ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/2447/19 Суддя (судді) першої інстанції: А.В. Руденко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Файдюка В.В.,

секретаря Суркової Д.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заробітної плати, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Черкаській області) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що всупереч вимогам трудового законодавства йому не виплачено заробітну плату за липень 2019 року після поновлення його на посаді згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили. Позивач стверджує, що не зважаючи на наявність відповідного наказа відповідач не забезпечив належних умов праці та не виплачував заробітну плату, що є порушенням вимог законодавства України та міжнародних договорів. На думку позивача має бути застосоване коригування розміру середньої заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадових окладів, що відбулось з 01 січня 2019 року на підставі відповідної постанови Уряду, та стягненню підлягають кошти за вимушений прогул за 23 робочі дні.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, сторони звернулися з апеляційними скаргами.

Позивач зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Просить скасувати абзац 3 резолютивної частини рішення суду в частині визначення способу виконання, замінивши слово «Стягнути» на «Зобов`язати» провести нарахування та виплату, виклавши цей абзац рішення наступним чином «Зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за липень 2019 року у розмірі 13932,48 грн. без урахування обов`язкових податків і зборів». Адже обраний судом спосіб захисту не призводить до відновлення його порушеного права.

Відповідач наголошує на тому, що рішення суду не відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо його законності та обґрунтованості, прийняте з порушенням норм матеріального права, без з`ясування всіх обставин, у зв`язку з чим підлягає скасуванню із постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що суд не навів нормативно-правові акти, якими керувався. Також наголошує на тому, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року вже було надано правову оцінку та обґрунтовано розмір середнього заробітку, а тому такий збільшено судом безпідставно. Додатково відповідач акцентує увагу на тому, що у штаті відсутня посада «начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі», а відтак не передбачено фонду оплати праці згідно з кошторисом на утримання зазначеної посади.

Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга позивача - частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині, з таких підстав.

Судом установлено, що наказом Черкаського обласного управління Пенсійного фонду України від 16 серпня 2000 року №90/ос позивач призначений на посаду начальника Тальнівського районного відділу Пенсійного фонду України.

Наказом Черкаського обласного управління Пенсійного фонду України від 24 травня 2002 року №34/ос позивача з 24 травня 2002 року призначено на посаду начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі, звільнивши з посади начальника Тальнівського районного відділу Пенсійного фонду України.

Наказом Пенсійного фонду України від 26 грудня 2016 року №177 з метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» та у зв`язку із скороченням посад, призначення на які і звільнення з яких здійснює Голова правління Пенсійного фонду України, начальників Головних територіальних управлінь Пенсійного фонду України в областях зобов`язано попередити про наступне вивільнення осіб, які працюють на посадах, звільнення з яких віднесено до повноважень Голови правління Пенсійного фонду України та запропонувати особам, вказаним в пункті 1.1. цього наказу, іншу роботу у відповідному управлінні.

Наказом Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року №213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» позивача звільнено з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією.

На виконання вимог вищезгаданої постанови Уряду Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області реорганізовано шляхом приєднання до Звенигородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області та проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Також на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017 року №821 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» Звенигородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі №823/653/17, яка набрала законної сили 19 квітня 2018 року, визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року №213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» в частині звільнення позивача з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області та поновлено його на посаді з 03 квітня 2017 року.

24 квітня 2018 року Пенсійним фондом України прийнято відповідний наказ №183-о.

Наказом Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року №201-о позивача звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року, яке набрало законної сили 12 червня 2019 року, позивача поновлено на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 05 травня 2018 року.

На виконання цього рішення Пенсійним фондом України 11 квітня 2019 року виданий наказ №142-О, відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 05 травня 2018 року.

Однак, відповідачем не здійснено нарахування та виплату позивачу заробітної плати за липень 2019 року.

Уважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та правомірності таких, позаяк саме на відповідача покладено обов`язок відновити порушені під час незаконного звільнення права позивача, у тому числі в частині нарахування та виплати заробітної плати до переведення на іншу посаду або звільнення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному громадянину право заробляти собі на життя працею та отримувати за це винагороду у вигляді заробітної плати, не нижчої від визначеної законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон України 889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Державний службовець має право на належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення; оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу (частина 1 статті 7 Закону України 889-VIII).

Такому його праву кореспондує обов`язок керівника державної служби створювати умови для виконання державними службовцями своїх посадових обов`язків та їх матеріально-технічне забезпечення (пункт 12 частини 2 статті 17, статті 55, 63 Закону України № 889-VIII).

З аналізу наведених правових норм слідує, що право державного службовця на отримання заробітної плати пов`язано з фактом зайняття ним посади державної служби.

За змістом статті 5 Закону України 889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно зі статтею 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) та статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до статті 115 КЗпП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й виплати за трудовим договором та інші виплати. Отже, невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що невиплата заробітної плати є порушенням як національного, так і міжнародного законодавства.

Твердження відповідача про те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року вже надано правову оцінку та обґрунтовано розмір середнього заробітку, а тому збільшення такого заробітку проведено судом безпідставно, колегія суддів вважає помилковим. Наведеним рішенням суду надано таку оцінку саме в рамках правовідносин щодо поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який розраховується зовсім за іншою процедурою. Тим часом у справі, що розглядається, відповідач не здійснює нарахування і виплату заробітної плати особі, яка перебуває на посаді.

З огляду на наведене, судом обґрунтовано враховано зміни, які мали місце у законодавстві в частині оплати праці державних службовців у 2019 році та мали своїм наслідком збільшення посадових окладів останніх.

Окрім того, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що обраний судом спосіб захисту порушеного права на отримання заробітної плати за липень 2019 року не призведе до фактичного виконання судового рішення, оскільки органи Пенсійного фонду України не обслуговуються Державною казначейською службою України.

Відтак, рішення місцевого суду у відповідній частині підлягає скасуванню із постановленням нового рішення про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за липень 2019 року у розмірі 13932,48 грн., ураховуючи обов`язкові податки і збори.

В апеляційній скарзі позивача міститься вимога про постановлення окремих ухвал.

Частинами 1, 2 статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Колегія суддів зазначає, що постановлення окремої ухвали є виключним правом суду, а не обовязком. Ураховуючи, що встановлене судом правопорушення з боку відповідача носить не умисний характер, а є наслідком помилкового розуміння норм права, судова колегія не вбачає підстав для відповідного реагування.

Не має підстав і для постановлення окремої ухвали відносно суду.

Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми процесуального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи в частині.

Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року змінити.

Викласти абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд.23; код ЄДРПОУ 21366538) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за липень 2019 року в розмірі 13 932 (тринадцять тисяч дев`ятсот тридцять дві) гривні 48 коп., ураховуючи обов`язкові податки і збори.»

В решті рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

В.В. Файдюк