Судове рішення #8494918

Справа № 22ц-7024/ 2008 Головуючий 1 інстанції Бурлаченко О.О.

Категорія 46 Доповідач Ігнатова Л.Є.


РІШЕННЯ

іменем України


19 листопада 2008 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді: Краснощекової Н.С., Суддів: Ігнатової Л.Є., Маширо О.П., При секретарі: Джевазі-Третьяковій С.Ю., Розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Донецька від 6 серпня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третьої особи - служба у справах дітей Київської районної у м. Донецьку ради про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -


ВСТАНОВИВ:


У січні 2008 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до відповідачки про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітнього сина.

Він посилався на те, що 5 червня 2004 року зареєстрував шлюб з відповідачкою. Від шлюбу мають неповнолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Спільне життя з відповідачкою не склалося, вона тривалий час не мешкає за місцем їхнього основного мешкання, підтримує сторонні зв»язки з іншою людиною, тому ставить питання про розірвання шлюбу. У зв»язку з цим виник спір і про місце проживання дитини.

Вважає, що якщо син повинен проживати з ним, він зможе створити йому умови для виховання і розвитку. На теперішній час він з дитиною мешкає у квартирі своєї матері, де у сина є відповідна окрема дитяча кімната та належні умови для розвитку. До того ж він працює, добре заробляє. Його середньомісячний заробіток складає понад 5000 грн. Через специфіку роботи має достатньо часу для зайняття вихованням та доглядом дитини.

Відповідачка ж немає постійного місця мешкання, оскільки проживає у орендованій квартирі, постійно зайнята. Тому вважає, що вона не зможе забезпечити дитині належний догляд та виховання, а також матеріально його забезпечити.

Просив визначити місцем проживання дитини з ним.

29.02.2008 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з зустрічним позовом про стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, посилаючись на те, що з чоловіком шлюбні відносини припинені, сім»я розпалася. Вона з дитиною проживають окремо від відповідача. Свої батьківські обов»язки по утриманню дитини ОСОБА_2 не виконує, ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Тому просить стягнути з чоловіка аліменти на утримання дитини.

Оскільки ОСОБА_2 має нерегулярний прибуток, і як директор підприємства має вирішити питання про свій заробіток у тому числі значно його зменшити, сховати свій прибуток, то вважає необхідним стягнути аліменти з відповідача у твердій сумі - в розмірі 2000 грн. щомісячно, до досягнення дитиною повноліття з індексацією суми аліментів відповідно до діючого законодавства, (а.с.49)

В процесі розгляду справи ОСОБА_2 просив суд залишити позов відносно розірвання шлюбу без розгляду і в цій частині суд своєю ухвалою від 06.08.2008 року залишив позовні вимоги без розгляду ( а.с. 131).

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 6 серпня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені, місцем проживання ОСОБА_4 визначено місце проживання його батька - ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, а її позовні вимоги задовольнити повністю. Вважає, що при ухваленні рішення судом порушені норми матеріального і процесуального права. Також суд при прийнятті рішення зробив висновки, що не відповідають обставинам справи, неповно з»ясував обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідача, пояснення відповідачки, її представника, представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню з ухваленням нового, виходячи з наступного.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що останній час з 23.02.2008 року син постійно проживає з позивачем та його матір'ю у її двохкімнатній квартирі у якій у дитини є окрема кімната, в якій створені всі умови для проживання і виховання та розвитку дитини. Квартира має гарний санітарно-гігієнічний стан, добре обладнана сучасними меблями та побутовою технікою.

Оскільки дитина останній час майже пів року проживає у квартирі з батьком, суд прийшов до висновку, що заміна обстановки проживання дитини, не є доцільною.

При цьому суд узяв до уваги матеріальний стан позивача, який є значно кращій, оскільки він отримує заробітну платню втричі більше ніж відповідачка.

Також, суд врахував, що відповідачка проживає в квартирі яку вона орендує, строк дії договору сплинув і не поновлений. У зв»язку з цим суд вказує, що немає ніяких підстав вважати, що у теперішній час або у найближчому майбутньому її житлові умови значно не погіршаться і чи зможе відповідачка при її заробітній платні, яка за останній місяць складає 1750 грн., орендувати квартиру з відповідними житловими умовами.

