ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 рокуСправа № 1.380.2019.004605 пров. № 857/13925/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді                                        Попка Я.С.

суддів                                                             Сеника Р.П., Хобор Р.Б.

за участю секретаря судового засідання     Цар М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2019 року, ухвалене суддею Кедик М.В., 10:58:48 год, м. Львів, у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

10.09.2019 позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 13.08.2019 № 58365489.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2019 залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що державний виконавець Головного територіального управління юстиції у Львівській області здійснював виконання рішення суду щодо зобов`язання Офісу великих платників податків ДФС здійснити донарахування ОСОБА_1 матеріальної допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки; компенсації за невикористані  відпустки; одноразової грошової  допомоги при звільненні з урахуванням грошового забезпечення на день звільнення та премії, додаткових видів грошового забезпечення з врахуванням посадового окладу, а також відкликати грошовий атестат та  довідку про додаткові види грошового забезпечення та направити уточнений атестат та довідку з врахуванням висновків суду, тобто рішення  немайнового характеру.У процесі виконавчого провадження, державним виконавцем отримано документальне підтвердження виконання рішення згідно з виконавчим документом. Такі обставини є підставою для закінчення виконавчого провадження № 58365489 щодо виконання виконавчого листа № 813/1937/17, виданого Львівським окружним адміністративним судом 16.05.2018 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».Отже, державний виконавець при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження діяв на підставі, в межах та у спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його необґрунтованим, постановленим з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржив її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано прийшов до висновку про фактичне виконання в повному обсязі рішення Львівського окружного адміністративного суду згідно з виконавчим документом від 16.05.2018.

Апелянт стверджує, що боржник – Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби не виконав добровільно рішення суду в повному обсязі. Державний виконавець протиправно не взяв до уваги обставини та розрахунки викладені в постанові Львівського окружного адміністративного суду від 13.11.2017 в справі № 813/1937/17 та ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018, заяві стягувача від 05.04.2019, відповідно до яких донарахуванню підлягали види грошового забезпечення з врахуванням місячного грошового забезпечення на дату звільнення грудень – 2015 року, яке становило – 19909 грн. Однак, дані обставини викладені в судових рішеннях повністю проігноровані державним виконавцем.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до позовної заяви ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 13.08.2019 № 58365489.

Відповідно до ч.1ст.13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно ст.43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Відповідно до ч.4 ст.46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Частиною третьою статті 287 КАС України передбачено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця – приватний виконавець.

Згідно з Положенням про Державну виконавчу службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 229, Державна виконавча служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів відповідно до закону.

З 7 квітня 2015 року зазначене Положення втратило чинність, у зв`язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України 31 березня 2015 року постанови № 150, якою погоджено пропозицію Міністерства юстиції України щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції`функцій і повноважень Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, які припинені.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року №17 ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності. Крім того, пунктом 2 встановлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієїпостанови.

За приписами статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за №1302/29432, органами державної виконавчої служби є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;

управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі – управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі – відділи державної виконавчої служби).

Наказом Міністерства юстиції України від 20 квітня 2016 року № 1183/5   затверджено Типове положення про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до пункту 1 зазначеного Типового положення управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі – Управління) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі – Департамент) та є структурним підрозділом головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі – головне територіальне управління юстиції).

До складу Управління входить відділ примусового виконання рішень.

Отже, у цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби. У зв`язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі не визначені як самостійні органи державної виконавчої служби, це виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

Враховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, у разі подання позовної заяви до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами статті 48 КАС України здійснювати заміну неналежного відповідача на належного.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 48 КАС України передбачено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Виходячи із зазначених положень закону, а також предмету позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував, що в даній справі позивач звернувся до неналежного відповідача та не допустив його заміну, чим допустив порушення норм процесуального законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.03.2019 року у справі №495/4865/16-а, від 09.08.2019 №821/2089/17.

Оскільки суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача, зазначені обставини є підставою для зміни оскарженого судового рішення першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, який є неналежним відповідачем у даному спорі, задоволенню не підлягає.

Пунктом 4 ч.1 ст.317 КАС України встановлено, що підставою для зміни судового рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у частині мотивів відмови задоволення позовних вимог Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України слід змінити, частково задовольнивши його апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 243, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.004605 у частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 змінити.

У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я. С. Попко

судді Р. П. Сеник

Р. Б. Хобор

Повне судове рішення складено 12.02.2020.