Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2020 р. Справа№200/13630/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

26 листопада 2019 року ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп: НОМЕР_1 ), позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місце знаходження: м-н Гідростроітелів, буд. 12, смт. Очеретине, Ясинуватський район, Донецька область, 86020, код ЄДРПОУ: 37544393) про:

- визнання протиправною бездіяльність Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 за періоди з 01 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року та з 01 липня 2018 року по 30 листопада 2018 року;

- зобов`язання Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вчинити дії - нарахувати та сплатити пенсію ОСОБА_1 за періоди з 01 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року та з 01 липня 2018 року по 30 листопада 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року призначено розгляд справи в судовому засіданні на 16 січня 2020 року.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі (стаття 258 КАС України).

16 січня 2020 року представник позивача та представник відповідача в судове засідання не прибули, докази належного повідомлення про розгляд заяви знаходяться в матеріалах справи.

В порядку частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Отже, неприбуття у судове засідання належним чином повідомлених представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.

Так, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача, проте, виплата пенсії без законних підстав була припинена. Крім того згідно інформації відповідача, виплата пенсії позивачеві за минулий період буде здійснена після затвердження окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на пенсійне забезпечення.

Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В установлений судом строк відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи суду були надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача.

Свою позицію відповідач мотивував тим, що за період з 01 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року та за липень 2018 року було нараховано та виплачено пенсію Управлінням Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області в повному обсязі.

Заборгованість по пенсійним виплатам за період з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2018 року виникла до взяття позивача, як пенсіонера на облік в Ясинуватське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Крім того, відповідач зазначив, що суми пенсій, які не виплачувались за минулий період відповідно до постанови КабінетуМіністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та окремого порядку, який розроблявся Кабінетом Міністрів України, то означені суми виплат будуть виплачуватись за окремим фінансуванням на означені цілі.

Також відповідач зазначає, що діяв у спосіб та у межах передбачених Конституцією та Законами України, керуючись Законами України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» від 5 листопада 2014 року № 637.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ОСОБА_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с. 16), має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 (а.с. 18).

Позивач є пенсіонером за віком, відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 (а.с. 19).

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, про що свідчить довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31 жовтня 2018 року № 1448-9182 (а.с. 20).

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач перебуває на обліку в Ясинуватському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області на підставі електронної пенсійної справи.

Згідно електронної пенсійної справи позивача за період з 01 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року та за липень 2018 року пенсійні виплати були фактично нараховані та виплачені позивачу в повному обсязі.

З 01 серпня 2018 року по 30 листопада 2018 року Ясинуватське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплату пенсії позивачу фактично не здійснювало, що підтверджується листом відповідача від 11 листопада 2019 року № 5369-А-01, рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 16 листопада 2018 року №150 про поновлення виплати пенсії відповідачу, та довідкою з електронної пенсійної справи позивача.

Інших доказів в обґрунтування законності підстав не виплати пенсії позивачеві з 01 серпня 2018 року по 30 листопада 2018 року відповідачем суду не надано.

Право позивача на отримання пенсії відповідачем не оспорюється.

Рішення про припинення виплати пенсії позивачу в порядку встановленому законом органом Пенсійного фонду не приймалося.

В судовому порядку виплата пенсії позивачу не припинялася.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачеві за періоди з 01 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року, з 01 липня 2018 року по 30 листопада 2018 року.

Дана справа є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (№ Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року, оскільки позивач: 1) є громадянином України; 2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи; 3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування».

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Положеннями частини 3 статті 291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (Далі - Закон № 1706-VII).

Відповідно до Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року

№ 1058-IV (Далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Зокрема, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (пункт 1 частини 1 вказаної статті).

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (стаття 5 Закону № 1058-IV).

За правилами частини 1 статті 47 № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону № 1058-IV.

Відповідно до частини 1 зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд констатує, що припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV, перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.

Поряд з цим, Закон № 1706-VII підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії не встановлює.

Як встановлено судом вище та не заперечується відповідачем, жодного рішення стосовно припинення виплати пенсії позивачу органом Пенсійного фонду не приймалось.

З огляду на те, що виплату пенсії позивачеві було припинено з підстави не передбаченої статтею 49 Закону № 1058-IV, суд констатує протиправність таких дій відповідача за період з 01 серпня 2018 року по 30 листопада 2018 року.

Зазначеного висновку суд дійшов з урахування частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV, якою передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Вказане відповідає положенням статті 24 Конституції України, якою встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Верховний Суд України 06 жовтня 2015 року ухвалив постанову в справі №608/1189/14-а, якою вкотре зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на постанови Кабінету Міністрів України №509, №637, №595, №365, адже підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

При вирішенні даного спору в порядку частини 5 статті 242 КАС України судом враховано правові позиції, що викладено у рішеннях Верховного Суду від 6 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17).

Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-1У.

Відтак, доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України, якими визначено порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема у разі не підтвердження місця фактичного проживання пенсіонера, отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також доводи щодо того, що для подальшого поновлення пенсії, позивачу необхідно звернутися до управління з відповідними документами є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.

Отже вимога про визнання протиправними дій управління щодо припинення виплати пенсії за спірний період з 01 серпня 2018 року по 30 листопада 2018 року є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

За таких обставин, наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу, саме за період з 01 серпня 2018 року до 30 листопада 2018 року.

Отже, відповідачем порушено вимоги статті 19 Конституції України, при цьому, відповідач не допустив бездіяльності, а навпаки вчинив дії, що полягали у невірному застосуванні норм при здійснені виплати пенсії, а тому саме дії відповідача є протиправними.

Щодо позовної вимоги про оскарження припинення виплати пенсії позивачеві за період з 01 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року та липень 2018 року та зобов`язання здійснити відповідні нарахування та виплату, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями статті 72 КАС України врегульовано поняття доказів. Так, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

При цьому, в порядку статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (частина 1 статті 77 КАС України).

Абзацом першим частини 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено виплату пенсії позивачеві за період з 01 березня 2017 року по 28 лютого 2018 рокута липень 2018 року, адже матеріали справи містять відомості про зазначені дії.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій відповідача щодо припинення виплати призначеної позивачу пенсії за віком та зобов`язання відповідача відновити виплату призначеної позивачу пенсії є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, а саме: вчастині невиплати пенсії позивачу за період з 01 серпня 2018 року по 30 листопада 2018 року та визнання дій відповідача протиправними.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2-17, 42-47, 72-77, 90, 94, 121, 122, 132, 133, 139, 143, 159-164, 192-194, 199, 205, 224, 241-246, 255, 293, 295, 297,262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місце знаходження: м-н Гідростроітелів, буд. 12, смт. Очеретине, Ясинуватський район, Донецька область, 86020, код ЄДРПОУ: 37544393) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2018 року по 30 листопада 2018 року.

Зобов`язати Ясинуватське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вчинити дії - нарахувати та сплатити пенсію ОСОБА_1 за періоди з 01 серпня 2018 року до 30 листопада 2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 16 січня 2020 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частини 3 статті 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна