Категорія 2.6.1
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2010 року Справа № 2а-28802/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін:
від позивача – директор Денищук Н.Г.
Міненко Л.Г. (довіреність від 23.11.2009 № 52)
від відповідача – головний державний виконавець
Науменко Г.М. (довіреність від 12.02.2010 № 6)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
закритого акціонерного товариства «Лисичанське будівельне управління»
до відділу державної виконавчої служби
Лисичанського міського управління юстиції Луганської області
про визнання дій неправомірними, скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 листопада 2008 року,
ВСТАНОВИВ:
16 грудня 2009 року закрите акціонерне товариство «Лисичанське будівельне управління» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом, в якому просить визнати неправомірними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області, які виявились у винесенні постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а саме на автотранспорт, і зобов’язати його скасувати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.
05 листопада 2008 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а саме на автотранспорт, та направлено на виконання до МРЕВ м. Лисичанська.
Згідно з даною постановою накладено арешт на все майно закритого акціонерного товариства «Лисичанське будівельне управління».
Відповідач приймаючи рішення про винесення постанови про арешт майна позивача та оголошення заборони на його відчуження не прийняв до уваги той факт, що відповідно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 30 січня 2006 року внесено реєстраційний запис публічного обтяження, вид обтяження - податкова застава, підстава обтяження абзац 3 підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України від 24 липня 1998 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом. Якщо предметом забезпечувального обтяження є два або більше об`єктів, обтяжувач отримує задоволення за рахунок такої їх кількості, яка достатня для повного задоволення забезпеченої обтяженням вимоги. У цьому разі обтяжувач самостійно визначає рухоме майно, на яке звертається стягнення.
В позові позивач зазначив, що згідно дозволу державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області закрите акціонерне товариство «Лисичанське будівельне управління» на погашення податкового боргу вчинив продаж предмета забезпечувального обтяження, перерахувало грошові кошти на рахунок державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області та отримало згоду на списання автотранспорту. Однак при зверненні до МРЕВ м. Лисичанська стало відомо, що на виконанні знаходиться постанова про накладення арешту на автотранспорт. На звернення до виконуючого обов’язки начальника державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції із заявою про зняття арешту з автотранспорту, позивач відповідь не отримав до теперішнього часу.
В письмових поясненнях від 19 березня 2010 року № 18 позивач зазначив, що відповідачу було відомо про те, що все рухоме майно закритого акціонерного товариства «Лисичанське будівельне управління» знаходиться в податковій заставі і тому на нього не можливо звернути стягнення. Крім того, у запереченнях проти позову відповідач підтверджує, що позивачем було надано копії накладних про списання автомобілів, як металобрухту, та згода державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області на списання активів, з обов’язковим відображенням ТМЦ у бухгалтерському обліку та перераховані у повному обсязі до бюджету коштів, отриманих від продажу металобрухту (арк. справи 96-97).
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та поясненнях на заперечення боржника від 19 березня 2010 року № 18.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову від 15 лютого 2010 року № 3551 (арк. справи 75-78). У запереченнях проти позову відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю за необґрунтованістю та безпідставністю. Зокрема, вказує на те, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області станом на 12 лютого 2010 року знаходиться зведене виконавче провадження № 10087870 про стягнення з закритого акціонерного товариства «Лисичанське будівельне управління» на користь юридичних осіб боргу на загальну суму 84537,22 грн., тому виконавчі дії проводились і раніше. Державним виконавцем направлено запити до МКП БТІ та МРЕВ м. Лисичанська з приводу наявності нерухомого та рухомого майна, зареєстрованого за позивачем. Відповідно до отриманої відповіді від МРЕВ м. Лисичанська за боржником зареєстровано рухоме майно, на яке постановою від 05 листопада 2008 року державним виконавцем накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження. Державна податкова інспекція м. Лисичанська Луганської області листом повідомила, що все рухоме майно позивача знаходиться в податковій заставі, тому звернути стягнення на майно не має можливості. Грошові кошти, які надходять на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області з арештованих рахунків закритого акціонерного товариства «Лисичанське будівельне управління» перераховуються відповідно до ст.ст. 43, 44 Закону України „Про виконавче провадження”.
