнаючи неправомірними дії відповідача по нарахуванню і виплаті позивачці сум при народжені дитини, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до статті 56 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” допомога при народженні дитини встановлена в розмірі 8500 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово при народженні дитини в сумі 3400 гривень, решта - протягом наступних 12 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Дані положення Закону неконституційними не визнані, тому підстави для задоволення вимог щодо стягнення заборгованості по одноразовій допомозі відсутні.
Так, відповідно до ст. 15 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Законом України “Про державний бюджет України на 2007 рік”було встановлено наступне:
- абзац 3 частини 2 ст. 56 Закону: допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень для незастрахованих осіб та не менше 23 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідач проводив відповідні виплати до вищезазначеного порядку та розмірів.
Проте, рішенням Конституційного суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 положення абзацу третього частини другої статті 56, та п. 14 ст. 71 втратили чинність, як такі, що визнані неконституційним. Це рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Таким чином, при розрахунку розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку слід керуватися ст. 15 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”з урахуванням рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007 –з 09.07.2007 року.
Задовольняючи позовні вимоги в частині недоплати суми за 2007 рік, суд першої інстанції не вірно застосував норми процесуального права.
Так, відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не просить поновити строк звернення до суду, а відповідач просив застосувати наслідки такого пропуску. Тому суду першої інстанції належало вирішити питання щодо застосування наслідку пропуску строку, відмовивши в задоволені позовних вимог.
Проте, суд першої інстанції не вирішив заявлене відповідачем клопотання про застосування строку.
В позовній заяві позивачка не просила визнати причину пропуску звернення до суду поважною та поновити строк, будь-яких інших заяв щодо поновлення строку позивачем не подавалося, за таких обставин колегія суддів приходить до висновку про застосування положень ст. 100 КАС України та вважає за необхідне відмовити в задоволені позовних вимог.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду в січні 2009 року, то його вимоги не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог.
У зв`язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо юрисдикції справ, пов`язаних із соціальними виплатами», який набрав чинності 10 березня 2010 року усі справи які пов`язані з призначенням, перерахунком, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат,соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним сціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг , допомоги, захисту, пільг, речогвого майна, пайків або грошової компенсації розглядаються у порядку цивільного судочинства. Згідно перехідних положень даного Закону адміністративні суди завершують розгляд справ данної категорії , провадження по яких відкрито. Тому судом касаційної інстанції є Верховний суд України, до якого і може бути здійснено оскарження рішення суду апеляційної інстанції.
Керуючись п.3 ч.1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202, ст. 205, 207 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу управлінні праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради – задовольнити.
Постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2009 року –скасувати.
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання чинності.
Головуючий: С.А. Уханенко
Судді: В.Ю. Поплавський
С.В. Сафронова