ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2010 р. Справа № 2-а-432/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Драчук Тетяни Олександрівни,
при секретарі судового засідання: Димчишиній Тетяні Вікторівні,
за участю позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: Пилипіва С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Головного управління внутрішніх військ МВС України
про: визнання протиправним та скасування рішення комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій від 28.01.2010 року
ВСТАНОВИВ :
В лютому 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління внутрішніх військ (далі –ГУВВ) МВС України про визнання протиправним та скасування рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій ГУВВ МВС України від 28 січня 2010 року (Протокол №1), зобов’язання визнати позивача учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 22.03.1988 р. по 30.03.1988 р., з 15.06.1988 р. по 04.07.1988 р. позивач, будучи курсантом Харківського вищого військового училища тилу МВС СРСР, направлявся в службові відрядження для виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та збройних конфліктів, приймав участь у нормалізації обстановки, відновленню законності та правопорядку під час збройних конфліктів на території Вірменської СРСР у м. Єревані.
Вважаючи себе учасником бойових дій, позивач звернувся до ГУВВ МВС України з рапортом про надання йому такого статусу, однак за рішенням Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій ГУВВ МВС України від 28.01.2010 року йому було відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій.
ОСОБА_1 вважає дії відповідача неправомірними щодо відмови у наданні статусу учасника бойових дій, у зв’язку із чим, звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій ГУВВ МВС України від 28.01.2010 року.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просив задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти заявленого позову, та пояснив, що відповідно п. 2 ст. 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” до учасників бойових дій належать особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили військову службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Згідно з наданими позивачем суду доказами, він, перебуваючи та території Закавказзя, виконував задачі по охороні громадського порядку, а не брав участь у бойових діях. Крім того, в постанові Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року за № 63 “Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в примітці №6 до п. “інші країни після 1979 року” вказано, що до даних країн направлялись військові фахівці Генеральним штабом Збройних Сил, тобто даний пункт поширюється саме на військових фахівців, що направлялись Генштабом Збройних сил СРСР. У витягах з наказів, які подані позивачем, зазначено, що останній був направлений до Закавказзя саме за наказами начальника Харківського вищого військового училища тилу МВС СРСР, а не Генштабом Збройних Сил СРСР, а тому, це також спростовує його участь у бойових діях.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач, в період з 22.03.1988 р. по 30.03.1988 р., з 15.06.1988 р. по 04.07.1988 р. будучи курсантом Харківського вищого військового училища тилу МВС СРСР, направлявся в службові відрядження для виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та збройних конфліктів, приймав участь у нормалізації обстановки, відновленню законності та правопорядку під час збройних конфліктів на території Вірменської СРСР у м. Єревані, що підтверджується наданою позивачем архівною довідкою академії внутрішніх військ МВС України (колишнє Харківське вище військове училище тилу МВС СРСР) № 4/97 від 21.01.2008 року (а.с.8).
В грудні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій ГУВВ МВС України з рапортом щодо визнання його учасником бойових дій з посиланням на вищевказані обставини.
За результатами розгляду рапорту позивача, 28.01.2010 року Комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій ГУВВ МВС України було прийняте рішення, в якому зазначалось, що підстав, які передбачені дійсним законодавством України щодо визнання осіб учасниками бойових дій, для цього не існує (Протокол №1, а.с.6).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” ветеранами війни визнаються - учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року за № 63 “Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено Перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових дій на їх території.
Однак, як встановлено в судовому засіданні, що і вбачається з матеріалів адміністративної справи Закавказзя, не входить до цього Переліку держав, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року №63. Крім того, з наявних у справі доказів наданих позивачем, суд не вбачає, що ОСОБА_1 брав участь у бойових діях, а натомість, виконував спеціальні завдання по нормалізації обстановки, відновленні законності та правопорядку в умовах надзвичайного стану під час міжнаціонального збройного конфлікту та території Закавказзя.
Посилання позивача на пункт вказаного Переліку “Інші країни - після 1979р.” спростовується п. 6 приміток до Переліку, згідно якого положення цього пункту стосуються лише військових фахівців.
Це означає, що учасником бойових дій у розумінні п. 2 ст. 6 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” є особа, яка безпосередньо проходила службу, працювала чи перебувала у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брала участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Викладене узгоджується не лише із Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а витікає зі змісту підзаконних актів, прийнятих у його розвиток.
Так, пунктом 5 Інструкції про порядок видачі посвідчень, нагрудних знаків ветеранів війни та листів талонів на право одержання проїзних квитків безплатно і з 50-відсотковою знижкою їх вартості ветеранам війни-військовослужбовцям, які проходять військову службу у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 31.03.1996 р. № 87 і зареєстрованої Міністерством юстиції України 19.04.1996 р. за № 193/1218 встановлено, що підставою для видання посвідчень учасникам бойових дій за правилами п. 2 ст. 6 Закону військовослужбовцям, які були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії, є надання: витягу з наказу відповідного командира (начальника) про направлення у відрядження, копії посвідчення про відрядження з відповідними відмітками про прибуття та вибуття, витягу з наказу по стройовій частині з військової частини, в яку вони були направлені у відрядження, довідки про участь у бойових діях встановленого зразку, видану військової частиною, яка входила до складу миротворчих сил.
Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи та проаналізувавши норми діючого законодавства дійшов висновку, що рішення Комісії з питань розгляду матеріалів учасників війни та бойових дій ГУВВ МВС України від 28.01.2010 року про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій було прийняте у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Слід зазначити, що аналогічна позиція закріплена в постанові Вищого адміністративного суду України від 15.07.2009 року по справі № К-10495/07, якою було визнано неправомірність висновків судів першої та апеляційної інстанції, якими визнано незаконним рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та бойових дій про відмову особі в наданні статусу учасника бойових дій за тих же самих обставин, що і у даній справі.
На виконання положень ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Згідно ч.2 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони —суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Враховуючи, що стороною не надано доказів понесення таких витрат, дане питання постановою суду не вирішується.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку щодо відмови ОСОБА_1 в задоволені позову.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
У задоволені позову ОСОБА_1 до Головного управління внутрішніх військ МВС України про визнання протиправним та скасування рішення комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій від 28.01.2010 року відмовити повністю.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 26.02.2010 року.
Суддя Драчук Тетяна Олександрівна 24.02.2010