ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1927/20 Справа № 176/732/19 Суддя у 1-й інстанції - Гусейнов К. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2020 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:        

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

при секретарі - Пивоваровій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

на заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2019 року

у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 12 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 4 100 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 07 лютого 2019 року утворилась заборгованість в сумі 13 539,84 грн, яка складається із: 2 958,48 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 3 185,59 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту, 5 336,24 грн - нарахованої пені за прострочене зобов`язання, 1 176,68 - нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу, 250,00 грн - штрафу (фіксованої частини), 632,85 грн - штрафу (процентної складової), яку позивач просить стягнути з відповідача.

Заочним рішенням рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у заяві від 12 червня 2008 року наявна вся інформація, необхідна для отримання кредитної карти, підписавши яку відповідач висловив свою згоду на приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, яка разом з цими Умовами, правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не перевірив доводи банку про те, що позичальник користувався кредитними коштами, частково виконував умови кредитного договору та сплачував заборгованість за договором. Відсутність підпису відповідача у відповідних тарифах, умовах та правилах, не свідчить про не укладеність кредитного договору.

Відповідач правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України, не скористався.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позовні вимоги є недоведеними, відсутні докази укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та правил надання банківських послуг, тарифів і пам”ятки клієнта, що у сукупності з заявою свідчило б про укладений кредитний договір між сторонами, та які б дозволяли суду перевірити правильність розрахунку заборгованості відповідача.

Однак, із вказаним висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погоджується, виходячи з наступного.

Так, згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення відповідає не в повній мірі.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом встановлено, що 12 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 4 100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Також погодили у даній заяві, що у разі порушення позичальником термінів платежів за будь-якими із грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більш як на 120 днів, у зв`язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250,00 грн. та 5 % від суми позову.

Отже, із зазначеної заяви вбачається, що сторони погодили розмір кредитного ліміту, процентів за користування кредитом та штрафи.

Відповідачем вимоги договору не виконані, грошові кошти на погашення заборгованості за кредитом в повному обсязі не повернуто, у зв`язку з чим утворилась заборгованість станом на 07 лютого 2019 року в сумі 13 539,84 грн, яка складається із: 2 958,48 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 3 185,59 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту, 5 336,24 грн - нарахованої пені за прострочене зобов`язання, 1 176,68 — нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., 250,00 грн - штрафу (фіксованої частини), 632,85 грн - штрафу (процентної складової).

Разом з тим, у даній заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути пеню.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 12 червня 2008 року, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати пені, саме у зазначеному в цьому документі, що доданий банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та правила у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені, надані банком Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Колегія суддів вважає, що Умови та правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою – споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» (далі – Закон).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені.

Також колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 12 червня 2008 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

При цьому, відповідач не спростував факт отримання кредитної картки та отримання за нею кредитних коштів, користувався кредитними коштами (що вбачається із витягу з рахунку щодо руху коштів по кредитному договору б/н від 12 червня 2008 року) та частково сплачував заборгованість за договором, отже, не заперечувала факт укладення кредитного договору.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити відсотки.

Проте, у порушення умов договору та чинного законодавства, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала та не повернула використані нею кредитні кошти, а доказів іншого суду не надано.

Враховуючи викладене та відсутність клопотання про надання апеляційному суду будь-яких доказів, позивачем не заявлено про що свідчать матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та штрафів, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства, а тому його слід залишити без змін.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судових витрат в розмірі 996, 96 грн (розмір заявлених вимог – 13 539,84 грн, розмір вимог, що підлягають задоволенню - 7 026,92 грн, розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 1 921,00 грн (1 921,00 грн х 7 026,92 грн : 13 539,84 грн = 996, 96 грн).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" — задовольнити частково.

Заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2019 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом (тіло кредиту) та штрафів (фіксована частина та процентна складова).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРОП 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 12 червня 2008 року у розмірі 7 026,92 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2 958,48 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 3 185, 59 грн. та штрафу (фіксована частина) - 250,00 грн., штрафу (процентна складова) — 632,85 грн.

В іншій частині заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2019 року-  залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРОП 14360570) судові витрати у розмірі 996, 96 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: Н.М. Деркач

М.М. Пищида