Справа № 308/1541/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2020 року                                                                 м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Крегул М.М., при секретарі Химинець О.Я., за участю прокурора  Андришин О.В., слідчого  Поковба В.В., підозрюваного  ОСОБА_1 та його захисника  Кричфалушій І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород клопотання старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області підполковника поліції Поковба В.В. у рамках кримінального провадження, відомості про яке внесені 14.02.2020 року до ЄРДР за № 12020070000000038, погоджене з прокурором, про застосування відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Хуст, Закарпатської області, громадянина України, проживаючого за адресою : АДРЕСА_1 , українця, з середньою спеціальною освітою, тимчасово не працюючого, раніше не судимого, на утриманні двоє малолітніх дітей, підозрюваного у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.286 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -

В С Т А Н О В И В :

Із клопотання слідчого та доданих до нього матеріалів вбачається, що 14.02.2020 року приблизно о 18 годині водій ОСОБА_1 керуючи технічно справним автомобілем марки «Ford-Transit» реєстраційний номер НОМЕР_1 разом з пасажиром ОСОБА_2 , рухаючись по автодорозі сполученням «Нижні-Ворота-Колочава-Буштино» зі сторони с. Келечин в напрямку смт. Міжгір`я на відрізку автодороги між селами Келечин та Річка, Міжгірського району, Закарпатської області, не забезпечив безпеку дорожнього руху та грубо порушив вимоги п.п. 1.2, 1,3, 1.5, 2.3 б), 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України, при цьому під час руху не переконався у безпечності своїх дій, на дорозі вкритою ожеледицею не вибрав безпечну швидкість та не врахував дорожню обстановку, в результаті чого втратив керованість та допустив занос і виїзд автомобіля на зустрічну смугу руху з подальшим виїздом за межі дорожнього покриття у лівий походу руху кювет, з послідуючим перекиданням автомобіля на праву сторону.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «Ford-Transit» реєстраційний номер НОМЕР_1 - громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканець АДРЕСА_2 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. 1.2, 1,3, 1.5, 2.3 б), 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України.

Невиконання водієм ОСОБА_1 вказаних вимог Правил дорожнього руху України, знаходиться в прямому причинному зв`язку з наступившими наслідками, зокрема отриманням потерпілими ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть.

Таким чином, своїми діями ОСОБА_1 скоїв кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст.286 Кримінального кодексу України, тобто - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого.

14 лютого 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця та мешканця АДРЕСА_3 , громадянина України, українця, з середньою-спеціальною освітою, не працюючого, раніше не судимого, у встановленому ст.ст. 42, 276, 277, 278 Кримінального процесуального кодексу України порядку повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України.

Із клопотання також вбачається, що вина ОСОБА_1 повністю підтверджується зібраними по кримінальному провадженню доказами, а саме рапортом оперативного чергового Міжгірського ВП ГУ НП в Закарпатській області, протоколом огляду місця дорожньо- транспортної пригоди від 14.02.2020 року та схемою до нього, поясненням ОСОБА_1 , а також іншими матеріалами провадження.

Приймаючи до уваги вищевикладене та те, що підозрюваний ОСОБА_1 перебуваючи на волі з метою переховування від органів досудового розслідування та суду може виїхати за межі України чим самим ухилятися від виконання покладених на нього процесуальних обов`язків, незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому кримінальному провадженні, скоїв тяжкий злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого, а застосування більш м`яких запобіжних заходів особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт та застава, будуть не достатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту, а тому, через наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 злочину, передбачених ч.2 ст. 286 КК України, а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст.177 КПК України та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначених у клопотанні, слідчий просить застосувати до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У судовому засіданні прокурор подане слідчим клопотання підтримав, просив обрати відносно підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Захисник ОСОБА_1 адвокат Кричфалушій І.І. у судовому засіданні заперечив щодо обрання відносно його підзахисного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив обрати більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

Підозрюваний ОСОБА_1 у судовому засіданні також просив обрати йому більш м`який запобіжний захід.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали внесеного клопотання з додатками, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Таким чином, підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК та не підлягає розширеному тлумаченню. Запобіжний захід застосовується з метою запобігання спробам підозрюваного, обвинуваченого (ризикам):

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-які з речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати напотерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Урахування такої обставини для прийняття рішення передбачає встановлення правдоподібності та достовірності заявлених органом досудового розслідування фактичних обставин;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому ця особа підозрюється, обвинувачується.

Наявність обґрунтованої підозри, пред`явленої ОСОБА_1 , підтверджується доказами, долученими до клопотання та його особистим визнанням.

