Справа № 219/1086/20

                                                                  Провадження № 2-о/219/266/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

14 лютого 2020 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі:  

        судді                                     Лапченко О.М.,

        за участі секретаря           Скорубо Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Бахмут Донецької області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Бахмутський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Харків), Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області про встановлення факту смерті,

                                                           в с т а н о в и в:

до суду надійшла заява ОСОБА_1 , згідно якої вона просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.П`ятихатки м.Горлівка Донецької області.

          В обґрунтування заяви зазначила, що померлий є її чоловіком, який ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.П`ятихатки м.Горлівка Донецької області помер, про що медичним закладом видано відповідне лікарське свідоцтво про смерть. Після смерті чоловіка заявник звернулась до Бахмутського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з заявою про державну реєстрацію смерті померлого,  ІНФОРМАЦІЯ_3 їй було відмовлено в реєстрації смерті її чоловіка. Встановлення даного юридичного факту заявнику необхідно для державної реєстрації смерті померлого, отримання свідоцтва про смерть у відповідності до чинного законодавства України, у зв`язку з чим вона вимушена звернутись до суду з зазначеною заявою.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 06 лютого 2020 року відкрито провадження у справі. 

В судове засідання заявник не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Разом з тим, до суду від неї надійшла заява, згідно якої заявник просила справу розглянути у її відсутність, заяву підтримала та просила задовольнити.

Представник заінтересованої особи - Бахмутського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в судове засідання не з`явився. Начальником відділу Мазурикою В.В. подано клопотання, згідно якого вона зазначила, що просить розгляд справи провести без участі представника заінтересованої особи та просили рішення прийняти у відповідності до діючого законодавства України.

Представник заінтересованої особи - Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в судове засідання також не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без участі представника, не заперечував проти задоволення заяви.

У зв`язку з неявкою сторін та у відповідності до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. 

Суд, дослідивши докази у справі, вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 10.09.1977 року «Палац одруження» м.Горлівка Донецької області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрували шлюб 10 вересня 1977 року, після реєстрації шлюбу дружині присвоєне прізвище « ОСОБА_4 », про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено відповідний запис № 2544, (свідоцтво складено російською мовою) (а.с.7).

Згідно довідки від 23.03.2017 року за № 1419106478 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.7).

            Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 2926 та довідки про причину смерті (до форми № 106/у №2926), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.П`ятихатки м.Горлівка Донецької області, причина смерті – гостра серцева недостатність, атеросклеротичний кардіосклероз (а.с.10,11).

Також заявником для підтвердження факту смерті були надані світлини з поховання. Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, вирішується судом з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 77, 78 ЦПК України).

Зокрема, належними відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Допустимими за змістом частини першої цієї статті є докази, одержані в порядку, встановленому законом.

Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 

Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Loizidou v. Turkev», «Cyprus v.Turkev», а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republik of Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 213 ЦПК України щодо повного і всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території. Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності.

Згідно ч.2 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» смерть підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров`я або судово-медичної установи, - не пізніше п`яти днів. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті.

Так, заявник звернулася до Бахмутського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), однак, відповідно до листа № 20.14-151-139 від 06.02.2020 року, їй було відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , та вказано, що аналіз документів, представленних заявником, свідчить, що для підтвердження факту смерті ОСОБА_2 пред`явлено документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

      На підставі п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику по справам про встановлення фактів, що мають юридичне значення», передбачено, заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявником документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланням на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Таким чином, судом встановлено, що вимоги заявника обґрунтовані, законні та підлягають задоволенню.

Встановлення даного факту має юридичне значення для заявника та іншим шляхом встановити цей факт неможливо, у проведенні державної реєстрації факту смерті за наявними у заявника документами Бахмутським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), відмовлено.

А тому суд задовольняє заяву ОСОБА_1 та встановлює факт смерті ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_6 , в с.П`ятихатки м.Горлівка Донецької області, Україна.

Згідно ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню. Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

          Керуючись ст. ст. 4,5,12,13,14,81 315-318 ЦПК України, ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", п. п. 13,18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судове практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд, 

вирішив:

заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи Бахмутський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Харків), Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області про встановлення факту смерті- задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с.П`ятихатки Єнакіївського району Донецької області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.П`ятихатки м.Горлівка Донецької області, Україна.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом 30-ти днів з моменту його проголошення, а заінтересованими особами - в той же строк, але з моменту отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.     

Рішення підлягає негайному виконанню.

Суддя О.М. Лапченко