Дата документу 22.01.2020 Справа № 320/216/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 320/216/19 Головуючий в 1 інст. - Іваненко О.В.

Провадження № 11-кп/807/584/20 Доповідач в 2 інст. - Рассуждай В.Я.

Категорія ст. 183 КПК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого судді Рассуждай В.Я.,

суддів Тютюник М.С., Білоконева В.М.,

при секретарі Мовчан Д.В.,

за участі прокурора Дем`янчук Ю.С.,

захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Стукалова А.В. (в режимі відеоконференції з приміщенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області),

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року, якою у відношенні

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області, українця, громадянина України, маючого середню освіту, не працюючого, не одруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не маючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,

продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 25 січня 2020 року включно, з визначенням застави в розмірі 96050 гривень, а також з роз`ясненням певних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави, -

В С Т А Н О В И Л А:

Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебуває на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року було частково задоволено клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у відношенні ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою і продовжено застосування вказаного запобіжного заходу до 25 січня 2020 року включно, з одночасним визначенням застави в розмірі 96050 гривень.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що в матеріалах кримінального провадження містяться достатні дані, які свідчать про наявність ризиків, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Так, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні умисного корисливого тяжкого злочину, за який передбачено покарання до 6 років позбавлення волі, а дані про його особу дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та зменшити йому розмір застави.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що визначений слідчим суддею розмір застави є занадто великим для нього та родини, оскільки його мати знаходиться в лікарні після оперативного втручання.

Заслухавши доповідь судді, захисника обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора, яка рішення суду вважала законним, обґрунтованим та просила залишити його без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як встановлено апеляційним судом у судовому засіданні та знайшло своє підтвердження у відповідних матеріалах контрольного провадження, 26 листопада 2019 року в судовому засіданні суду першої інстанції, в порядку ст. 331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання ОСОБА_1 під вартою.

З огляду на статті 131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

З огляду на ч. 3 ст. 199 КПК України, звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою

Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.

Так, судом встановлено, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшилися, з чим колегія суддів, з урахуванням обставин справи та відомостей щодо особистості ОСОБА_1 повністю погоджується.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 , а також доводи обвинуваченого та його захисника щодо зміни запобіжного заходу на заставу, належно з`ясував обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження строку тримання під вартою.

Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції, відповідно до ст. 178 КПК України, врахував, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні умисного корисливого тяжкого злочину, за який передбачено покарання до 6 років позбавлення волі, раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів, в тому числі тяжких, перебував у розшуку, не працює, суспільно-корисною працею не займається, стійких соціальних зв`язків не має, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, що вказує на ризики переховування від суду та вчинення інших кримінальних правопорушень, що перешкоджатиме судовому провадженню.

При цьому, суд першої інстанції правильно встановив, що враховуючи дані про особу обвинуваченого, відсутність стійких соціальних зв`язків, офіційного працевлаштування та стабільного джерела доходу, існує ризик вчинення інших аналогічних корисливих кримінальних правопорушень.

Колегія суддів також звертає увагу на наявність підвищеного вищезазначеного ризику вчинення інших кримінальних правопорушень з огляду на те, що обвинувачений раніше 3 рази судимий за вчинення умисних злочинів, в тому числі двох тяжких корисливих злочинів проти власності, раніше відбував покарання в місцях позбавлення волі, раніше двічі звільнявся від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, а на цей час в суді розглядається інше кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні обвинуваченим кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України.

Враховуючи тяжкість інкримінованого йому злочину та суворість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим, а також факт перебування у розшуку у даному кримінальному провадженні, через що слідчим суддею 24 червня 2029 року надавався дозвіл на його затримання, існує реальний ризик того, що він буде переховуватись від суду.

Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення даного провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою.

Матеріали провадження не містять інших переконливих відомостей, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.

Тяжкість можливого покарання не може сама по собі бути підставою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, проте з урахуванням встановлених ризиків та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з викладеними у клопотанні прокурора доводами про необхідність продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та вважає, що інший більш м`який запобіжний захід не зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку.

До того ж, висновки слідчого судді в цій частині обвинуваченим в апеляційній скарзі не оспорюються.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого, які зводяться до того, що визначений слідчим суддею розмір застави є занадто великим для нього та його родини, а тому підлягає зменшенню, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Так, суд першої інстанції, поряд із продовженням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосовував можливість і альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 96050 гривень та встановив обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України, у разі її внесення.

Згідно положень ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину вчиненого із застосуванням насильства.

Наведена правова норма встановлює, що суд, з урахуванням обставин справи, вагомості наявних доказів та відомостей про особу обвинуваченого в їх сукупності, а також наявності ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, наділений правом як визначити розмір застави (в межах, встановлених у ч. 5 ст. 182 КПК України), так і не визначати заставу у випадках чітко закріплених кримінально-процесуальним законодавством.

Суд першої інстанції при винесенні ухвали про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_1 скористався правом, наданим законодавцем, та визначив заставу не в максимальному розміру, передбаченому п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, що відповідає вимогам Кримінального процесуального Кодексу.

З вказаною позицією погоджується і колегія суддів, оскільки обвинуваченим не наведено переконливих доказів, які б вказували на той факт, що застава в сумі 96050 гривень є завідомо непомірною для нього та інших осіб (в тому числі матері), у зв`язку з чим, визначений судом розмір застави відповідає засадам кримінального провадження щодо забезпечення заходу кримінального провадження.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність визначення ОСОБА_1 як альтернативного запобіжного заходу застави в розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

З урахуванням викладеного та фактичних обставин кримінального провадження, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м`які запобіжні заходу можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки останнього.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Апеляційним судом також не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені достатніми доказами, дослідженими та оціненими судом, а тому апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року, якою частково задоволено клопотання прокурора та продовжено застосування у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 25 січня 2020 року включно, з визначенням застави в розмірі 96050 гривень, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

В.Я. Рассуждай М.С. Тютюник В.М. Білоконев