ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2010 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого – судді Семененка Я.В.
суддів – Дадим Ю.М., Божко Л.А.
при секретарі судового засідання – Резнікові Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Інгулецької районної у м. Кривому Розі ради
на постанову Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2009 року у справі № 2а-259/09 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Інгулецької районної у м. Кривому Розі ради про стягнення недоплаченої допомоги на оздоровлення, -
В С Т А Н О В И Л А :
В вересні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду за позовом, в якому просив поновити строк для звернення до суду, визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті щорічної разової допомоги до дня 5 травня за 2007-2009 роки у розмірі передбаченому ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; стягнути з відповідача недоплачену щорічну разову допомогу до дня 5 травня за 2007-2009 роки у розмірі 9015,42 грн. В обґрунтуванні позовних вимог позивач посилався на те, що він має статус інваліда війни 3 групи, а тому, згідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ, він має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, яка повинна бути виплачена до 05 травня. Відповідачі виплату вказаної допомоги за зазначений період здійснювали лише частково, що є порушенням вимог вказаного Закону. Посилаючись на неправомірність дій відповідачів, позивач просив заявлені вимоги задовольнити.
Постановою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволені частково, а саме визнано протиправними дії відповідача стосовно відмови позивачу у виплаті щорічної одноразової допомоги до дня 5 травня за 2008, 2009 роки, передбаченої ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача недоплачену суму щорічної одноразової допомоги до 5 травня за 2008, 2009 роки, передбаченої ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням виплат, які були проведені позивачу у розмірі 6445 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду позивач та відповідач звернулися з апеляційними скаргами, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити рішення, при цьому позивач просив його позов задовольнити у повному обсязі, стягнувши з відповідача заборгованість з грошової допомоги за 2007 рік, а відповідач просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Інгулецької районної у місті Кривому Розі ради підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни. Вказані обставини не заперечувались відповідачем.
Відповідно до ст..13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
За період 2007-2009 років позивач отримав разову грошову допомогу у значно менших розмірах, ніж ті, що встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу застосування норм законодавства, які регулюють порядок та розміри виплат разової грошової допомоги особам, що мають статус інвалідів війни.
Так, позивач, вказуючи на неправомірність дій відповідача, посилався на те, що розмір сум, які підлягають до сплати, повинні розраховуватися у відповідності до ст..13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Інгулецької районної у місті Кривому Розі ради, зокрема, вказувало на те, що разова грошова допомога має виплачуватися відповідно до вимог Законів України Про Державний бюджет на відповідні роки та у розмірах, які встановлено Постанова КМУ.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що розміри грошової допомоги, які визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не можуть змінюватися іншими Законами України або постановами КМУ.
В той же час, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
Відповідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1. на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України; 2. з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надані; 3. обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4. безсторонньо (неупереджено); 5. добросовісно; 6. розсудливо; 7. з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8. пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи й цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення (дія); 9. з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10. своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У спірних правовідносинах суду першої інстанції слід було з’ясувати чи вчинені дії відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачу як учаснику бойових дій щорічної грошової допомоги за 2007 - 2009 роки, на підставі та у спосіб, що передбачені законами України.
Тобто, визначальними обставинами, для вирішення заявленого спору, з огляду на вимоги ст..19 Конституції України, є правомірність дій відповідача.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визначено інші розміри разової грошової допомоги, яка підлягає сплаті до 5 травня інвалідам війни.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що за оскаржуваний період позивачу було сплачено щорічну одноразову грошового допомогу, як інваліду війни, в строк до 05 травня кожного року у розмірах визначених Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік». Так, грошову допомогу за 2007 рік позивачу сплачено у квітні 2007 року у розмірі 300грн., грошову допомогу за 2008 рік сплачену у квітні 2008 року у розмірі 350грн.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. визнано неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими було встановлено інші розміри щорічної допомоги інвалідам війни ніж ті, які передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. визнано неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було встановлено інші розміри щорічної допомоги інвалідам війни ніж ті, які передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до ст..152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно зі ст..22 Закону України «Про Конституційний суд України» рішення Конституційного Суду України підлягають безумовному виконанню всіма державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування, установами, організаціями, підприємствами, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та громадянами.
Отже, з дня ухвалень Рішень Конституційним Судом України, тобто з 09.07.2007р. та 22.05.2008р., відповідач мав керуватися положеннями ст..13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Як вбачається з наданих довідок грошову допомогу за 2007 рік позивачу сплачено у квітні 2007 року у розмірі 300грн., грошову допомогу за 2008 рік сплачену у квітні 2008 року у розмірі 350грн., тобто грошова допомога сплачена у 2007 та 2008 році до дня ухвалення Конституційним Судом України зазначених рішень.
Таким чином, на час здійснення виплат разової грошової допомоги за період 2007 та 2008 років відповідач діяв на підставах та у спосіб, що були передбачені Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», оскільки на час здійснення таких виплат положення зазначених Законів не були визнані неконституційними, а відтак дії відповідача не можливо вважати неправомірними.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що заявлені позовні вимоги за 2007 та 2008 роки є необґрунтованими і задоволенню не підлягали. Отже, суд першої інстанції, в порушення норм матеріального права, безпідставно зобов’язав відповідача здійснити перерахунок разової грошової допомоги за 2008 рік.
В той же час, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання разової грошової допомоги за 2009 рік у розмірах, які визначено п.27 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У 2009 році розмір разової грошової допомоги, який визначено ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не змінювався.
Отже, при нарахуванні разової грошової допомоги у 2009 році відповідач мав керуватися вимогами зазначеного Закону.
Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Таким чином, у 2009 році Кабінет Міністрів України мав право встановлювати розмір соціальних виплат, але лише таких соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати .
Розмір разової грошової допомоги, який передбачено ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визначається залежно від розміру мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, у 2009 році Кабінету Міністрів України не було надано право щодо встановлення розміру разової грошової допомоги, яка виплачується до 5 травня інвалідам війни.
Отже, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню постанова КМУ від 18.03.2009р. №211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та про «Жертви нацистських переслідувань», якою визначено розмір виплат разової грошової допомоги до 5 травня, оскільки виходячи із загальних принципів пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку разової грошової допомоги, слід керуватися Законом (Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не підзаконним нормативно-правовим актом (Постановою КМУ від 18.03.2009р. №211).
Таким чином, висновки суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованими і доводами апеляційної скарги відповідача не спростовуються.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково, постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог за 2008 роки скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в цій частині.
На підставі викладеного, керуючись п. 3 ч.1 ст. 198, ст. ст. 202, 205, 207 КАС України колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Інгулецької районної у місті Кривому Розі ради – задовольнити частково.
Постанову Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2009 року в частині задоволених позовних вимог за 2008 рік щодо зобов’язання здійснити перерахунок разової грошової допомоги до 5 травня – скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в цій частині.
В іншій частині постанову Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2009 року – залишити без змін
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
(Повний текст постанови виготовлено 24.03.2010р.)
Головуючий: Я.В.Семененко
Судді: Ю.М. Дадим
Л.А. Божко