Єдиний унікальний номер 219/2435/19

Номер провадження 22-ц/804/527/20        

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер 219/2435/19

Номер провадження 22-ц/804/527/20

12 лютого 2020 року                       м. Бахмут

      Донецький апеляційний суд в складі колегії:

головуючого-судді Гапонова А.В.

   суддів: Космачевської Т.В.,  Агєєва О.В.

за участю секретаря судового засідання Ротар Я.Б.

учасники справи:

позивач за первісною позовною заявою,

відповідач за зустрічною позовною заявою:  ОСОБА_1 ;

відповідачка за первісною позовною заявою,

позивачка за зустрічною позовною заявою:  ОСОБА_2 ;

представник ОСОБА_2 – адвокат Топчийов Є.В.,

  розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

-  за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 грудня 2019 року, вступну та резолютивну частину якого складено суддею Конопленко О.С. в м. Бахмут в приміщенні Артемівського міськрайонного суду Донецької області 03 грудня 2019 року, час ухвалення рішення суду не зазначено, повний текст якого складено 11 грудня 2019 року, -

     ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

  07 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 будинок з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з 09 вересня 2006 року позивач з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який 05 жовтня 2017 року розірвано на підставі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області. Перебуваючи у шлюбі, за спільні кошти разом з відповідачем за договором купівлі-продажу вони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 та за наполяганням відповідачки власником будинку було зазначено її одноособово. Відповідач не бажає визнавати факт, що придбаний під час шлюбу будинок є спільною сумісною власністю сторін, користується ним самостійно. Проте, позивач вважає, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу, з огляду на що звернувся до суду з даним позовом.

10 травня 2019 року до суду першої інстанції надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , у якій вона просить: визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_4 є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06 січня 2014 року, який було придбано за рахунок коштів від продажу належної їй на підставі свідоцтва про право на спадщину квартири. В належному будинку був зареєстрований і відповідач за зустрічним позовом. 05 жовтня 2017 року шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення суду, яке набуло законної сили 17 жовтня 2017 року. Згідно довідки від 04 квітня 2019 року відповідач за зустрічним позовом не мешкає в належному позивачу за зустрічним позовом будинку з травня 2017 року та не є членом сім`ї ОСОБА_4 . Його реєстрація у спірному будинку перешкоджає позивачу за зустрічним позовом оформити субсидію, а також зобов`язує сплачувати комунальні послуги за зареєстрованого відповідача за зустрічним позовом, який не проживає в будинку, що і стало підставою для звернення до суду за захистом.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

03 грудня 2019 року рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області задоволено у повному обсязі первісні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ;

- визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відмовлено у повному обсязі у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням;

- вирішено питання про розподіл судових витрат.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В грудні 2019 року не погодившись із вказаним рішенням  ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу,  в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що при винесенні рішення судом першої інстанції не було надано оцінку всім доказам по справі, тим самим суд позбавив її особистої власності.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1   не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до вимог статті 360 ЦПК України.

В судовому засіданні ОСОБА_4 та її представник на апеляційні скарзі наполягали, просили скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким задовольнити позовні їх вимоги, а позивачу за первісним позовом відмовити.

ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином межі перевірки рішення суду першої інстанції – це доводи апеляційної скаги.

           Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення з наступних підстав.

Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 09 вересня 2006 року перебували у шлюбі, який рішенням Артемівського міськрайонного суду від 05 жовтня 2017 року розірвано (а.с. 12, 13, 40).

Згідно копії договору купівлі-продажу жилого будинку від 06 січня 2014 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними спорудами та побудовами номер АДРЕСА_2 м, в т АДРЕСА_3 ч. житловою площею 26,28 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, що належить Артемівській міській раді, площею 0,0380 га. Продаж здійснено за 26400 грн., які ОСОБА_5 одержала в повному обсязі у присутності нотаріуса під час підписання договору (а.с. 124).

Право власності ОСОБА_4 на вказаний будинок також підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 січня 2014 року (а.с. 43) та копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 28 грудня 2018 року (а.с. 10-11).

З копії довідки № 401 від 04 квітня 2019 року, виданої головою квартального комітету № 20, вбачається, що власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_4 і до складу її сім`ї входять: син – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чоловік – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який, згідно копії довідки голови квартального комітету № 20 ОСОБА_8 № 400 від 04 квітня 2019 року, за вказаною адресою не мешкає з травня 2017 року по теперішній час (а.с. 42).

Відповідно до звіту № IN281218-002 від 28 грудня 2018 року про оцінку майна житлового будинку з надвірними спорудами та побудовами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , оціночна ринкова вартість вищевказаного будинку станом на 28 грудня 2018 року складає 93 742 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за первісним позовом було обрано належний спосіб захисту своїх прав, позов є обґрунтованим, доведеним належними доказами, а тому підлягає задоволенню в частині визнання спірного будинку спільною сумісною власністю сторін та визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 права власності на 1/2 ідеальної частки (за кожним) оспорюваного житлового будинку.

Проте, колегія суддів з таким висновком суду не погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Саме про таке застосування норм ст.ст. 57, 60 СК України зазначено в постановах Верховного Суду України від 19 червня та 02 жовтня 2013 року, від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі №  6-2641цс15.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 на праві приватної власності належала квартира, яку вона отримала у спадок (а.с. 101, 106-108). Зазначену квартиру 06.01.2014 року вона продала за 48 642 гривень (а.с.98)  та того ж дня придбала спірний будинок за 26 400 гривень. Договір купівлі-продажу зазначеного будинку був посвідчений тим самим нотаріусом (а.с. 124).

