Справа № 344/15989/18

Провадження № 22-ц/4808/93/20

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої                        Томин О.О.

суддів:                        Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.

за участю секретаря        Мельник О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Домбровською Г.В. 27 вересня 2019 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 7 жовтня 2019 року, у справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2018 року Державна іпотечна установа звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідачів солідарно на свою користь заборгованість за Кредитним договором №842 pv-07 від 24.04.2007 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.04.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №842 pv-07. Банк свої зобов`язання за даним договором виконав в повному обсязі, надав позичальнику кредит у розмірі 41000,00 доларів США.

В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за даним кредитним договором між банком, позичальником та ОСОБА_2 24.04.2007 року був укладений Договір поруки.

11.02.2015 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та позивачем був укладений Договір відступлення права вимоги №17/4-В, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований в реєстрі за №616. 17.09.2019 року даний Договір набрав чинності в частині відступлення банком та набуття позивачем всіх прав вимоги за Кредитним договором №842 pv-07 від 24.04.2007 року та Договором поруки від 24.04.2007 року, про що позивач листом від 15.10.2015 року повідомив позичальника.

Листом від 23.11.2015 року №3-242100/22658 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» ОСОБА_3 надала довідку про залишки заборгованості по іпотечних кредитах станом на 17.09.2015 року. Так згідно даного листа залишок основних зобов`язань позичальника за Кредитним договором станом на 17.09.2015 року становить 292469 грн. 53 коп.

На даний час позичальником порушено умови Кредитного договору щодо своєчасної сплати кредиту та відсотків за користування ним. Станом на 10.09.2018 року сума заборгованості позичальника перед позивачем складає 629249,47 грн., з яких: 292469,53 грн. - заборгованість по сумі основного боргу; 125685,24 грн. - прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитом станом на 10.09.2018 року; 88163,58 грн. - інфляційні втрати; 122931,12 – сума пені.

Зазначену суму боргу позивач просив стягнути з відповідачів на свою користь у солідарному порядку.

06.12.2018 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог. Просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за Кредитним договором №842 pv-07 від 24.04.2007 року в сумі 666720,65 грн. станом на 28.11.2018 року, з яких: 292469,53 грн. - заборгованість по сумі основного боргу; 135954,17 грн. - прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитом; 103379,24 грн. - інфляційні втрати; 134917,71 грн. - сума пені.

17.01.2019 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_4 подав до суду зустрічний позов про визнання недійсним договору відступлення права вимоги. Зазначив, що ОСОБА_1 не отримувала жодних повідомлень про відступлення права вимоги ні від Державної іпотечної установи, ні від ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». З 2015 року і до 2017 року включно вона продовжувала вносити кошти для погашення кредиту на банківський рахунок ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», про що свідчать відповідні квитанції, спілкувалася з менеджерами банку. При цьому банк не повідомляв її про нового кредитора.

Вважає, що Договір відступлення права вимоги №17/4-В був укладений з порушеннями ч.ч. 1, 2 ст. 516, ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, що дає підстави для визнання його недійсним.

Просив суд поновити строк позовної давності для оскарження даного Договору, оскільки стороні відповідача не було відомо про існування такого Договору до часу отримання позовної заяви Державної іпотечної установи; визнати недійсним Договір відступлення права вимоги №17/4-В від 11.02.2015 року, укладений між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» зі всіма додатками до нього в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 22.01.2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору відступлення права вимоги прийнято до сумісного розгляду з позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, об`єднавши дані справи в одне провадження.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 27.09.2019 року в задоволенні позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа – ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору відступлення права вимоги - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні первісного позову, Державна іпотечна установа подала апеляційну скаргу. На її думку, оскаржуване рішення в цій частині прийняте з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, згідно п. 2.1 Договору відступлення прав вимоги первісний кредитор відступає, а новий набуває всі права вимоги за договорами, вказаними в додатках до даного договору, в день прийняття рішення Національним банком України про віднесення первісного кредитора (ПАТ «Банк «Фінанси та кредит») до категорії неплатоспроможних або на наступний день після настання сукупності обставин, визначених п.п. 2.1.1 договору, та однієї з обставин, визначеної п.п. 2.1.2 цього договору або 2.1.3, або 2.1.4.

17.09.2015 року постановою Правління Національного банку України №612 ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було віднесено до категорії неплатоспроможних, що призвело до введення тимчасової адміністрації банку.

15.10.2015 року позивачем за первісним позовом листом №7486/11/2 повідомлено ОСОБА_1 про набуття ним прав вимоги за кредитним договором та договором поруки, який вона отримала особисто 26.10.2015 року, що підтверджується повідомленням про вручення.

За таких обставин позивач за первісним позовом набув всі права за кредитним договором та договором поруки, що належали первісному кредиторові.

Вказує і на те, що право вимоги за основним зобов`язанням переходить не в момент передачі суми заборгованості в обліку первісного кредитора, а в момент передачі оригіналів документів, які є доказами права вимоги.

У Державної іпотечної установи наявні оригінали письмових доказів, зокрема, оригінали кредитного договору та додаткової угоди до нього, оригінал договору поруки від 24.07.2007 року, оригінали інших документів, які підтверджують право вимоги за договором відступлення. Однак, не врахувавши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що факт набуття права вимоги за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 . Державною іпотечною установою не доведено.

До того ж, відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції посилається на невиконання станом на даний час мирової угоди від 25.12.2015 року, що була затверджена ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.01.2016 року по справі №910/21864/15. Разом з тим вказана мирова угода лише підтверджує правомірність факту набуття Державною іпотечною установою права вимоги за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», а тому посилання на неї є безпідставним та помилковим.

Крім того, суд вказує, що протягом періоду з 2015 року по вересень 2017 року ОСОБА_1 сплачувала кошти на погашення кредиту на рахунок ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а не Державної іпотечної установи.

Однак ОСОБА_1 отримала повідомлення про набуття Державною іпотечною установою прав вимоги за кредитним договором, тобто продовжувала виконувати зобов`язання ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» як неналежному кредиторові.

Зазначає, що за схожих обставин у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 року по справі №757/46709/16-ц зроблено висновок по застосуванню статті 527 ЦК України та вказано, що кредитору дозволяється не приймати самостійно виконання зобов`язання у разі його переадресування, під яким розуміється уповноваження кредитором іншої особи на прийняття виконання від боржника, якщо така можливість передбачена договором, актом цивільного законодавства або ж випливає із сутті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Уповноважена кредитором особа приймає виконання без заміни кредитора, і всі правові наслідки настають для кредитора. Під уповноваженою особою слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження від кредитора на прийняття виконання обов`язку боржником або іншою особою. Такі повноваження можуть бути визначені, зокрема: у договорі між кредитором та уповноваженою особою; у договорі між боржником та кредитором; кредитором у виданій ним довіреності.

При цьому, відповідно до п. 3.4.2 договору відступлення права вимоги №17/4-В від 11 лютого 2015 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Державною іпотечною установою сторони домовилися про те, що у разі отримання грошових коштів від боржників в рахунок виконання зобов`язань за договорами, перелік яких зазначено у додатках до цього договору, після набрання чинності п. 1.2 цього договору, перерахувати такі грошові кошти на рахунок нового кредитора № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ «Державний ощадний банк України» протягом трьох робочих днів з дня отримання коштів. Однак, банк всупереч даній умові договору відступлення вказаних дій не вчинив.

До того ж, у повідомленні Державної іпотечної установи ОСОБА_1 від 15.10.2015 року було вказано, що Державна іпотечна установа є новим кредитором у зв`язку з відступленням прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами та про необхідність утриматись від оплати будь-яких коштів на погашення боргу за основним зобов`язанням на рахунки ПАТ «Банк «Фінанси та кредит».

Отже, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не може вважатися уповноваженою особою Державної іпотечної установи в контексті ст. 527 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №534/1809/16-ц.

Суд першої інстанції вищевказані норми закону при ухваленні оскаржуваного рішення не застосував, а тому помилково прийняв до уваги розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , здійснений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги, то вважає, що його було прийнято судом до спільного розгляду з первісним позовом з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, в силу ч. 1 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву, який відповідно до ч. 7 ст. 178 ЦПК України не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 10.10.2018 року було відкрито провадження у справі №344/15989/18, призначено підготовче судове засідання на 31.10.2018 року на 09:00 год., визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву та зазначено право у відповідності до ч. 1 ст. 193 ЦПК України пред`явити зустрічний позов.

В підготовче засідання 31.10.2018 року відповідач не з`явилась, а зустрічний позов її представником було подано лише 17.01.2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Також, отримавши повідомлення про відступлення права вимоги особисто 26.10.2015 року, ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про таку обставину і про наявність даного договору, у зв`язку з чим строк позовної давності на його оскарження сплив 26.10.2018 року.

З огляду на наведене просить, скасувати рішення Івано-Франківського міського суду від 27.09.2019 року в частині відмови в задоволенні позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та ухвалити нове, яким вимоги даного позову задовольнити.

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає рішення суду першої інстанції ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позовні Державної іпотечної установи до нього не можуть бути задоволені, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Згідно п. 5 Договору поруки від 24.04.2007 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ним за участю боржника ОСОБА_1 , порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором не заявив позовні вимоги до поручителя.

Строк виконання зобов`язання настав 24.04.2017 року, однак у шестимісячний строк до нього не було пред`явлено позовних вимог, тому договір поруки є припиненим.

Просить вимоги апеляційної скарги до нього про стягнення заборгованості залишити без задоволенні, а рішення суду першої інстанції – без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, наведених у ній.

Представник відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_6 , відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_7 проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін.

Представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, повідомлявся про час та місце слухання справи належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, представника відповідача ОСОБА_8 .В., відповідача ОСОБА_2 та його представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки судове рішення оскаржується в частині відмови у задоволенні первісного позову, то відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України законність судового рішення, ухваленого у частині відмови у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд не переглядає.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №842 pv-07 (т. 1, а.с. 12-15).

Згідно п.п. 2.1-2.2 даного Кредитного договору банк зобов`язувався відкрити позичальнику кредит на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі 41000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 14,5% річних. Для обліку виданих кредитних ресурсів банк мав відкрити позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_2 .

Згідно п.п. 3.1-3.2.1 Кредитного договору видача кредитних ресурсів в рамках кредиту проводиться на підставі письмових заяв позичальника за узгодженням з банком. Позичальник зобов`язувався повністю повернути кредитні ресурси, одержані за даною угодою, до 24.04.2017 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позиковий рахунок. Починаючи з 10.05.2007 року залишок по кредиту повинен щомісячно зменшуватись на 341,67 доларів США.

Згідно п. 4.3 Кредитного договору позичальник сплачує відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця. У зазначений термін сплачуються відсотки, нараховані за попередній календарний місяць.

Відповідно до п. 5.1 Кредитного договору забезпеченням виконання зобов`язань за даною угодою є трьохкімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 73,22 кв.м., житловою площею 46,57 кв.м. Позичальник зобов`язаний протягом трьох днів з моменту укладення цього Договору укласти з банком договір застави.

Відповідно до п.п. 6.1, 7.1 Кредитного договору за прострочення повернення кредитних ресурсів і/чи сплати відсотків позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов`язання сплатити відсотки за увесь час фактичного користування кредитними ресурсами. У випадку, якщо сплачені позичальником банку кошти недостатні для погашення виниклої до цього моменту загальної суми заборгованості, то погашення заборгованості виконується в наступній черговості: у першу чергу погашаються прострочені відсотки за користування кредитними ресурсами, у другу чергу погашаються нараховані відсотки за користування кредитними ресурсами, в третю чергу погашається сума основного боргу по кредиту, а в четверту чергу погашається пеня і штрафи.

Пунктом 7.8 Кредитного договору передбачено, що за видачу кредитних ресурсів згідно цього Договору позичальник сплачує банку комісійну винагороду в сумі 2070,50 грн. на рахунок № НОМЕР_3 .

Того ж дня між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Договір поруки, відповідно до якого поручитель ОСОБА_2 зобов`язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за Кредитним договором №842 pv-07 від 24.04.2007 року (т. 1, а.с. 19-21).

Згідно п. 1.2 Договору поруки підставою даного Договору є дійсна вимога кредитора до боржника, встановлена Кредитним договором.

Відповідно до п.п. 5.1-5.2 Договору поруки порука припиняється із припиненням зобов`язання, що забезпечується нею. Порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов`язання за Кредитним договором не заявив позовні вимоги до поручителя.

25.04.2007 року начальником відділу КА Сектору ОС РБ ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» було видано Розпорядження про видачу ОСОБА_1 кредиту готівкою в сумі 41000,00 доларів США згідно умов Кредитного договору №842 pv-07 від 24.04.2007 року, та утримання комісії за розрахункове касове обслуговування при проведенні кредитних операцій згідно Кредитного договору в розмірі 2070,50 грн. із зарахуванням на рахунок 61106031530980 (т. 1, а.с. 17).

01.09.2008 року ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було підписано Додаткову угоду до Кредитного договору №842 pv-07 від 24.04.2007 року, якою змінено процентну ставку за користування кредитом починаючи з 01.09.2008 року на 16% річних (т. 1, а.с. 16).

Обґрунтовуючи своє право вимоги до відповідачів, Державна іпотечна установа посилалась на те, що 11.02.2015 року між Державною іпотечною установою (новий кредитор) та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (первісний кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги №17/4-В, згідно п. 1.2 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаними у додатках до цього Договору (т. 1, а.с. 22-25).

Відповідно до умов пункту 1.1 вказаного Договору сторони уклали його з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно Договору застави майнових прав №17/4-З від 11.02.2015 року, що укладений з метою забезпечення виконання зобов`язання первісного кредитора (позичальника) за Кредитним договором №17/4 від 11.02.2015 року.

Згідно п. 2.1 Договору відступлення права вимоги пункт 1.2 цього Договору набирає чинності в день прийняття рішення Національним банком України про віднесення первісного кредитора до категорії неплатоспроможних, або на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених пп. 2.1.1 Договору, та однієї з обставин, визначеної пп. 2.1.2, або 2.1.3, або 2.1.4 Договору.

17.09.2015 року постановою Правління Національного банку України №612 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було віднесено до категорії неплатоспроможних, що призвело до запровадження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб процедури виведення банку з ринку шляхом введення тимчасової адміністрації до банку. Вказана інформація була розміщена 17.09.2015 року на офіційному сайті Національного банку України. Таким чином згідно п. 2.1 Договору відступлення права вимоги дана обставина призвела до набрання чинності 17.09.2015 року Договору відступлення права вимоги в частині відступлення банком та набуття позивачем всіх прав вимоги за Кредитним договором та Договором поруки.

Відповідно до Додатку №1 до Договору відступлення права вимоги №17/4-В від 11.02.2015 року до нового кредитора перейшли права вимоги в тому числі за Кредитним договором №842 pv-07 від 24.04.2007 року та Договором поруки від 24.04.2007 року (т. 1, а.с. 29).

Також позивачем додано до матеріалів справи копію Повідомлення про відступлення прав вимоги №7486/11/2, направлене на адресу ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 30-31), та копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що остання отримала таке повідомлення 26.10.2015 року (т. 1, а.с. 32).

Згідно копії Додатку №2 Довідки про залишки заборгованості по іпотечним кредитам, що були надані в забезпечення Державній іпотечній установі згідно Договору застави майнових прав №17/4 від 11.02.2015 року станом на 17.09.2015 року залишок основних зобов`язань боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором №842 pv-07 від 24.04.2007 року у валюті кредиту станом на 17.09.2015 року становить 13402,14 доларів США, у гривневому еквіваленті – 292469,53 грн. (т. 1, а.с. 38-40).

В матеріалах справи міститься також наданий АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на виконання вимог ухвали суду першої інстанції Розрахунок загальної суми заборгованості по Кредитному договору №842 pv-07 від 24.04.2007 року за період з 24.04.2007 року по 17.09.2015 року та Виписка по особовому рахунку за вказаний період, відповідно до яких сума вимоги до боржника в гривневому еквіваленті становила 1212114,97 грн., з яких: 118022,94 грн. – сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту; 174446,58 грн. - сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту; 2194,04 грн. - сума строкової заборгованості по відсотках; 4067,73 грн. - сума простроченої заборгованості по відсотках; 913383,68 грн. – пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсотках (т. 2, а.с. 1-114).

Відповідно до наданих Державною іпотечною установою Довідки про стан заборгованості за договором про іпотечний кредит №842 pv-07 від 24.04.2007 року та Розрахунку заборгованості станом на 28.11.2018 року розмір заборгованості позичальника перед позивачем становить 666720,65 грн., з яких:292469,53 грн. - заборгованість по сумі основного боргу; 135954,17 грн. - прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитом; 103379,24 грн. - інфляційні втрати; 134917,71 грн. - сума пені (т. 1, а.с. 94-97).

Відмовляючи в задоволенні вимог первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що фактично Договір відступлення права вимоги №17/4-В від 11.02.2015 року укладався між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на забезпечення виконання зобов`язань ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за Кредитним договором №17/4 від 11.02.2015 року, укладеним між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Маючи спір щодо виконання зазначеного Кредитного договору №17/4 від 11.02.2015 року, між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» існувало судове провадження в порядку господарського судочинства щодо стягнення заборгованості за рахунок заставлених прав вимог за рядом кредитних договорів (в тому числі, за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 ). Станом на даний час наявна мирова угода, затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2016 року у справі №910/21864/15, за умовами якої її сторони (Державна іпотечна установа та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») погодили укладення остаточного акту звіряння заборгованості, яким також передбачено визначення загальної суми платежів на виконання договорів зазначених у додатках до Договору відступлення, що були здійснені на банківські рахунки позивача та відповідача в період з 18.09.2015 року (включно) по дату такого звіряння. Станом на даний час умови даної мирової угоди не виконано, відтак, факт набуття права вимоги за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 . Державною іпотечною установою не доведено. Крім того судом встановлено, що протягом 2015-2017 років ОСОБА_1 сплачувала кошти на погашення кредиту на рахунок ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», а не Державної іпотечної установи, і в матеріалах справи наявні різні за своїм змістом розрахунки заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором, здійснені Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит». А тому суд вважає, що позовні вимоги Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором є передчасними та не обґрунтованими належними засобами доказування.

Однак, погодитися із такими висновками апеляційний суд не може з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України), може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

З матеріалів справи вбачається, що правонаступником по Кредитному договору №842 pv-07 від 24.04.2007 року Державна іпотечна установа стала згідно Договору відступлення прав вимоги від 11.02.2015 року №17/4-В, який в свою чергу є чинним, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в судовому порядку не оскаржувався.

Згідно договору відступлення прав вимоги від 11.02.2015 року №17/4-В банк передав Установі оригінали документів по Кредитному договору №842 pv-07 від 24.04.2007 року, а також Договір поруки від 24.04.2007 року, і це означає, що питання саме по цьому кредитному договору врегульоване між сторонами.

Таким чином, у справі наявні докази того, що Державна іпотечна установа є правонаступником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» по Кредитному договору №842 pv-07 від 24.04.2007 року відповідно до вищевказаного Договору відступлення прав вимоги від 11.02.2015 року №17/4-В.

Судом встановлено також, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2016 року у справі №910/21864/15 за позовом Державної іпотечної установи до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення 179830369,71 грн. було затверджено мирову угоду, за змістом якої сторони погодили виконання умов Договору про відступлення права вимоги від 11.02.2015 року №17/4-В.

Разом з тим, посилання суду першої інстанції на дану мирову угоду не можуть бути підставою для відмови в задоволенні вимог первісного позову Державної іпотечної установи, оскільки укладення між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Державною іпотечною установою даної мирової угоди не впливає на правовідносини сторін, що виникли на підставі Договору про відступлення права вимоги від 11.02.2015 року №17/4-В, зокрема правонаступництва Державної іпотечної установи щодо вимог за Кредитним договором №842 pv-07 від 24.04.2007 року.Зазначеною угодою не встановлюються та не змінюються права чи обов`язки відповідачів за первісним позовом у даній справі.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 08.08.2019 року у справі №334/10744/14-ц (провадження №61-4777св19), у постанові від 02.12.2019 року у справі №301/1283/17 (провадження №61-32225св18) та у постанові від 03.12.2019 року у справі №761/6734/14-ц (провадження №61-769св19).

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Разом з тим стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з цим позовом, Державна іпотечна установа вказувала на те, що позичальник ОСОБА_1 не виконувала належним чином взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість, що підлягає стягненню солідарно з позичальника та поручителя на користь Державної іпотечної установи.

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Таким чином порука - це строкове зобов`язання.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 року у справі №6-1451цс15, а також узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 року у справі №408/8040/12 (провадження №14-145цс18) та у постанові від 13.06.2018 року у справі №408/8040/12 (провадження №14-145цс18).

Судом встановлено, що відповідно до п.п. 5.1-5.2 Договору поруки порука припиняється із припиненням зобов`язання, що забезпечується нею. Порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов`язання за Кредитним договором не заявив позовні вимоги до поручителя.

Отже, принцип свободи договору у спірних правовідносинах реалізовується шляхом погодження сторонами у пунктах 5.1-5.2 Договору поруки строку дії поруки.

Як вбачається зі змісту Кредитного договору №842 pv-07 від 24.04.2007 року, укладеного між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 , кінцевим терміном повернення коштів є 24.04.2017 року.

Разом з тим, позивач звернувся до суду з даним позовом 05.10.2018 року, тобто пропустив шестимісячний строк, визначений договором поруки, відтак у задоволенні первісного позову до поручителя ОСОБА_2 слід відмовити.

Що стосується вимог первісного позову в частині позичальника ОСОБА_1 , то слід зазначити, що позичальник не надала суду належних та допустимих доказів на спростування вимог позивача.

Посилання представника ОСОБА_1 на те, що протягом 2015-2017 років вона сплачувала кошти на погашення кредиту на рахунок ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і не була повідомлена про зміну кредитора не заслуговують на увагу, оскільки 19.10.2015 року Державною іпотечною установою на її адресу було направлено повідомлення про те, що 17 вересня 2015 року набрав чинності укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та Державною іпотечною установою договір відступлення права вимоги від 11 лютого 2015 року №17/4-В і Державна іпотечна установа є новим кредитором за Кредитним договором та іпотекодержателем за предметом іпотеки. Також у вказаному повідомленні зазначено про необхідність позичальнику утриматися від оплати будь-яких коштів на погашення боргу за основним зобов`язанням на рахунки ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (т. 1, а.с. 30-31).

Факт направлення даного повідомлення підтверджується копією Реєстру згрупованих поштових відправлень (рекомендованих листів) від 19.10.2015 року, копією Списку №3887 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих, відправник: Державна іпотечна установа, та копією Фіскального чеку про оплату відправлень даного списку (т. 1, а.с. 33-36).

Твердження сторони відповідача про те, що ОСОБА_1 дане повідомлення не отримувала спростовуються наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що остання отримала таке повідомлення 26.10.2015 року (т. 1, а.с. 32).

При цьому відповідно до п. 105 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №270, одержання реєстрованого поштового відправлення, грошових коштів за поштовим переказом здійснюється за умови пред`явлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, визначених законодавством. У разі отримання рекомендованого поштового відправлення одержувач власноруч зазначає прізвище та ставить свій підпис в книзі (на окремому аркуші) встановленого зразка. У разі отримання інших реєстрованих поштових відправлень, поштових переказів одержувач заповнює відповідний бланк повідомлення: зазначає найменування, серію та номер пред`явленого документа, дату одержання та ставить свій підпис.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

У правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 23.01.2019 року у справі №757/46709/16-ц (провадження №61-8253св18) зазначено, що тлумачення положень статті 527 ЦК України свідчить, що кредитору дозволяється не приймати самостійно виконання зобов`язання у разі його переадресування, під яким розуміється уповноваження кредитором іншої особи на прийняття виконання від боржника, якщо така можливість передбачена договором, актом цивільного законодавства або ж випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Уповноважена кредитором особа приймає виконання (тобто вчиняє фактичні дії, зокрема щодо прийняття майна) без заміни кредитора, і всі правові наслідки настають для кредитора. Під уповноваженою особою слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження від кредитора на прийняття виконання обов`язку боржником або іншою особою. Такі повноваження можуть бути визначені, зокрема: у договорі між кредитором та уповноваженою особою; у договорі між боржником та кредитором; кредитором у виданій ним довіреності.

Разом з тим, будь-якої угоди, яка б надавала право ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» приймати виконання боржником обов`язку за Кредитним договором №842 pv-07 від 24.04.2007 року після набрання чинності п. 1.2 Договору відступлення права вимоги №17/4-В від 11.02.2015 року, матеріали справи не містять, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не є уповноваженою особою Державної іпотечної установи в розумінні 527 ЦК України і перерахування коштів позичальником на рахунок банку не може вважатися належним виконанням умов кредитного договору.

Договір відступлення права вимоги №17/4-В від 11.02.2015 року містить положення про те, що у разі отримання грошових коштів від боржників в рахунок виконання зобов`язань за договорами, перелік яких зазначений у додатках до цього Договору, після набрання чинності п. 1.2 цього Договору, первісний кредитор зобов`язаний перерахувати такі грошові кошти на рахунок нового кредитора протягом трьох робочих днів з дня отримання таких коштів (п. 3.4.2) (т. 1, а.с. 23).

Однак, отримавши кошти на погашення кредиту ОСОБА_1 в 2015-2017 роках, банк вказаних у п. 3.4.2 Договору відступлення права вимоги дій не вчинив.

Таким чином стороною відповідача не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували правильність нарахування заборгованості Державною іпотечною установою, а тому вимоги первісного позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача 292469 грн. 53 коп. заборгованості по сумі основного боргу та 135954 грн. 17 коп. прострочених відсотків за користування кредитом підлягають до задоволення.

Разом з тим, апеляційним судом враховано, що згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Укладення як і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема кредиту, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини 1 статі 1046, частини 1 статі 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором.

Передбачене частиною 2 статі 625 ЦК України нарахування встановленого індексу інфляції застосовується лише при грошовому зобов`язанні вираженому у національній валюті, оскільки офіційний індекс інфляції це знецінення - зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов`язанні індексації не підлягає.

Та обставина, що позивач просив стягнути грошові кошти у національній валюті (гривнях), не змінює первісних правовідносин, що виникли між сторонами, а тому така заборгованість індексації не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами Кредитного договору №842 pv-07 від 24.04.2007 року кредит надавався позичальнику в іноземній валюті у розмірі 41000,00 доларів США, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 103379,24 грн. не підлягають до задоволення.

Що стосується вимог первісного позову в частині стягнення пені, то суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а визначення розміру, до якого штрафні санкції підлягають зменшенню, віднесено на розсуд суду. Відповідно, таке питання вирішується судом згідно ст. 89 ЦПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Апеляційний суд погоджується, що розмір заявленої до стягнення пені не є значним порівняно із сумою основного боргу, але так само значним не є і прострочення відповідача перед позивачем, а з врахуванням фінансового становища відповідача та історії виконання нею зобов`язань за кредитним договором, суд не позбавлений у даному конкретному випадку права зменшити розмір пені.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що до стягнення підлягає пеня у сумі 34917 грн. 41 коп.

Таким чином апеляційну скаргу Державної іпотечної установи слід задовольнити частково, рішення Івано-Франківського міського суду від 27 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні вимог первісного позову скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи 463341 грн. 41 коп. заборгованості за Кредитним договором №842 pv-07 від 24.04.2007 року, з яких: 292469 грн. 53 коп. – заборгованість по сумі основного боргу, 135954 грн. 17 коп. – прострочені відсотки за користування кредитом, 34917 грн. 41 коп. – пеня. В задоволенні решти вимог первісного позову слід відмовити.

Згідно з статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому з ОСОБА_1 слід також стягнути на користь Державної іпотечної установи 17376 грн. 41 коп. витрат по оплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 27 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні вимог первісного позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Державної іпотечної установи (адреса: бул. Л. Українки, 34, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код: 33304730) 463341 (чотириста шістдесят три тисячі триста сорок одну) грн. 41 коп. заборгованості за Кредитним договором №842 pv-07 від 24.04.2007 року, з яких: 292469 (двісті дев`яносто дві тисячі чотириста шістдесят дев`ять) грн. 53 коп. – заборгованість по сумі основного боргу, 135954 (сто тридцять п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн. 17 коп. – прострочені відсотки за користування кредитом, 34917 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот сімнадцять) грн. 41 коп. – пеня.

В задоволенні решти вимог первісного позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Державної іпотечної установи (адреса: бул. Л. Українки, 34, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код: 33304730) 17376 (сімнадцять тисяч триста сімдесят шість) грн. 41 коп. витрат по оплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 14 лютого 2020 року.

Головуюча:                                                                О.О. Томин

Судді:                                                                        Г.П. Мелінишин

                                                                               О.В. Пнівчук