Справа №2-110

2007 p.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15    березня   2007   року.   Центрально-Міський   районний   суд       м   Кривого   Рогу

Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді:                                     Філатова К.Б.

при секретарі:                                                     Кононенко В.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1до Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної платні за затримку розрахунку, недоплаченої заробітної платні, стягнення суми відшкодування витрат на відрядження та компенсації за завдану моральну шкоду, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом, в якому вказав, що працював у Криворізькій районній державній адміністрації Дніпропетровської області з ІНФОРМАЦІЯ_1року по ІНФОРМАЦІЯ_2року на посаді начальника відділу з питань надзвичайних ситуацій.

ІНФОРМАЦІЯ_3року він подав заяву про надання відпустки з подальшим звільненням за угодою сторін. В цій заяві він також просив погасити заборгованість відповідача перед ним за витрати на відрядження в розмірі 522 гривні.

Розпорядженням голови адміністрації від ІНФОРМАЦІЯ_2року він був звільнений.

Вважає звільнення незаконним, оскільки він хотів, щоб йому було надано відпустку і лише після цього звільнено.

Просить поновити його на роботі на тій самій посаді.

Крім того, за період праці йому не були відшкодовані витрати по 20 відрядженням в місто Дніпропетровськ за період з ІНФОРМАЦІЯ_5року в розмірі 522 гривні. Коли він звернувся з цього приводу до відповідача, йому повідомили, що він в триденний термін не подавав авансові звіти про використання власних грошів.

Крім того, в день звільнення йому була вручена тільки трудова книжка, а розрахунок був сплачений пізніше - ІНФОРМАЦІЯ_4року, тобто із затримкою 8 днів. Тому вважає, що відповідач повинен сплатити йому середню зарплатню за затримку розрахунку в розмірі 87 гривень 75 копійок.

У зв'язку з тим, що його незаконно звільнили погіршився стан його здоров'я. Він був вимушений пройти курс лікування у Центрі „Крим". На лікування в Центрі він витратив 535 гривень 75 копійок. Крім того, він купував ліки, на що витратив 202 гривні 77 копійок.

Також з 1 січня 2006 року мале місце підвищення заробітної платні, йому же відповідач заробітну платню сплачував по старому та не доплатив заробітну платню в розмірі 571 гривня 62 копійки.

Просить суд поновити його на роботі в колишній посаді, стягнути на його користь зазначені суми, а також моральну шкоду у сумі 10000 гривень. Моральну шкоду пояснює тим, що після незаконного звільнення він переживав, погіршився стан його здоров'я.

Відповідач позов не визнав, пояснивши, що ІНФОРМАЦІЯ_3року ОСОБА_1звернувся із заявою про звільнення його за погодженням сторін з посади з ІНФОРМАЦІЯ_2року. Відповідно до його заяви ОСОБА_1був звільнений з того дня, з якого він сам просив в своєї заяві. В своєї заяві ОСОБА_1просив також надати йому щорічну відпустку, на що йому було роз'яснено, що щорічна основна відпустка надається працівникові за відпрацьований робочий рік. ОСОБА_1вийшов з відпустки 22 жовтня 2006 року, тобто за 4 місяці до звільнення. При

використанні ним щорічної відпустки йому було виплачено допомогу на оздоровлення. Ця допомога носить цільовий характер і виплачується тільки при виході з відпустки. Тому ОСОБА_1ця допомога при звільненні не сплачувалась. Розрахунок з ОСОБА_1був зроблений своєчасно. Заробітна платня та розрахункові гроші робітники райдержадміністрації одержують в банківській установі. Ніякої вини відповідача в тому, що гроші на рахунку відповідача з'явилися не в день звільнення, а пізніше, немає.

Всі відрядження, по яким ОСОБА_1пред'являв в бухгалтерію посвідчення про відрядження були оплачені. Копії яких посвідчень ОСОБА_1надав до суду, представник відповідача пояснить не може. Але може сказати, що деякі підписи зроблені не тими особами, від імені яких вони зроблені. Крім того, в копіях посвідчень не має печаток адміністрації ані про вибуття у відрядження, ані про прибуття із відряджень. Тому вважає, що цих відряджень не було взагалі. Також вважає що ОСОБА_1підробив ці посвідчення, у зв'язку з чим було звернення адміністрації в прокуратуру. В відкритті кримінальної справи було відмовлено, оскільки відсутні самі підроблені документи, а є лише їх копії. Вважає, що ніяких порушень закону при звільненні ОСОБА_1 з посади не було. Трудову книжку ОСОБА_1одержав 2 березня 2006 року, коли сам з'явився за нею. Крім того ОСОБА_1звернувся в суд з позовом 16 серпня 2006 року, тобто після спливу строку позовної давності. Вважає, що строк позовної давності позивач пропустив без поважних причин. Просить застосувати строк позовної давності та відмовити в позові.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позивач без поважних причин звернувся до суду після спливу строку позовної давності, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися до суду з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався, або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення, або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Позивач отримав трудову книжку відразу після звільнення, 2 березня 2006 року, ІНФОРМАЦІЯ_4року він отримав належні йому при звільненні гроші, а з позовом до суду звернувся 16 серпня 2006 року - понад 5 місяців після звільнення.

Пояснення позивача в судовому засіданні, що після звільнення він відчував стрес, погіршився стан його здоров'я, що перешкоджало йому своєчасно звернутися до суду, що можна признати поважною причиною перебігу строку позовної давності, ніякими доказами не підтверджено. Сам позивач пояснив в судовому засіданні, що після звільнення звертався до відповідача, збирав документи для звернення в суд, з 9 по 29 квітня 2006 року відпочив в Криму. Ці дії не свідчать про те що позивач був після звільнення в стресовому стані.

Вимоги позивача про стягнення витрат на відрядження не є вимогами по заробітній платі, тому для цих вимог застосовується строк позовної давності.

Суд вважає, що строк позовної давності в даному випадку повинен застосовуватись також по вимогам про недоплачену йому на думку позивача заробітну платню.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 КЗпП України в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в день звільнення виплатити не оспорювану ним суму.

Суд вважає, що застосування строку позовної давності поширюється саме на затриману належну працівникові не оспорювану суму заробітної плати. Спір же про належність працівникові заробітної плати повинен розглядатися в межах встановлених законом строків позовної давності.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 131, 179, 209, 212, 214, 218 ЦПК України, ст. 233 КЗпП України, 267 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1в позові відмовити.

Рішення суду набирає чинності після закінчення строку надання заяви про апеляційне оскарження, а саме, якщо заява про апеляційне оскарження не була подана до районного суду на протязі десяти днів з дня проголошення рішення. Якщо було надано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була надана на протязі двадцяти днів з дня надання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає чинності після закінчення цього строку. В випадку подання апеляційної скарги, рішення, якщо воно не відмінено, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в апеляційний суд Дніпропетровської області через Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу.