Справа № 2-931 2007 p.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2007 року Олександрійський міськрайонний суд
Кіровоградської області в складі: головуючого - судді Паламарчука М.С., при секретарі Шаповал І.Ф., розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до редакції газети «Вільне Слово», ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
встановив: 17.01.2007 р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому прохає:
1. Зобов'язати редакцію газети «Вільне Слово» на сторінках газети спростувати недостовірну інформацію щодо нього, поширену в газеті за ІНФОРМАЦІЯ_1 в статті ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: «Поширювати факти, що не відповідають дійсності, та видавати їх за правду в останній інстанції - це коник не офіційної преси, а, як правило, жовтої, мета якої не всебічно інформувати, а шляхом чорного піару знеславлювати політичних опонентів. Що власне й робить наш псевдогерой. Змінивши тимчасово свою професію на «інформаційного кілера», Слава робить свою брудну справу, забувши про елементарну людську гідність» та в газеті за 1 березня 2006 р. в статті «У кожного своя правда, а істина одна», а саме: «Хоча ваш колега ОСОБА_1, по великому рахунку, і не боржник зовсім. Він просто приховує свої доходи, а це, як відомо, в нашій країні переслідується законом. ...Дивна річ, що такі люди мають нахабство ще й у депутати йти і розказувати нам про порядність і чесність» як таку, що порушує його право на повагу до честі, гідності та недоторканості ділової репутації, що передбачено ст.ст. 297, 299 Цивільного кодексу України.
2. Відповідно до ст. 280, 1167 Цивільного кодексу України стягнути з відповідачів 1699 грн. на його користь з метою відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги мотивує тим, що зазначена інформація викладена в непристойній формі, порушує його право як приватної особи на повагу до честі та гідності, другу статтю підписала ОСОБА_2.
В результаті незаконних дій відповідача йому завдано моральної шкоди, як приватній особі та журналісту. Вона проявилась у вигляді моральних страждань та переживань з приводу приниження його гідності перед членами родини, знайомими і друзями, в зв'язку з необхідністю виправдовуватися перед ними про безпідставно інкриміновані йому аморальні та незаконні вчинки; поширена неправдива інформація може підірвати довіру до нього у колег та керівників засобів масової інформації з якими він співпрацює, принизити його авторитет перед читачами - жителями міста Олександрії.
В судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги. Пояснив, що понад рік після зазначених публікацій перебуває в стресовому стані. Втратив сон. Йому незручно перед його вихованцями в журналістиці та спорті, особливо перед дружиною, дочкою та зятем. «ІНФОРМАЦІЯ_3» його називали лише в школі. Тому вживання цього прізвиська в статті образливе для нього. Він не скривав своїх доходів, працював на єдиному податку, який регулярно сплачував. Газета «Наш край», яку він на той час випускав, була його власністю. Він був і засновником, і редактором, і видавцем. Співробітничав з фотокореспондентом, який також працював на єдиному податку. Редакційного колективу не було. Він також був кандидатом в депутати від блоку Олійника і Сироти.
Головний редактор газети «Вільне слово» - ОСОБА_2 та інші представники газети з позовом не погодилися.
В своїх запереченнях ОСОБА_2 зазначила, що позивач до 17.01.2007 р. не звертався до редакції з вимогами про спростування недостовірної інформації, термін позовної давності щодо статті від ІНФОРМАЦІЯ_1 вже закінчився. Статті фактично були відповіддю В. ОСОБА_1 на його статті «ОСОБА_3, ты не прав» та «Плюрализм мнений - основа демократии», що оприлюднені в газеті «Наш край» 12 січня та 16 лютого 2006 р. відповідно. Зокрема, у першій статті позивач дозволив собі у непристойній формі висловлюватися відносно своїх колег з комунальної газети «Вільне слово» : «Журналисты «Вільного слова», по определению, не могут критиковать ОСОБА_3... и как бы в благодарность за это им идет стаж госслужащих, что позволяет получать большие пенсии... те ж из корреспондентов-правдолюбов, которые «гавкают», когда их коллеги из государственных средств массовой информации «лижут», кроме неприятностей не имеют,» Це, власне, й спонукало редакцію скористатися правом на відповідь (ст. 34 Конституції України) та зі шпальт своєї газети захищати свою ділову репутацію, надавши читачам об'єктивну інформацію у вигляді оціночних суджень відносно того, хто є хто В. ОСОБА_1.
Відомості з публікації „Життя - театр, особливо в період виборчих компаній" не можуть бути спростовані, оскільки не містять фактичних даних і є оціночними судженнями автора. Більше того, вислів „інформаційний кілер" у тексті взято у лапки, що означає використання його у переносному значенні, тобто як гіпербола і алегорія. Цей мовний засіб сподобався позивачу і наступну свою статтю «Плюрализм мнений - основа демократии» («Наш край» № 7 від 16.02.06 р.) підписав: Слава ОСОБА_1, інформаційний кілер (цього разу навіть без лапок).
У своїй газеті позивач говорив, що ніколи не працює безкоштовно, за свою роботу завжди отримує гроші. Повинен отримувати і в редакції газети „Наш край". Але на підставі отриманої інформації від посадової особи - начальника ПФ О. Болілого про те, що редакція газети „Наш край" не сплатила жодної копійки до Пенсійного фонду, ОСОБА_2 зробила оціночний висновок, що позивач ухиляється від сплати внесків до цього фонду. Після виходу статті „У кожного своя правда, а істина одна" в газеті „Вільне слово" позивач не звертався до редакції „ВС" і не спробував спростувати дану інформацію навіть через свою газету, що дає підстави стверджувати, що вона відповідає дійсності. Вважає, що позивачеві треба надати додаткові докази, що ця інформація дійсно не правдива.
Під час підготовки і оприлюднення статті „У кожного своя правда, а істина одна" редакція газети „Вільне слово" і автор статті не мали злого умислу, тобто не використовувала завідомо неправдиву інформацію, щоб принизити честь і гідність позивача. Навпаки відповідач діяв добросовісно, здійснював перевірку інформації не лише для того, щоб у рамках чинного законодавства захистити свою ділову репутацію, яка зазнавала утисків внаслідок некоректних виступів позивача на шпальтах друкованих ЗМІ, але й для оприлюднення об'єктивної інформації про журналіста, який поширює упереджену і неточну інформацію про комунальну газету „Вільне слово".
В судовому засіданні ОСОБА_2 доповнила, що першу спірну статтю в газеті «Вільне Слово» було опубліковано під псевдонімом, автора статті редакція не бажає називати. Вважає, що, якщо позивач працював редактором в своїй газеті, то повинен був отримувати заробітну плату і проводити відповідні відрахування. В своїй статті вона зверталася до позивача, не як до приватної
особи, а як до кандидата в депутати. Крім того, у редакції газети «Вільне слово» був договір про публікацію передвиборчої агітації, який вони і виконували.
Представник відповідача ОСОБА_4 пояснив, що публікації в газетах були полемікою з елементами нетактовності. Вважає цю справу більш політичною, ніж емоційною.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного:
16 листопада 2005 р. вийшов перший номер газети «Наш край», в якому позивач, як редактор, виклав мету діяльності нового друкованого видання, в тому числі пообіцяв працювати на принципах європейської преси, зазначив, що колектив редакції буде складати симбіоз мудрості, в особі досвідчених журналістів і молодих та талановитих бійців - газетників. В № 2 (009) від 12.01.2006 р. цієї ж газети позивач в колонці редактора опублікував статтю «ОСОБА_3, ты не прав!». Де, крім критики діючого міського голови, зазначив, що орган Олександрійської міської ради «Вільне слово» став фактично приватним видавництвом голови Кіровоградського регіонального відділення Партії регіонів ОСОБА_3. В першому абзаці статті говорилось, що вона написана у відповідь на статі, що були опубліковані в газетах «Вільне слово» та «Олександрійський тиждень» про партійну символіку олександрійської компанії на чолі з ОСОБА_3. В другій частині статті говорилось про журналістів «Вільного слова», зокрема: що вони не можуть критикувати ОСОБА_3 і, ніби в подяку за це, їм йде стаж держслужбовців, що дозволяє отримувати більші пенсії; що на відміну від кореспондентів-правдолюбів їхні колеги з державних засобів масової інформації «лижуть», тому і потрібно «роздержавлювати» ЗМІ, щоб не було перекосів. Як представник блоку Бориса Олійника і Михайла Сироти позивач обіцяв, що буде обов'язково ініціювати приватизацію газети «Вільне Слово». Зараз, на кануні виборів саме той час, коли відправити «Вільне Слово» в «вільне плавання». Ця газета повинна знаходитися в рівних умовах з усіма місцевими виданнями. Тенденційне подання матеріалів в «ВС» формує однобокий і деформований світогляд читачів. Звичайно, будь-яка людина може продати душу Дияволу. Цим, нажаль, страждають багато власників, видавців, головних редакторів, журналістів газет.