Відділ державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області отримував накладні про списання автомобілів, а саме: ИЖ 27151, державний номер НОМЕР_1; ГАЗ-24, державний номер НОМЕР_5; ЗИЛ-ММЗ 555, державний номер НОМЕР_2; ЗИЛ ММЗ 4502, державний номер НОМЕР_3; ГАЗ 5312, державний номер НОМЕР_4, як металобрухту, та згоду державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області на списання активів, з обов’язковим відображенням ТМЦ у бухгалтерському обліку та перерахуванням у повному обсязі до бюджету коштів, отриманих від продажу металобрухту.
02 грудня 2009 року до відділу державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області надійшов лист від позивача про надання довідки про розподіл грошових коштів, які надходили на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області за період з грудня 2006 року по теперішній час, та переліку виконавчих проваджень, які знаходяться в провадженні відділу станом на 01 грудня 2009 року.
22 грудня 2009 року за вих. № 20764 відділ державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області надав відповідь закритому акціонерному товариству «Лисичанське будівельне управління» на лист від 02 грудня 2009 року.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» д ержавний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначено права та обов’язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до статті 4 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на майно боржника;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника врегульовано главою 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».
Згідно із статтею 50 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.
За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.
У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.
Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження зобов’язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам.
Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Арешт на майно боржника відповідно до статті 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» може накладатися державним виконавцем шляхом:
- винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;
- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;
- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк.
Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.
Арешт застосовується:
1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;
2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;
3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, 05 листопада 2008 року при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження від 01 жовтня 2008 року № 10087870/12 про стягнення з закритого акціонерного товариства «Лисичанське будівельне управління» заборгованості на загальну суму 55228,62 грн. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області на підставі статті 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» винесено постанову серії АА № 258298 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на майно закритого акціонерного товариства «Лисичанське будівельне управління» - автотранспорт згідно відповіді МРЕВ ДАІ м. Лисичанська (ГАЗ 24 державний номер НОМЕР_5, ЗІЛ-ММЗ 555 державний номер НОМЕР_2, ІЖ 27151 державний номер НОМЕР_1, SSANG YONG MUSSO державний номер НОМЕР_6, ЗІЛ-ММЗ 4505 державний номер НОМЕР_7, ЗІЛ-ММЗ 4505 державний номер НОМЕР_8, ЗІЛ-ММЗ 4502 державний номер НОМЕР_3, ГАЗ 53 державний номер НОМЕР_9, ГАЗ 5312 державний номер НОМЕР_4, ЗІЛ-ММЗ 4505 державний номер НОМЕР_10, ЗІЛ-ММЗ 4505 державний номер НОМЕР_11, ВАЗ 2107 державний номер НОМЕР_12) (арк. справи 81, 85).
В ході судового розгляду справи суд прийшов до висновку, що державний виконавець відділу державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області при винесені постанови від 05 листопада 2008 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», оскільки його дії були спрямовані на виконання наказів судів та вимог про сплату боргу управління пенсійного фонду, які відповідно до зазначеного Закону є виконавчими документами, та цілком відповідають вимогам статей 5, 50, 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».
Перебування майна боржника в податковій заставі не є підставою для відкладення, зупинення, закриття виконавчого провадження, а також не є підставою, яка виключає звернення стягнення на майно боржника, яке полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Положення пункту 8.4 статті 8 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким передбачено, що пріоритет податкової застави по відношенню до пріоритетів інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону, не поширюються на спірні правовідносини, оскільки податкова застава має пріоритет лише перед іншими видами застав, а не перед виконавчими документами.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що вчинення дій суб’єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб’єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб’єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії – постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, саме вона має вплив на його права та обов’язки. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів). З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об’єкту порушеного права.
Враховуючи, що на дату судового розгляду справи у відповідача в провадженні знаходиться зведене виконавче провадження від 01 жовтня 2008 року № 10087870/12 про стягнення з закритого акціонерного товариства «Лисичанське будівельне управління» на користь юридичних осіб боргу на загальну суму 84537,22 грн. і заборгованість за виконавчими документами позивачем не погашена, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 листопада 2008 року серії АА № 258298 .
Разом з тим, суд вважає за необхідне відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог та зобов’язати відповідача звільнити з під арешту частину майна, зазначеного у постанові про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 листопада 2008 року серії АА № 258298 , оскільки з гідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що частина арештованого майна боржника (автомобілі ІЖ 27151 державний номер НОМЕР_1 , ЗІЛ-ММЗ 4505 державний номер НОМЕР_10, ЗІЛ-ММЗ 4502 державний номер НОМЕР_3, ЗІЛ-ММЗ 555 державний номер НОМЕР_2, ГАЗ 24 державний номер НОМЕР_5) була продана позивачем до винесення державним виконавцем постанови про арешт майна боржника та заборони на його відчуження (накладні від 25 жовтня 2006 року № 0011, від 12 квітня 2007 року № 4, від 28 лютого 2007 року № 0002 (арк. справи 20, 21)), а частина (автомобілі ГАЗ 5312 державний номер НОМЕР_4 , ЗІЛ-ММЗ 4505 державний номер 1569 А І А , ЗІЛ-ММЗ 4505 державний номер 1570 А І А, ЗІЛ-ММЗ 4505 державний номер 1571 А І А , ГАЗ 53 державний номер 5805 А І А) після винесення постанови (накладні від 23 червня 2009 року № 0008, від 22 липня 2009 року № 10 (арк. справи 14)) за погодженням з податковим керуючим в рамках здійснення заходів щодо погашення податкового боргу шляхом продажу активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, на підставі статті 10 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», але, з урахуванням діючої постанови про накладення на майно арешту та заборони на його відчуження, проданий автотранспорт перебуває зареєстрованим за позивачем і позивач вимушений сплачувати транспортний податок за нього. Враховуючи, що вище перелічений автомобільний транспорт після його відчуження не належить позивачу, суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача звільнити з-під арешту продані автомобілі.
Питання про застосування наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду, встановлених частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не вирішується, оскільки жодна із сторін при судовому розгляді справи не наполягала на їх застосуванні.
Згідно із частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу – відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 19 березня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов’язати відділ державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області звільнити з-під арешту, накладеного постановою від 05 листопада 2008 року серії АА № 258298 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, автомобілі ГАЗ 5312 державний номер НОМЕР_4, ЗІЛ-ММЗ 4505 державний номер НОМЕР_11, ЗІЛ-ММЗ 4505 державний номер НОМЕР_8, ЗІЛ-ММЗ 4505 державний номер НОМЕР_7, ГАЗ 53 державний номер НОМЕР_9, ІЖ 27151 державний номер НОМЕР_1, ЗІЛ-ММЗ 4505 державний номер НОМЕР_10, ЗІЛ-ММЗ 4502 державний номер НОМЕР_3, ЗІЛ-ММЗ 555 державний номер НОМЕР_2, ГАЗ 24 державний номер НОМЕР_5, що зареєстровані за закритим акціонерним товариством «Лисичанське будівельне управління» (ідентифікаційний код 03385874).
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь закритого акціонерного товариства «Лисичанське будівельне управління» (ідентифікаційний код 03385874, місцезнаходження: 93117, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Артемівська, буд. 41, р/р 2600430140117 в Філії «Відділення Промінвестбанку в м. Лисичанськ Луганської області», МФО 304416, код 03385874) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 01,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 24 березня 2010 року.
Суддя Т.І. Чернявська