Відповідно п.3 абз.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25.04.2003 року №4, запобіжні заходи застосовується за наявності підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений буде намагатись ухилятися від слідства або суду, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Разом з тим взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв`язку з чим такий обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов`язків, що випливають норм КПК України, і його належної поведінки.

В п. 13.3 вищевказаної Постанови роз`яснено, що обов`язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Це можливо, коли особа немає постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотичні засоби, продовжує вчиняти злочини, підтримує соціальні зв`язки негативного характеру, порушила умови запобіжного характеру, не пов`язаного з позбавленням волі, раніше ухилялася від слідства, суду чи виконання судових рішень.

Відповідно до мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2003 року №14-рп/2003 в справі №1-23/2003, тяжкість злочину законом не визначається, як підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту, і при цьому, за своєю правовою природою запобіжний захід не є кримінальним покаранням.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Слідчий суддя враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Відповідно до ч. 3 ст. 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що підозра ОСОБА_1 у вчиненні даного кримінального правопорушення за відсутності фактичних даних, які б свідчили про те, що інші більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити його належної поведінки та виконання процесуальних обов`язків, передбачених КПК України, не є визначальною підставою для обрання йому найбільш суворого запобіжного заходу у виді взяття під варту.

Доводи слідчого та прокурора про необхідність обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення його належної поведінки та уникнення від притягнення до кримінальної відповідальності, та те, що підозрюваний може незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому кримінальному провадженні, суд вважає не переконливими і такі не підтверджують того, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

При вирішенні питання про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу, крім наявних ризиків, зазначених у ст. 177  КПК України  суд враховує обставини, передбачені ст. 178 КПК України.

Згідно зі ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Також при обранні конкретного виду запобіжного заходу ОСОБА_1 , судом враховуються й вимоги положення 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та Практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Згідно з висновком, викладеним ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року, сторона обвинувачення повинна продемонструвати дані, які свідчать з достатнім ступенем переконливості, що арештованому необхідно знаходитися під вартою.

У контексті достатності підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою як найбільш суворого, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "В. проти Швейцарії" від 26 січня 1993 року дійшов висновку, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки в залежності від суворості можливого покарання. ЇЇ треба визначати з урахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховуватись від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою. У рішенні у справі «Мамедова проти РФ» від 01 червня 2006 року Суд констатував, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.

Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko v. Russia (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови).

Тому, посилання прокурора на те, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину не може безумовно свідчити про те, що підозрюваний у випадку застосування до нього іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, може переховуватись від органів досудового слідства або суду. Більш того, прокурор не вказав риси особистості або поведінки підозрюваного, які б виправдали його висновок про наявність небезпеки, що ОСОБА_1 має намір переховуватись від органів досудового слідства або суду.

Частиною 1 статті 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Розглядаючи клопотання судом встановлено, що підозрюваний ОСОБА_1 , згідно доданих до матеріалів клопотання характеристики з Хустської міської ради, копій свідоцтва про народження, зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 , але фактично проживає у АДРЕСА_1 , проживає із співмешканкою ОСОБА_3 та має на утриманні трьох малолітніх дітей.

За місцем проживання він характеризується виключно позитивно, раніше не судимий.

Таким чином, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя вважає за необхідне застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки застосування саме такого запобіжного заходу буде достатнім, для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків та запобіганню ризикам, визначених ст.177 КПК України.

У відповідності до ч.5 ст.194 КПК України на підозрюваного ОСОБА_1 слід покласти наступні обов`язки:

1) прибувати до слідчого та прокурора за їх першою вимогою;

2) заборонити залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора або суду в нічний період доби з 22 год. 00 хв. до 07 год. 00 хв.;

3) повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання;

4) здати на зберігання до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Також роз`яснити підозрюваному ОСОБА_1 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Керуючись ст. ст. 176, 178, 181, 186, 193, 194, 196, 197, 309, 310 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області підполковника поліції Поковба В.В. у рамках кримінального провадження, відомості про яке внесені 14.02.2020 року до ЄРДР за № 12020070000000038, погоджене з прокурором, про застосування відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.

Застосувати відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, без застосування електронних засобів контролю.

Покласти на підозрюваного ОСОБА_1 наступні обов`язки:  

1) прибувати до слідчого та прокурора за їх першою вимогою;

2) заборонити залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора або суду в нічний період доби з 22 год. 00 хв. до 07 год. 00 хв.;

3) повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання;

4) здати на зберігання до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Встановити строк дії ухвали про тримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під домашнім арештом до 16 квітня 2020 року включно.

Ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного - Хустського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали складено і проголошено 21 лютого 2020 року о 16 год. 00 хв.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду                                                                           М.М. Крегул