ІНФОРМАЦІЯ_1 на третій сторінці газети «Вільне Слово» за підписом Станіслава Єфременка в рубриці «Хто є хто» було опубліковано статтю «Життя -театр, особливо в період виборчих кампаній». В передмові до статті зазначалося, що вона являється відповіддю на статтю позивача «ОСОБА_3, ты не прав!». В самій статті говорилося про те, що позивач неодноразово мав підтримку зі сторони ОСОБА_3 , в тому числі і матеріальну, для розвитку мотокросу. Для позивача це був налагоджений бізнес. А коли ОСОБА_3 перестав підтримувати команду по мотокросу, появилася стаття позивача в панібратському тоні. «Де ж елементарна порядність ?» - запитують одні. Інші, знаючи справжнього ОСОБА_1а, цьому не дивуються: за гроші він скаже ще й не таке. Далі в статті йшла мова про те, що позивач повернувся з Польщі з метою заробити гроші на передвиборчій кампанії. Очолив обласний виборчий штаб Трудові партії (лідер Михайло Сирота), а ще через певний період часу в місті з'явилася нова газета «Наш край» (дата її реєстрації 10.10.2005 p.), яка допоможе фінансування відпрацювати та ще й виплеснути назовні свої власні амбіції і образи. Автор статті критикував позивача за те, що він намагався ввести в оману олександрійців. Насправді справжнім фінансистом його газети був Михайло Сирота. Зазначалося, що в матеріалі про майбутнього кандидата на посаду міського голови писар ОСОБА_1 перевершив самого себе. Такої хвалебної оди кандидат не бачив, такого підлабузництва собі ніколи не дозволяла навіть газета міської ради. І не дозволить, бо тут працюють професіонали своєї справи. За свою роботу ані вчорашнім, ані сьогоднішнім працівникам редакції не соромно, бо вони знають ціну слова. Поширювати факти,
що не відповідають дійсності, та видавати їх за правду в останній інстанції - це коник не офіційної преси, а, як правило, жовтої, мета якої не всебічно інформувати, а шляхом чорного піару знеславлювати політичних опонентів. Що й власне робить псевдогерой статті. Змінивши тимчасово свою професію на «інформаційного кілера», Слава робить свою брудну справу, забувши про елементарну людську порядність. Далі автор статті зробив висновок «що не варто так зухвало захоплюватися брудними технологіями, адже вибори пройдуть, а нам жити поруч, і бажано сьогодні зберегти гідність, щоб завтра не соромно було дивитися один одному у вічі.
16 лютого 2006 р. в газеті «Наш край» № 7 (014) в колонці редактора позивач опублікував статтю «Плюралізм думок - основа демократії», з тексту якої вбачається, що вона являється відповіддю газеті «Вільне слово» та газеті «Олександрійський тиждень». В статті він висказав «свою особисту думку». Підкреслив, що працює і заробляє при цьому гроші. А судячи з публікацій в «ВС», там, на відміну від нього, працюють безплатно/Особисто він думав, що безплатно (для неї) головний редактор ОСОБА_2 лише літала до Америки. Виходить, що і в редакції вона працює не за гроші. Виходить, що саме так потрібно розцінювати її докір на його адерсу (мова іде про гроші). Далі автор статті зазначає, що можливо ті, хто поважає мера, називають його по імені і по батькові. Для нього ж він ОСОБА_3 чи ОСОБА_3... І не більше. Така вже він людина. В його роки змінюватися пізно. Наприклад, продаватися. Він залишає це своїм колегам по перу. За тридцять срібників, як Іуда Іскаріот, чи за клаптик землі в центрі міста. Або за відрядження за кордон.
В цьому ж номері газети «Наш край» було поміщено ще одну статтю позивача «Телеканал - віртуальний, а затрати - реальні», де поряд з працівниками телеканалу їх колег з «Вільного слова» він називає «прилипалами» і дилетантами, висловлював їм своє співчуття в плані відсутності мужності говорити правду і покірного виконання вказівок ОСОБА_3.
1 березня 2006 р. в газеті «Вільне слово» за № 9 (13428) було опубліковано статтю ОСОБА_2 «У кожного своя правда, а істина одна», де автор критикувала позицію газет «Олександрійські відомості» та «Наш край» щодо газети міської ради «Вільне Слово». Зазначала, що колеги з комерційних газет шляхом інформаційної війни вирішили виштовхати газету «ВС» з медійного ринку. Автор говорила, що якщо позивач заробляє зарплату в редакції «Наш край», то чому не сплачує податки? Відповідно до інформації, наданої «ВС» начальником ПФ О. Болілим, газета «Наш край» з моменту отримання свідоцтва про реєстрацію не сплатила до ПФ ані копійки, бо там офіційно не працює жодна людина, як не дивно і ОСОБА_1 теж. Далі автор, звертаючись до редактора іншої газети, стверджує: «Це вам... відповідь на запитання, щодо боржників до ПФ. Хоча ваш колега ОСОБА_1, по великому рахунку, і не боржник зовсім. Він просто приховує свої доходи, а це, як відомо, в нашій країні переслідується законом. Дивна річ, що такі люди мають нахабство ще й у депутати йти і розказувати нам про порядність і чесність.
Оцінивши наведені статі, суд приходить до висновку, що вони не містять конкретних фактів, які б принижували честь та гідність позивача. Всі висловлювання, які він просить спростувати, носять оціночний характер, а відповідно до ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій,
сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Суд враховує також, що тон статей відповідача задав сам позивач характером своїх публікацій. Як публічна особа - редактор газети, кандидат в депутати - він повинен був розуміти, що у відповідь можуть бути опубліковані статі такого ж характеру. Тим більше, що ч. 1 ст. 34 Конституції України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Суд не вважає також, що зазначеними позивачем статтями, йому було заподіяно моральну шкоду. Розмір цієї шкоди він не обґрунтував, не надав ніяких доказів наявності такої шкоди.
Керуючись статтями 16, 201, 275 - 277, 280 ЦК України, 213-215 ЦПК України, суд
вирішив:
Відмовити в задоволенні позову.
Заяву про апеляційне оскарження може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: