ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

Справа № 645/5735/19

Провадження № 22-ц/818/345/20

18 лютого 2020 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого - Сащенко І.С.

суддів - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.

за участю секретаря Іманвердізаде А.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа- приватний нотаріус Кравченко Наталія Сергіївна,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2019 року (суддя Іващенко С.О.) по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Кравченко Наталія Сергіївна про визнання договору довічного утримання недійсним,-

встановив:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Кравченко Н.С.про визнання договору довічного утримання від 08.04.2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним.

Разом з позовом ОСОБА_1 звернулась із заявою про забезпечення позову шляхом заборони відчуження або зміни власника квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 09.2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Заборонено вчиняти дії щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання від 08.04.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Кравченко Н.С.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що на квартирі вже було зареєстровано обтяження на час посвідчення договору довічного утримання.

В письмових поясненнях ОСОБА_1 зазначила, що наявність позову про визнання недійсним договору довічного утримання є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони розпоряджатися ним законному власнику з огляду на те, що право власності відповідача на це приміщення позивачем оспорюється, а предметом спору є саме відсутність у відповідача права на розпорядження вказаною квартирою.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у разі відчуження відповідачем спірної квартири.

З таким висновком суду першої інстанції судова колегія погоджується виходячи з наступного.

Статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи, може вжити, передбачені ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно, що належить або підлягає передачі відповідачеві і знаходиться у нього чи в інших осіб, а також забороною вчиняти певні дії.

За ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на їх користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є визнання договору довічного утримання від 08.04.2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним.

На підставі вказаного договору ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 27.08.2019 року серія НОМЕР_1 , передала спірну квартиру у власність відповідачу.

Висновок суду про те, що існує реальна загроза щодо ефективного захисту прав позивача, в разі невжиття заходів забезпечення позову відповідає змісту заявлених позовних вимог та дослідженим матеріалам справи.

В разі відчуження спірної квартири ОСОБА_2 та відповідно переходом права власності на квартиру до іншої особи, позивач в разі задоволення її вимог, змушена буде звертатись додатково з вимогами до нового власника про повернення спірної квартири.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що на вказану квартиру вже було зареєстровано обтяження, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказане обтяження було накладено до виконання, припинення чи розірвання договору довічного утримання та наразі не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, апеляційна скарга не містить.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19.02.2020 року.

Головуючий І.С. Сащенко

Судді А.І. Овсяннікова

І.П. Коваленко