ПОСТАНОВА

Іменем України

18 лютого 2020 року                                                м. Кропивницький

справа № 390/250/19

провадження № 22-ц/4809/228/20

       Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

              головуючої судді          Суровицької Л. В.,

              суддів                             Авраменко Т. М., Черненка В. В.

             секретар                         Лазаренко-Шаповалова В.В.

учасники справи :

позивач – ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Фільштейн Володимир Леонідович,

відповідач – ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвокат Данилюк Надія Володимирівна,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 22 жовтня 2019 року, у складі судді Пасічника Д.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.

Зазначав, що 13 грудня 2017 року разом з ОСОБА_2 створили спільне підприємство ТОВ «Авто-Строй 2017», основним видом діяльності якого є пасажирські перевезення в межах міського та приміського сполучення. Керівником підприємства за рішенням засновників призначена дружина ОСОБА_2 – ОСОБА_3 .

19 лютого 2018 року він та ОСОБА_2 надали нотаріально посвідчену згоду керівнику підприємства на укладання договорів з партнером ТОВ «КИЙТРАНС 2005» про передачу в оренду 10 автобусів марки «Богдан» А091» з правом подальшого викупу (шість автобусів на ОСОБА_2 та чотири автобуси на ОСОБА_1 ).

Одночасно відповідач запропонував йому укласти договір позики грошових коштів в сумі 15 000 доларів США, що складало на той час 420 000 грн., обґрунтувавши тим, що ці кошти будуть надані при викупі чотирьох автобусів, отриманих в оренду від ТОВ «КИЙТРАНС 2005», з метою забезпечення його права власності та отримання гарантії того, що після викупу автобусів, реєстрація права власності на всі транспортні засоби, в тому числі на чотири автобуси, які за договором оренди оформлялись на нього, перейдуть у власність ОСОБА_2 .. Відповідач пообіцяв, що одночасно з оформленням на його ім`я права власності на чотири автобуси, він анулює договір позики. Довірюячи ОСОБА_2 , як партнеру, погодився на цю пропозицію та 19 лютого 2018 року між ним та ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів.

За умовами договору позики ОСОБА_2 , як позикодавець передав йому, як позичальнику строком до 19 лютого 2019 року, а він, як позичальник прийняв від нього грошові кошти в сумі 420 000 грн., що на дату укладення договору становить 15 000 доларів США.

Зазначає, що ні в присутності нотаріуса ОСОБА_4 , яка посвідчувала договір позики, ні за межами нотаріальної контори, ні в подальшому, ОСОБА_2 будь-які кошти йому не передавав. Пізніше йому стало відомо, що у ОСОБА_2 та його дружини взагалі не було коштів, необхідних для виконання зобов`язання щодо викупу у власність ні шести, ні чотирьох одиниць транспортних засобів. Про це свідчить те, що у січні 2019 року договори оренди між «Авто-Строй 2017» та ТОВ «КИЙТРАНС 2005» були розірвані, а автобуси викуплені фізичною особою – ОСОБА_5 ..

Просив суд визнати недійсним договір позики від 19 лютого 2018 року, укладений між ним та ОСОБА_2 , оскільки позикодавець не мав наміру передавати йому грошові кошти для викупу транспортних засобів, а лише ввів його в оману щодо своїх намірів передати кошти (т.1,а.с.2-6).

        Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 22 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд мотивував рішення тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт неотримання грошових коштів у позику, не надано доказів, що відповідач навмисно ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення (т.1, а.с.250-255)

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Зазначає, що суд не дав оцінку показам свідка ОСОБА_6 , його дружини, яка пояснила, що на прохання чоловіка підписала заяву щодо згоди на укладення договору позики. Фактично відповідач грошові кошти не надав. Заяву про згоду на укладення договору позики вона писала на наступний день після укладення договору, нотаріус не перевіряв її документи та її особу, права не роз`яснював. Суд не прийняв до уваги покази свідка ОСОБА_5 , який вказав, що у ОСОБА_2 не було коштів для викупу автобусів, а тому він з ОСОБА_1 повернули чотири автобуси, а шість автобусів він оформив на себе та продав іншим підприємцям. Судом порушено ст.ст.76-81 ЦПК України в частині оцінки доказів, наданих сторонами. Судом неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи (т.2, а.с. 2-7).

Апеляційне провадження відкрито 09 грудня 2019 року (т.2, а.с.11), 23 грудня 2019 року призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 05 лютого 2020 року (т. 2 а.с. 19). За клопотанням позивача, у зв`язку з його хворобою, розгляд справи відкладено на 18 лютого 2020 року, строк розгляду справи продовжено на п`ятнадцять днів (т.2,а.с.38,39,40,42).

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача – адвокат Данилюк Н.В., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що відповідно до п.7 договору позики, укладеного сторонами, договір вважається укладеним з моменту передачі позикодавцем грошей позичальнику та його нотаріального посвідчення. Підписання його сторонами є підтвердженням факту отримання позичальником 420 000 грн., що на дату укладення договору становило 15 000 доларів США. Договір підписаний сторонами, письмова форма договору є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Позивач не надав доказів ведення його відповідачем в оману (т. 2 а.с. 22-24).

В судовому засіданні апеляційного суду позивач підтримав доводи апеляційної скарги, а представник відповідача заперечила проти цих доводів.

Колегія суддів, заслухаши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 19 лютого 2018 року ОСОБА_2 , як позикодавець, з однієї сторони, та ОСОБА_1 , як позичальник, з другої сторони, уклали нотаріально посвідчений договір позики, зареєстровано в реєстрі за № 85 (т.1, а.с.15-16).

За умовами пункту 1 договору позики позикодавець при укладенні цього договору передав у власність позичальникові строком до 19 лютого 2019 року, а позичальник прийняв від нього у власність строком до 19 лютого 2019 року грошові кошти в розмірі 420 000 грн., що на дату укладення цього договору, за офіційним курсом комерційних банків України є еквівалентом суми 15 000 доларів США.

Відповідно до пункту 3 договору виконання позичальником свого зобов`язання за цим договором має бути здійснено в місті Кропивницькому Кіровоградської області, готівкою. Після виконання позичальником свого зобов`язання, позикодавець повинен передати йому заяву про повний розрахунок, підпис на якій має бути засвідчено нотаріально разом з примірником даного договору.

Пунктом 7 договору передбачено, що цей договір вважається укладеним з моменту передачі позикодавцем грошей позичальникові та його нотаріального посвідчення.

       Підписання цього договору сторонами є підтвердженням факту отримання позичальником 420 000 грн., що на дату укладення цього договору, за офіційним курсом комерційних банків України є еквівалентом 15 000 доларів США.

       У пункті 11 договору зазначено, що позикодавець свідчить, що кошти, що надаються у позику, є спільною сумісною власністю з його дружиною – ОСОБА_3 , яка дала свою письмову згоду на посвідчення даного договору та позику у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено 19 лютого 2018 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Озерною О.П. за реєстром № 83, яка прикладена до матеріалів цього договору і про цей факт відомо позичальнику.

       У пункті 12 договору вказано, що позичальник свідчить, що кошти, що беруться у позику (борг) є спільною сумісною власністю з його дружиною – ОСОБА_6 , яка дала свою письмову згоду на посвідчення даного договору та отримання позики у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено 19 лютого 2018 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Озерною О.П. за реєстром № 84, яка прикладена до матеріалів цього договору і про цей факт відомо позикодавцю.

За змістом позовної заяви, як на підставу для визнання договору позики недійсним, позивач посилався на те, що грошові кошти за договором позики йому відповідачем не передавались, спірний договір позики був вчинений під впливом обману.  

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 1046 ЦК України  за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою.

Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, згідно якої, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах     від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі    № 6-50цс16.

Згідно статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Факт підписання спірного договору позики від 19 лютого 2018 року сторонами не оспорюється.

Відповідно до частини першої  статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Установивши, що за умовами підписаного договору позики, підписання цього договору сторонами є підтвердженням факту отримання грошових коштів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність  позивачем факту неотримання грошових коштів у позику.

Покази свідківОСОБА_6 та ОСОБА_5 , на які посилається позивач. висновків суду не спростовують.

Покази свідка ОСОБА_5 стосуються факту відсутності коштів у ОСОБА_2 на придбання автобусів, та не доводять факт ненадання ОСОБА_2 грошових коштів у позику ОСОБА_1 відповідно до умов договору позики.

Покази свідка ОСОБА_6 , дружини позивача не можна вважати достовірним доказом, оскільки вона є зацікавленою у результаті розгляду справи. Крім того, її покази про те, що її особа нотаріусом не встановлювалась, а заява про згоду на укладення договору позики була надана на наступний день після укладення договору, спростовуються змістом заяви, наданої нею приватному нотаріусу Кропивницького міського нотаріального округу Озерній О.П., в якій містяться дані про встановлення особи заявника, перевірки її дієздатності, а також міститься інформація про те, що заява була зареєстрована 19 лютого 2018 року в реєстрі за № 84, тобто безпосередньо перед укладенням договору позики, який зареєстрвоано у реєстрі за № 85 (а.с.136).

Згідно із ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо  обставин,  які впливають на вчинення правочину.  На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до статей 12,81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, на підставі зібраних у справі доказів, надав належну оцінку обставинам і доводам, на які посилався позивач у позовній заяві, як на підтвердження обставин вчинення вказаного правочину під впливом обману та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вказаних обставин належними і допустимими доказами.

Суд першої інстанції відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінив докази, як кожен окремо, так і в їх сукупності та з урахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного і обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишається без змін.

Керуючись п. 1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 22 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 27 лютого 2020 року.

Головуюча суддя                 Л. В. Суровицька

Судді                 Т. М. Авраменко

        В. В. Черненко