07.02.2020                                                227/4787/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2020 року                                                                        м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді                        Хоменко Д.Є.

при секретарі судового засідання        Дзюба Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного судового провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

15.11.2019р. позивач ОСОБА_1 (далі також позивач) звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі також відповідач), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона на підставі договору дарування від 08.06.2018 року є єдиним власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У період з 2013 по 2014 роки позивач проживала у зазначеному будинку разом з відповідачем без реєстрації шлюбу, де ОСОБА_2 і зареєстрував своє місце мешкання. Проте в кінці 2014 року сторони припинили відносини і ОСОБА_2 переїхав проживати до будинку своєї матері, де мешкає і по цей час. Таким чином відповідач не мешкає у спірній квартирі близько п`яти років та на прохання позивача не знімається з реєстраційного обліку. У зв`язку з тим, що відповідач зареєстрований у спірному будинку, позивач не може отримати субсидію, а також це перешкоджає повноцінно користуватись та розпоряджатись будинком на свій розсуд. Тому просила визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з його відсутністю за місцем реєстрації без поважних причин більше одного року.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, але в матеріалах справи мається її заява про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник позивача, адвокат Карамян Е.Ф. також в судове засідання не з`явився, 06.02.2020 року на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання також не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про місце, день та час розгляду справи в суді. Причини неявки суду не відомі, будь-яких заяв від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач був повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але не з`явився в судове засідання без повідомлення причин та не подав будь-яких заперечень проти позову і представник позивача не заперечує проти заочного вирішення справи, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін та ухвалити заочне рішення.

Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, дослідивши матеріали справи і докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно копії договору дарування від 08.06.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Молодняк Л.П., гр. ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар, в с особисту приватну власність квартиру АДРЕСА_2 (а.с.10, 11).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №126861888 від 08.06.2018 року, власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (а.с.12).

Отже в судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є єдиним власником спірного житлового будинку.

Відповідно до копій свідоцтв про народження (а.с.17, 18), позивач ОСОБА_1 є матір`ю двох малолітніх дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Довідкою виконавчого комітету Новодонецької селищної ради м. Добропілля №02-27/1447 від 22.10.2019 року встановлено, що позивач дійсно зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею проживають її діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.19).

Як зазначила позивач у позові, відповідач залишився зареєстрованим у її будинку, на підтвердження чого до матеріалів справи долучила копію домової книги, відповідно до якої підтверджується реєстрація ОСОБА_2 за вказаною вище адресою (а.с.15, 16). Крім того реєстрація відповідача у спірному будинку також підтверджується довідкою виконавчого комітету Новодонецької селищної ради м.Добропілля №02-27-1299 від 05.12.2019 року (а.с.23).

Відповідно до довідки ФОП Соловйовва №548/10 від 22.10.2019 року, яка видана на підставі депутатського акту від 22.10.2019 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований з 01.11.2014 року за адресою: АДРЕСА_1 , але не мешкає за вищевказаною адресою з 2014 року по теперішній час (а.с.20).

Надаючи правову оцінку правовідносинам у справі, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст.64 Житлового кодексу Української РСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до ст.71 Житлового кодексу Української РСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Статтею 72 Житлового кодексу Української РСР, визначається наступний порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням: визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно п.10, 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України». У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст.391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (ч.2 ст.405 ЦК України).

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач перешкоджає проживанню відповідача в спірному будинку, а також, будь-якої домовленості між сторонами щодо користування вказаним житлом. Натомість матеріалами справи встановлено, що відповідач не проживає у вказаному будинку з кінця 2014 року.

Таким чином, у суду не має підстав для сумніву в наданих відомостях позивача, зібрані по справі дані підтверджують факт не проживання відповідача в будинку позивача більше одного року, що є підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користуватися житловим приміщенням.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.41, 47 Конституції України, ст. 182, 317, 319, 321, 322, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 4, 80, 81, 247, 258, 259, 265, 268, 280-283 ЦПК України, ст.ст. 64, 71, 72 Житлового Кодексу Української РСР, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданого 17.09.2008 року першим МВМ Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області), таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з його відсутністю за місцем реєстрації без поважних причин більше одного року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення до Донецького апеляційного суду через Добропільський міськрайонний суд Донецької області.

Позивач, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право, відповідно до ч.2 ст.354 ЦПК України, на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Копію рішення направити сторонам.

Надруковано в нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя                        Д.Є. Хоменко