Як вбачається із рішення суду першої інстанції, в судовому засіданні позивач за первісним позовом – відповідач за зустрічною позовною заявою зазначав, що він також є власником спірного будинку, але не має можливості проживати в ньому, оскільки там проживає колишня дружина. Зауважив, що кошти на придбання  будинку він дав від продажу свого автомобіля, зазначав, що він з батьком робив ремонт у квартирі, яка належала ОСОБА_4 для кращого продажу. У спірному будинку він з батьком також зробив ремонт і поліпшив будівлю, тому також має право на частину будинку.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні також наголосив, що допомагав робити ремонт в квартирі невістки для того, щоб її можна було краще продати, також з сином робили ремонт в оспорюваному будинку, оскільки він був у занедбаному стані.

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 1 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Всупереч вказаним нормам Закону, ОСОБА_1 не надав жодних належних та допустимих доказів про те, що саме за сумісні кошти було придбано оспорюваний будинок.

  В матеріалах справи не міститься жодних доказів того, що ОСОБА_1 брав участь коштами або працею у набутті та покращенні  спірного майна. До справи не долучено жодного розрахункового документу, з яких вбачалося б, що позивачем купувалися будівельні матеріали, що саме за його кошти робилися покращення. Крім того, у матеріалах справи не містяться  документи про продаж автомобілю, про який зазначав ОСОБА_1 , в який саме період часу його було продано та за яку суму. Також відсутня довідка про доходи ОСОБА_1 .

У даній справі місцевий суд прийшов до неправильного висновку про те, що позивачем за первісним позовом - відповідачем за зустрічною позовною заявою було доведено суду ті обставини, на які він  посилався в позовній заяві.

Як вбачається з матеріалів справи:

- 27.11.2009 року ОСОБА_4 отримала у спадок після смерті своєї бабусі двокімнатну квартиру (а.с.101),

-  06.01.2014 року ОСОБА_4 продала свою квартиру за 48 642 гривні (а.с.98),

- 06.01.2014 року ОСОБА_4 купила житловий будинок з надвірними спорудами та побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 за 26 400 гривень (а.с.124).

Таким чином, ОСОБА_4 надано усі необхідні докази із яких вбачається, що оспорюваний будинок було придбано за кошти, отримані нею від продажу квартири, яку вона отримала у спадок. Отже договір продажу квартири та купівлі будинку було оформлено одним і тим самим  нотаріусом  06.01.2014 року, а сума від продажу квартири значно перевищила вартість  придбаного будинку, що є підтвердженням того, що він придбаний саме за кошти ОСОБА_4 .

На спростування зазначеного, ОСОБА_1 не надав до суду жодних доказів.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять доказів які б могли слугувати підставою для обґрунтованого висновку про те, що житловий будинок з надвірними спорудами та побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 було придбано сторонами за сумісні кошти, а отже суд першої інстанції дійшов передчасних висновків.

Щодо зустрічних позовних вимог:

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 є одноособовим власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

В цьому будинку зареєстрований але фактичне не проживає ОСОБА_1 .

В судовому засіданні ОСОБА_4 пояснила, що у її колишнього чоловіка вже інша родина та він не мешкає разом з ними з травня 2017 року.

Вказану обставину визнав й ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до довідки (а.с.42), виданої 04.04.2019 року, ОСОБА_1 не мешкає разом з ОСОБА_4 з травня 2017 року по теперішній час.

Відповідно до ст.391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.

На день розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_1 не мешкає разом з ОСОБА_4 майже три роки.

В судовому засіданні не встановлено, що сторони з цього приводу мають які-небудь домовленості, тому позовні вимоги щодо визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким, що втратив право на користування житловим приміщенням – будинком АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результа-тами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення не відповідає зазначеним вимогам, у зв`язку з цим апеляційну скаргу слід задовольнити повністю, а рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог ОСОБА_4 .

  Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд  апеляційної чи касаційної  інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення   або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових  витрат.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Донецького апеляційного суду від 27 грудня 2019 року  під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі було задоволено клопотання ОСОБА_4 про відстрочення сплати судового збору за за подачу апеляційної скарги на рішення Артемівського міськрайонного суду  Донецької області від 03 грудня 2019 року, а саме було відстрочено сплату 1152, 60 грн до ухвалення Донецьким апеляційним судом  рішення у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволена повністю,  судовий збір за її подачу в сумі 1152, 60 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 .  

Таким чином з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1152, 60  грн.

Крім того, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 треба стягнути 769  (сімсот шістдесят дев`ять) гривень 00 копійок судових витрат зі сплати судового  збору за подання позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду  Донецької області від 03 грудня 2019 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання сумісною власністю подружжя будинку АДРЕСА_1 -  відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 за ним та за ОСОБА_4 - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким, що втратив право на користування житловим приміщенням – будинком АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 769  (сімсот шістдесят дев`ять) гривень 00 копійок судових витрат зі сплати судового  збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) гривні 60 копійок судових витрат зі сплати судового  збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови були проголошені у судовому засіданні 12 лютого 2020 року. Повний текст виготовлено та долучено до матеріалів цивільної справи 13 лютого 2020 року.

Суддя-доповідач:        А.В. Гапонов

Судді:          Т. В. Космачевська

           О.В.Агєєв