Суд зазначив, що при розгляді справи, він керувався виключно потребами дитини у житлових умовах, які, за впевненістю суду, набагато кращі та стабільні за місцем фактичного проживання дитини, тобто з батьком. А нове постійне житло у м. Донецьку або рівноцінне за * "якістю житло будь де, відповідачка на теперішній час дитині надати не може.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд виходив із того, що останні пів року дитина проживає з батьком, який самостійно матеріально забезпечує дитину всім необхідним, тому вважати, що він ухиляється від утримання дитини у суду підстав немає.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи.

Судом встановлено, що подружжя припинило шлюбні відносини з квітня 2007 року і вони проживають за різними адресами.

Між сторонами виник спір про місце проживання неповнолітньої дитини: сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з 25 лютого 2008 року за місцем проживання його батька - позивача ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання неповнолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов»язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров»я та інші обставини, що мають суттєве значення для справи.

Як зазначено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім»ю України» від 12 червня 1998 року, суд при вирішенні спору про місце проживання дитини має враховувати те, хто із батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, особисті якості батьків, можливість створення належних умов до виховання дитини.

Згідно ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов»язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Конвенція про права дитини, виходячи з принципу рівності прав матері та батька, у пункті 1 ст. 9 проголосила принцип, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанням, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Згідно принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитина може розлучатися з матір»ю лише у винятковій ситуації. Тобто перевагу надається матері.

Судом встановлено, що сторони по справі - позивач ОСОБА_2 і відповідачка ОСОБА_1 добросовісно виконують свої обов»язки батьків, предметом їх основного піклування є найкращі інтереси їх дитини. Сторони досвідчені люди, обоє мають відповідну освіту, місце роботи, користуються повагою і авторитетом серед знайомих, родичів і друзів.

Судом також встановлено, що шлюбні та сімейні відносини між сторонами припинилися приблизно з квітня 2007 року. З цього часу дитина проживала з відповідачкою, а позивач брав дитину на вихідні за своїм місцем проживання. Останній раз позивач за домовленістю з ОСОБА_1 взяв сина до себе на вихідні дні 22.02.2008 року, але 25.02.2008 року дитину матері не повернув. І з цього часу він затримує сина у себе, а тому він вимушено проживає у позивача.

Звертаючись в суд з позовом про визначення місця проживання сина з позивачем, останній посилався на те, що він зможе створити йому належні умови для виховання і розвитку. Він з дитиною мешкає у квартирі своєї матері, де у неї є відповідна окрема дитяча кімната і належні умови для розвитку. Крім того він працює та добре заробляє. Через специфіку своєї роботи він має достатньо вільного часу та займається вихованням та доглядом за сином.

А відповідачка не має постійного місця проживання, вона мешкає в орендованій квартирі, постійно зайнята. До того ж вона не зможе забезпечити належний догляд та виховання дитини та не зможе забезпечити дитину матеріально.

Саме з цього і виходив суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги.

Між тим, в судовому засіданні позивач не довів і судом не встановлено фактів грубого поводження відповідачки з сином, привиттям нею сину поганих звичок, відсутністю нагляду за сином тощо.

Опитані в суді свідки підтвердили, що мати піклувалась про сина, створила умови для його гармонічного розвитку. Про те, що мати проявляла до сина грубість, неповагу, або проявляла байдужість до нього ніхто з опитаних в суді свідків та і сам позивач не вказував.

Засередившись на матеріальному стані та на житлових умовах позивача, суд не звернув достатньо уваги тим обставинам, які свідчать про ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов»язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини та на інші обставини, що мають істотне значення. Не приділив уваги якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, як того вимагає ст. 161 СК України.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи і це не спростовується позивачем, після народження дитини, відповідачка знаходилася у відпустці по догляду за дитиною до трьох років. З дня народження дитини вона здійснювала основний догляд та виховання дитини і більшість часу син проводив саме з матір»ю. Тобто свої перші два роки 8 місяців життя син постійно знаходився поруч з відповідачкою. Вона з ним гуляла, годувала його, виховувала. Після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами, син продовжував проживати саме з відповідачкою. Ці обставини свідчать про те, що саме з матір»ю у сина склався більш тісний зв»язок, саме відповідачка виявляла більшу увагу до дитини і турботу про неї.

До того ж з матеріалів справи вбачається, що відповідачка має педагогічну освіту, педагогічний стаж, позитивно характеризується за місцем роботи, як педагог може кваліфіковано забезпечити догляд за дитиною, її комфортне, безпечне існування та розвиток. До того ж відповідачка з дитиною проживала у двохкімнатній орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2, де відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов, який складений фахівцями служби з справ дітей від 31.03.2008 року, встановлено, що ОСОБА_1, створені сприятливі умови для виховання та розвитку сина (а.с.127) В цій квартирі відповідачка продовжує проживати до цього часу.

Що стосується позивача, то він після народження дитини продовжував працювати директором підприємства і працює по теперішній час. З журналу судового засідання вбачається, що його графік роботи згідно штатному розкладу на підприємстві де він працює з 9-00 до 17-00.

З зазначеного вбачається, що син більший час проводив саме з матір»ю, а не з батьком, а тому більш тісні стосунки склалися у сина саме із матір'ю ніж з батьком.

На теперішній час відповідачка вже вийшла на роботу, працює викладачем в медичному університеті, (а.с.62) А син з 23.01.2008 року почав відвідувати дошкільний навчальний заклад (ДНЗ) № 268 «Сонячний» за місцем проживання відповідачки, (а.с.40)

Доводи позивача, що відповідачка постійно зайнята, а він має достатньо вільного часу для зайняття вихованням та доглядом за дитиною є безпідставними, оскільки часу у батька для догляду за дитиною не більш ніж у відповідачки. До того ж, після того, як позивач забрав сина у відповідачки, він також продовжує працювати, більшу частину часу син знаходиться з бабусею, а не з батьком, як останній вказував у позові.

Стосовно особистості батька, то така негативна поведінка як: викрадання малолітньої дитини, яка не досягла й 3-х років та утримування його без згоди та волі матері; порушення, не виконання та недотримання ОСОБА_2 рішення ради опіки та піклування Київського районного в м. Донецьку ради від 09.06.2008 року, яким встановлений час зустрічей та спілкування ОСОБА_1 з сином; і заборона матері бачитись з малолітнім сином, не може благотворно впливати на психічний стан дитини.

Той факт, що ОСОБА_4 з 23.01.2008 року відвідував дошкільний навчальний заклад не дає підстав для висновку про неналежне виконання відповідачкою своїх батьківських обов»язків і тим більше не може бути підставою для визначення місцем проживання дитини з позивачем. А навпаки свідчать про турботу відповідачки відносно дитини, про його всебічний розвиток. Вибирався цей заклад відповідачкою так, щоб він був розташований неподалеку від міста їх мешкання, щоб дитина розвивалася, спілкувалася з іншими дітьми такого ж віку як і він.

Суд встановив, що син знаходився у дитячому закладі у час роботи відповідачки, і це не може використовуватись судом проти відповідачки.

У зв"язку з цим, у суду першої інстанції не було підстав для висновку про те, що залишення сина з матір'ю буде суперечити його інтересам.

Одночасно апеляційний суд вважає, що позивач не має переваг перед відповідачкою для визначення місцем проживання сина з ним. Судом встановлено, що син сторін ОСОБА_4, народися ІНФОРМАЦІЯ_1 досяг лише 3-х років. Позивач - чоловік, зайнята роботою особа,

яка також піклується про свою кар»єру, що є природнім. Враховуючи, що відповідачка молода, здорова жінка, яка присвятила своє життя дитині, і яка природно може забезпечити кращій догляд і турботу про сина у такому віці, апеляційний суд вважає, що перевагу у питанні визначення місяця проживання неповнолітнього сина у даному випадку слід віддати відповідачці. А вирішення спору між батьками саме таким чином буде відповідати інтересам самої дитини. До того ж, як пояснили в апеляційному судовому засіданні відповідачка та представник позивача, позивач, після розгляду зазначеної справи в суді першої інстанції, повернув позивачки сина і він та цей час проживає з нею.

Доводи відповідачки про те, що син має більшу прихильність до неї, ніж до батька, є переконливі.

За таких умов у суду першої інстанції не було підстав для висновку про те, що син має більшу прихильність до батька.

А кращі матеріально-побутові умови життя позивача, який має значно більші доходи ніж відповідачка, не можуть бути самодостатньою підставою для передання йому сина.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції не врахував викладеного, зробив висновки, які не випливають з матеріалів справи, що відповідно до п.3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі, в їх задоволені необхідно відмовити.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі, то апеляційний суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст., ст. 180, 182 СК України, батьки зобов»язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

При визначенні розміру аліментів суд враховує:

1. стан здоров»я та матеріальне становище дитини;

2. стан здоров»я та матеріальне становище платника аліментів;

3. наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4. інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 цього Кодексу.

Частина 3 ст. 181 СК України передбачає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною першої статті 184 СК України передбачено, що якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначати розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Як вбачається із позовної заяви, ОСОБА_1 зазначала, що просить стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина в розмірі 2000 грн. щомісячно, оскільки останній має нерегулярний дохід, як директор і засновник підприємства, отримує дохід у залежності від результатів діяльності підприємства. До того ж. як директор має повноваження значно зменшити свій заробіток. А тому просить призначити аліменти у твердій грошовій сумі.

В процесі розгляду справи, ОСОБА_1 надала нотаріально оформлений договір від 19 листопада 2008 року, укладений з ОСОБА_2 відносно проживання та утримання їх малолітньої дитини, відповідно до якого їх син - ОСОБА_4 до досягнення ним 8 річного віку буде проживати з нею, а ОСОБА_2 буде сплачувати аліменти в твердій грошовій сумі: 600 грн. кожного місяця. (а.с. )

Згідно ч.1 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов»язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом..

Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Між тим в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1, подавши договір про сплату аліментів не відмовилась від апеляційної скарги та наполягала на її задоволенні, змінивши при цьому вимоги щодо розміру аліментів та просила їх стягнути не у розмірі 2000 грн., а в сумі 6000 грн., як зазначено в договорі.

Тому апеляційна скарга піддягає розгляду навіть за наявності договору.

Доводи позивачки, що аліменти з ОСОБА_2 повинні стягуватися у твердій грошовій сумі є безпідставними і спростовуються матеріалами справи, а також не відповідають закону.

Так, з довідки наданої ОСОБА_2 від 05.12.2007 року вбачається, що він працює директором товариства з обмеженою відповідальністю «СКИП-М» з 03.11.2003 року і його заробіток з червня року по листопад 2007 року складає 6000 грн. (а.с. 7). Тобто є регулярним та стабільним.

В апеляційному судовому засіданні позивачка не спростовувала той факт, що і на теперішній час відповідач має такий заробіток і продовжує працювати на цьому ж підприємстві директором.

За таких обставин, апеляційний суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дитини не у твердій грошовій сумі, а відповідно до вимог ч. 1 ст. 183 СК України, і визначити розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) батька дитини, а саме: в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, як аліменти на дитину, до досягнення нею повноліття. При цьому мінімальний розмір аліментів не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При визначенні розміру аліментів, суд враховує: стан здоров»я та матеріальне становище дитини, стан здоров»я та матеріальне становище відповідача, який спроможній сплачувати аліменти саме у такому розмірі, що інших дітей чи непрацездатних батьків він не має, та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред»явлення позову.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 з таким позовом звернулася до суду 24.03.2008 року. ( а.с.49)

Керуючись ст., ст. 309, 313-314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -


ВИРІШИВ:


Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Донецька від 6 серпня 2008 року скасувати.

В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання сина: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 24.03.2008 року, але не менш 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ним повноліття.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двох місяців у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація