ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2020 р. Справа№ 910/9641/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Банцер О.В.

від відповідача: Бондар-Дякуновська О.Г.

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2019 (повний текст рішення складено 05.12.2019)

у справі № 910/9641/19 (суддя Баранов Д.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будеволюція"

до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі за текстом - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ" (далі за текстом - третя особа) про визнання недійсним договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 280 від 03.08.2017 з моменту його укладення.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є забудовником, категорія яких не залучається до сплати пайової участі у зв`язку із одночасним спорудженням в складі об`єкта будівництва, крім будинків (за якими сплачено пайову участь), і об`єктів соціальної інфраструктури (дитячих дошкільних установ) на тій же земельній ділянці. Оспорюваний договір укладено під впливом тяжкої обставини, на вкрай невигідних умовах та проти волі позивача та третьої особи, зміст договору прямо суперечить вимогам законодавства.

Матеріально-правовою підставою визначені ст.ст. 203, 215, 233 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), абз. 6 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" .

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на недоведеність позивачем обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі № 910/9641/19 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 280 від 03.08.2017, укладений між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариством з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ".

Рішення мотивовано тим, що позивач не повинен залучатись до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з огляду на імперативні приписи абз. 6 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та встановлені обставини спорудження позивачем в складі об`єкта будівництва на цій земельній ділянці і об`єктів соціальної інфраструктури.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду дійсним обставинам справи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на апеляційну скаргу)

Позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує доводи скаржника і просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване.

Від третьої особи відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2020 справу № 910/9641/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді доповідача) Ходаківської І.П., суддів: Демидової А.М., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 в зазначеному складі суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі № 910/9641/19, призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 12.02.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 розгляд справи було відкладено на 26.02.2020.

В судовому засіданні 26.02.2020 представник скаржника підтримав апеляційну скаргу і просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові у повному обсязі.

В судовому засіданні 26.02.2020 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги і просив суд залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Представник третьої особи у справі у судове засідання 26.02.2020 не з`явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Будь-яких заяв або клопотань від третьої особи до суду не надходило.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 12 ст. 270 ГПК України).

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанцій, визначення відповідно до них правовідносин

Позивач є замовником будівництва об`єкта: "Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва" на підставі отриманих від третьої особи функцій замовника будівництва згідно умов договору № 17-07/12-02 про передачу функцій замовника капітального будівництва від 17.07.2012 та договору № 17-07/12-01 про передачу функцій замовника капітального будівництва від 17.07.2012 (т.1, а.с.41-60).

Предметом вказаних договорів є передача третьою особою, яка є орендарем земельних ділянок (кадастровий номер 800000000:90:290:0002 та кадастровий номер 800000000:90:290:0031) на підставі укладених з Київською міською радою договору оренди земельної ділянки від 26.07.2004 (зі змінами внесеними договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 12.10.2005) та договору оренди земельної ділянки від 13.09.2005 позивачу частини функцій замовника на будівництво, взаємовідносини сторін щодо проектування, будівництва, введення в експлуатацію об`єктів будівництва (квартири/ приміщення/ гаражні бокси/ тощо) та передачі у власність юридичним та фізичним особам об`єктів інвестування (т.1, а.с.61-94).

На виконання функцій замовника будівництва позивачем отримано Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 01.01.2014 за вказаним об`єктом будівництва, розроблено та затверджено проектну документацію, отримано дозвіл на виконання будівельних робіт від 13.05.2014 №ІУ 115141340409 та інші вихідні дані, необхідні для організації здійснення будівництва Об`єкта будівництва (т.1., а.с.98-109).

З метою фінансування будівництва та залучення коштів фізичних та юридичних осіб між позивачем та Акціонерним товариством Акціонерний комерційний банк "Аркада" було укладено генеральний договір № 2 від 19.05.2014 предметом якого є зобов`язання позивача організовувати спорудження об`єкта будівництва у встановлені строки та ввести об`єкт будівництва (його окремі складові) в експлуатацію (п. 1.1. договору) та передати об`єкт інвестування інвесторам. У свою чергу, Акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк "Аркада" зобов`язався здійснювати фінансування будівництва об`єкта будівництва за рахунок залучених до створеного ним Фонду фінансування будівництва за програмою забудовника коштів фізичних та юридичних осіб - довірителів ФФБ (т.1., а.с.115-125).

У зв`язку із будівництвом та необхідністю введення в експлуатацію житлового будинку поз. № 26 за ГП у складі об`єкта будівництва 03.08.2017 між відповідачем, позивачем, як замовником, та третьою особою, як землекористувачем, укладено договір № 280 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 03.08.2017 (т.1, а.с.126-131).

Предметом вказаного договору є сплата замовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва на суму 6 762 072, 05 грн., які позивач відповідно до п. 1.3. договору зобов`язався сплатити у будь-якому випадку в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва (житлового будинку поз. № 26 за Генпланом) в експлуатацію.

Позивач зазначає, що на момент звернення до суду з позовом сума пайового внеску за договором пайової участі до відповідного місцевого бюджету перерахована не була, у зв`язку з чим житловий будинок поз. № 26 за Генпланом у складі об`єкта будівництва не введений в експлуатацію.

На думку позивача, зміст договору пайової участі прямо суперечить вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним в силу ч. 1 ст. 215 ЦК України, адже до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів будівництва за умови спорудження на цій же земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури (абз. 6 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"). Договір пайової участі був укладений позивачем під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, що передбачено ст. 233 Цивільного кодексу України, а також проти волі позивача, що не відповідає ч. 3 ст. 203 ЦК України.

В свою чергу відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, посилається на таке:

- позивач звернувся до відповідача із заявою без додавання документів, що підтверджують належність об`єкта до об`єктів, які не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури. Відповідач у свою чергу при розгляді заяви позивача з документів доданих до поданої заяви не міг дізнатися про наявність підстав для звільнення замовника від сплати пайової участі, що й позбавило його можливості звільнити замовника від сплати пайової участі.

- недотримання позивачем такої вимоги як одночасність будівництва основного об`єкта та об`єкта соціальної інфраструктури, а також ненадання підтверджень погодження із органом місцевого самоврядування детального плану території, спорудження дитячої дошкільної установи на 120 місць не може бути підставою для незалучення замовника до пайової участі у розвитку інфраструктури.

- враховуючи те, що позивачем не надано підтвердження передачі об`єкта соціальної інфраструктури до комунальної власності, відповідач вважає, що спорудження дитячої дошкільної установи на 260 місць не може бути підставою для незалучення замовника до пайової участі у розвитку інфраструктури.

- «тяжкість обставин», зазначених позивачем в позові є надуманою, а «вкрай невигідні умови» спростовуються розрахунками до договору пайової участі, зробленими на підставі поданих позивачем разом із заявою документів та керуючись законодавством.

- доводи позивача про недодержання в момент укладення договору пайової участі вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України не відповідають дійсності, адже суперечність договору пайової участі Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам спростовується тим, що відповідач, як єдиний орган, уповноважений здійснювати розрахунок пайової участі та укладення, зміну та розірвання договорів про пайову участь, наділений дискреційними повноваженнями стосовно звільнення від сплати пайової участі.

Отже, причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для визнання недійсним договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №280 від 03.08.2017 з моменту його укладення, з підстав визначених ч. ч. 1, 3 ст. 203 та ст. 233 ЦК України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Питання сплати пайової участі замовниками будівництва врегульовано нормами спеціального Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Згідно ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до

прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Таким чином, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено обов`язок замовників брати участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, шляхом сплати коштів пайової участі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Особливості залучення до пайової участі окремих замовників визначено положеннями ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка визначає випадки зменшення розміру пайової участі замовникам (якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості). Крім того, даною статтею визначено і наслідки, які настають для відповідного замовника, унаслідок перебільшення розміру його витрат на будівництво інженерних мереж та/або об`єктів інженерної інфраструктури над розміром пайової участі.

Так, згідно абз. 2 ч. 5 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у разі якщо кошторисна вартість будівництва інженерних мереж та/або об`єктів інженерної інфраструктури перевищує розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту, орган місцевого самоврядування приймає рішення про відшкодування замовнику різниці між здійсненими витратами та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Таким чином, за загальним правилом, визначеним положеннями Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", будь-яка особа, яка виявила намір забудови території населеного пункту має сплатити пайову участь у створенні соціальної інфраструктури населеного пункту. При цьому, за умови наявності в технічних умовах, які є вихідними даними, необхідності будівництва замовником інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості.

Якщо ж витрати замовника будівництва на спорудження інженерних мереж та/або об`єктів інженерної інфраструктури перевищуватимуть розмір пайової участі такого замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту, орган місцевого самоврядування буде зобов`язаний прийняти рішення про відшкодування позивачу різниці між здійсненими витратами на спорудження інженерних мереж та/або об`єктів інженерної інфраструктури та розміром пайової участі.

Отже, виходячи з норм спеціального Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", замовники, які бажають здійснювати забудову, зобов`язані здійснити відрахування до бюджету коштів на створення в подальшому за рахунок бюджету об`єктів соціальної сфери.

Водночас, абз. 6 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури.

Системний аналіз норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", дає підстави дійти висновку, що замовники які здійснюють будівництво об`єктів будівництва зобов`язані здійснити відрахування до бюджету коштів на створення у подальшому за рахунок бюджету об`єктів соціальної сфери. Водночас замовники, здійснюючи спорудження об`єктів соціальної інфраструктури за власний рахунок в складі своїх об`єктів будівництва на земельних ділянках населених пунктів, виконують свій обов`язок щодо прийняття участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та не зобов`язанні додатково сплачувати пайові внески.

Нормами ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що основними складовими вихідних даних для проектування будівництва є містобудівні умови та обмеження, завдання на проектування та технічні умови.

Так, абз. 6 п. 5 Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 01.04.2014 (адреса будівництва: між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва), виданих Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) встановлено ввести містобудівні комплекси з повним забезпеченням в т.ч. соціальними об`єктами, передбачити умови щодо будівництва об`єктів соціальної сфери (дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи).

Таким чином вихідними даними для проектування встановлено обов`язкову до виконання вимогу щодо забезпечення замовником супроводження в складі об`єкта будівництва об`єктів соціальної сфери - дитячих дошкільних закладів та загальноосвітніх шкіл.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстації, в експертному звіті щодо розгляду проектної документації по проекту "Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва" № 38/14ЦБ, затвердженого 25.04.2014 ДП "НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ" зазначено, що проектом першої черги будівництва передбачено будівництво в т.ч. будівлі дитячого дошкільного закладу на 120 місць (поз. 56 по Генплану) (т.1, а.с.132-147).

У додатку до експертного звіту щодо розгляду проектної документації до проекту (коригування) № 165/14, затвердженого 14.10.2015 ДП "НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ" зазначено, що даними коригування передбачено будівництво в т.ч. будівлі дитячих дошкільних закладів на 120 місць (поз. 56, 57, 58 по Генплану), розташування яких передбачено у мікрорайоні за генеральним планом в центрі мікрорайону).

Відповідно до договору № 20/14-5-8мкр від 22.05.2014 визначено, що етапом XII є будівництво дитячої дошкільної установи на 120 місць (поз. № 56 за ГП) та відповідно до п. 2.1. додаткової угоди № 7 до договору № 20/14-5-8мкр від 22.05.2014 визначено, що етапом XXVII є будівництво дитячого дошкільного навчального закладу на 260 місць (поз. № 57 за Генпланом) (т.1,а.с.148-159).

Отже, на виконання Містобудівних умов та обмежень, а також вищевказаних договірних зобов`язань, позивачем одночасно із спорудженням житлового будинку поз. № 26 за ГП у складі об`єкта будівництва здійснило спорудження на цій же земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:90:290:0031) об`єктів соціальної інфраструктури, а саме - дитячої дошкільної установи на 120 місць (поз. № 56 за ГП) та дитячого дошкільного навчального закладу на 260 місць (поз. № 57 за Генпланом).

За умовами договору № 20/14-5-8 мкр від 23.05.2014 укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" (замовник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Київське транспортно-будівельне підприємство" (генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аркада-Будівництво" (підрядник), генпідрядник та підрядник зобов`язуються виконати комплекс будівельно-монтажних робіт за об`єктом будівництва: "Багатоповерхові житлові будинки з об`єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва".

Пунктом 1.3. цього ж договору передбачено будівництво дитячої дошкільної установи на 120 місць (позначка на генплані № 56) (XII етап).

Факт оплати позивачем будівельно-монтажних робіт за вказаним договором № 20/14-5-8 мкр від 23.05.2014, зокрема, оплата будівництва дошкільної установи на 120 місць (позначка на генплані № 56) підтверджується копіями платіжних доручень, що додаються, за період за період з 29.05.2015 по 14.12.2016 (з призначенням платежу та посиланням на договір і уточненням мети платежу - "поз. 56 за ГП") на загальну суму 33 207 461,79 грн та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 311 за 01.03.2012-19.07.2019 (дит. садок поз. 56) (т.1, а.с.166-318).

08.08.2016 було складено акт готовності об`єкта до експлуатації "Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва" Навчальний дошкільний заклад на 120 місць № 56. 1 черга будівництва. Пусковий комплекс 10, де п. 13 вказано, що документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою договір оренди земельної ділянки від 30.09.2005 № 63-6-00292, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:90:290:0031 (т.1, а.с.319-323).

Таким чином, навчальний дошкільний заклад на 120 місць № 56 споруджено на тій же земельний ділянці, що й житловий будинок поз. № 26 за ГП щодо якого укладено спірний договір пайової участі.

Сертифікатом Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії IV № 165162871591 від 13.10.2016 засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) "Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва" Навчальний дошкільний заклад на 120 місць № 56. 1 черга будівництва. Пусковий комплекс 10 (т.1., а.с.324).

Відповідно до витягу із наказу Департаменту містобудування та архітектури № 448 від 26.12.2016 навчальному дошкільному закладу на 120 місць присвоєно поштова адресу: вул. Софії Русової 1-в у Дарницькому районні міста Києва та згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 19.04.2017 вказана установа прийнята до комунальної власності територіальної громади міста Києва (т.1., а.с.325-327).

Так, додатковою угодою № 7 до договору № 20/14-5-8 мкр від 23.05.2014, а саме пунктом 2.1. (1.3.27-внесення змін) передбачено будівництво дитячого дошкільного навчального закладу на 260 місць (поз. 57 на генеральному плані) за цим же об`єктом будівництва (XXVII-й етап).

Факт оплати будівельно-монтажних робіт за вказаним договором (№ 20/14-5-8 мкр. від 23.05.2014), зокрема, на будівництво дитячого дошкільного навчального закладу на 260 місць (поз. 57 на генеральному плані), підтверджується копіями платіжних доручень (з призначенням платежу з посиланням на договір та уточненням мети платежу - "поз. 57") за період з 19.11.2015 по 18.07.2019 на загальну суму 24 907 769,79 грн. та оборотно-сальдова відомість по рахунку 311 за 01.03.2012-19.07.2019 (дит. садок поз. 57).

Разом з тим, спорудження дитячої дошкільної установи на 260 місць (позначка на генплані № 57), здійснювалось на підставі договору від 01.04.2015 №12/15 на розробку проектної документації, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" (замовник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові будівельні матеріали" (генпроектувальник). За вказаним договором генпроектувальник взяв на себе зобов`язання за плату розробити та передати замовнику проектну документацію за об`єктом будівництва - Дитячий дошкільний навчальний заклад на 260 місць (поз. № 57).

Будівництво дошкільного навчального закладу на 260 місць (поз. № 57) здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером земельної ділянки 8000000000:90:290:0031, тобто, на тій же земельний ділянці, що й житловий будинок поз. № 26 за ГП щодо якого укладено спірний Договір пайової участі, що підтверджується схемою генерального плану мікрорайону 5-8 М 1:1000.

Доводи відповідача стосовно того, що дошкільний навчальний заклад поз. 56 за ГП був збудований в 2016 році, що передує укладенню договору пайової участі 03.08.2017 і не є одночасним будівництвом є безпідставними, адже будівництво житлового будинку поз. 26 за ГП. розпочалося раніше, ніж був укладений договір пайової участі, крім того, згідно абз. 6 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вказана обставина жодним чином не впливає на право замовника не залучатися до сплати пайової участі.

Позивачем було надано до суду схему генерального плану мікрорайону 5-8 М 1:1000 та затверджені містобудівні умови та обмеження, якими передбачено та погоджено будівництво навчального дошкільного закладу на 120 місць поз. № 56 за ГП та дошкільного навчального закладу на 260 місць поз. 57 за ГП, що спростовує твердження відповідача про відсутність погодженої містобудівної документації, якою передбачається будівництво вказаних об`єктів соціальної інфраструктури (т.1, а.с.543).

Стосовно доводів відповідача про те, що позивачем не надано підтвердження передачі об`єкту соціальної інфраструктури до комунальної власності, спорудження дошкільної установи на 260 місць не може бути підставою для залучення замовника до пайової участі у розвитку інфраструктури. В обґрунтування своїх доводів, відповідач посилається на п. 4.2. Порядку (в чинній редакції) відповідно до якої "до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва об`єктів будівництва, за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури (дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні навчальні заклади) в разі, якщо спорудження таких об`єктів соціальної інфраструктури здійснюється відповідно до цільового призначення земельної ділянки, після передачі останніх до комунальної власності територіальної громади міста Києва, при цьому вартість будівництва об`єктів соціальної інфраструктури повинна дорівнювати або перевищувати розмір Пайової участі за об`єктом".

Відповідач зазначає, що оскільки відповідно до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого Рішенням Київської міської ради №411/1415 15.11.2016, що є чинним на момент виникнення спірних правовідносин, передбачене виключно зменшення розміру пайової участі замовника за рішенням Київської міської ради на вартість збудованих ним та переданих до комунальної власності територіальної громади міста Києва об`єктів соціальної сфери, а не звільнення (п. 6.9. Порядку), позивач повинен був звернутися до відповідача для отримання зменшення пайової участі.

Проте, такі висновки відповідача є помилковими з огляду на вимоги ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Так, Закон не встановлює умовою для залучення замовника до пайової участі передачу споруджених об`єктів соціальної інфраструктури до комунальної власності територіальне громади міста Києва та не вимагає, щоб вартість будівництва об`єктів соціальної інфраструктури дорівнювала або перевищувала розмір пайової участі за об`єктом. Крім того, норми Закону не встановлюють інших можливих варіантів дій у разі спорудження замовником об`єктів соціальної інфраструктури, окрім як незалучення замовника до сплати пайової участі, зокрема, не передбачає можливості зменшення розміру пайової участі за рішенням Київської міської ради на вартість збудованих ним та переданих до комунальної власності територіальної громади міста Києва об`єктів соціальної сфери.

Отже очевидною є невідповідність норм п. 4.2. та 6.9. Порядку (що є підзаконним нормативно-правовим актом) нормам ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (що є актом вищої юридичної сили).

Положеннями п.п. 1-3, 7 ст. 11 ГПК України встановлено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

Отже, позивачем наведено належні та допустимі докази одночасного спорудження позивачем у складі об`єкта будівництва разом із житловим будинком поз. № 26 за ГП об`єктів соціальної сфери, а саме дитячих дошкільних установ (поз. 56, 57 за ГП).

Таким чином, позивач є замовником будівництва, категорія яких не залучається до сплати пайової участі на підставі абз. 6 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме у зв`язку із одночасним спорудженням в складі об`єкта будівництв, крім житлових будинків, об`єктів соціальної інфраструктури (дитячих дошкільних установ) на тій же земельній ділянці.

У листі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.07.2011 № 23- 11/6294/0/6-11: "Про пайову участь забудовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів" в параграфі "щодо звільнення від сплати коштів пайової участі деяких категорій замовників будівництва" зазначено: "Згідно з пунктом другим частини четвертої статті 40 Закону № 3038 замовники будівництва будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення звільнені від сплати коштів пайової участі незалежно від джерел фінансування будівництва таких об`єктів та їх форм власності.

Так, наведені норми закону в імперативному порядку встановлюють заборону на залучення замовників до пайової участі, якщо на земельній ділянці об`єкту будівництва споруджується також об`єкт соціальної інфраструктури.

Таким чином, укладення оспорюваного договору пайової участі прямо суперечить вимогам абз. 6 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки позивач, який є замовником будівництва, здійснює спорудження на земельній ділянці в складі об`єкта будівництва, крім житлових будинків, (у т.ч. житлового будинку поз. № 26 за ГП), і об`єктів соціальної сфери, він не повинен залучатися до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а відтак, не повинен укладати договори пайової участі.

Крім того, відповідачем також не було спростовано доводів позивача стосовно того, що договір пайової участі укладався під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем відповідно до умов генерального договору № 2 від 19.05.2014, укладеного з Акціонерним товариством Акціонерний комерційний банк "Аркада" з додатковими угодами зобов`язалося не тільки здійснити організацію будівництва, а й ввести в експлуатацію у конкретний строк складові об`єкта будівництва, у тому числі житловий будинок поз. № 26 за ГП.

За порушення позивачем строків введення об`єкту в експлуатацію передбачена відповідальність, а саме, згідно з п. 6.6. генерального договору № 2 від 19.05.2014 у разі порушення строків введення окремих складових частин об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлених у початкових протоколах до угоди на об`єкт будівництва, забудовник зобов`язаний сплатити Банку пеню в розмірі 0,02 % від суми коштів, спрямованих на фінансування будівництва, за кожний день прострочення.

Крім того, обов`язок щодо введення в експлуатацію об`єктів будівництва встановлений ст. 9 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", а саме: "Управитель укладає із забудовником договір, за яким забудовник зобов`язується збудувати один або декілька об`єктів будівництва, ввести їх в експлуатацію в установленому законодавством порядку та передати об`єкти інвестування установникам, цього фонду у строки та на умовах, визначених цим Законом, Правилами фонду та договором управління майном, а управитель зобов`язується здійснювати фінансування будівництва цих об`єктів будівництва на умовах договору".

Таким чином, позивач зобов`язаний як здійснити організацію об`єкта будівництва, так і ввести окремі складові об`єкту будівництва в експлуатацію у чітко встановлені строки.

Згідно абз. 2 п. 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до IV та V категорії складності, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державно-будівельного контролю сертифіката.

У відповідності до п. 24 цього ж Порядку для отримання сертифіката замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронний кабінет до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката за формою, наведеною у додатку 8 до цього Порядку, до якої додається акт готовності об`єкта до експлуатації за формою згідно з додатком 9 до цього Порядку.

При цьому встановлена форма акту готовності об`єкта до експлуатації (додаток № 9 до Порядку), а саме п. 12 акту передбачає обов`язкове зазначення інформації про сплату пайової участі або підставу звільнення від обов`язку сплати пайової участі.

Тобто, з метою введення об`єктів будівництва в експлуатацію, при поданні забудовником заяви про прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію та отримання підтверджуючого сертифіката, обов`язковим є зазначення інформації у додатку до заяви сплату пайової участі, або підставу для звільнення від пайової участі.

Згідно із ч. 1 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

На час виникнення спірних правовідносин був чинний "Порядок визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва", затверджений рішенням Київської міської ради від 30.12.2010 № 573/5385 (додаток 16 до рішення Київської міської ради від 30.12.2010 № 573/5385).

У відповідності до п. 4.11. вказаного Порядку рішення про звільнення забудовника (інвестора) від сплати пайової участі приймає Київська міська рада за поданням постійної комісії Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку після визначення Управлінням розміру пайової участі.

Тобто Порядком визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, не передбачено випадків незалучення до сплати пайової участі, а передбачено можливість звільнення від сплати пайової участі за рішенням Київської міської ради.

Умовами абз. 3 п. 27 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою КМУ від 13.04.2011 № 461 підставою для відмови у видачі сертифіката є неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката.

Тобто у разі відсутності у заяві про прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію інформації про сплату пайової участі (довідки Департаменту економіки та інвестицій про сплату або відсутності рішення Київської міської ради про звільнення від сплати пайової участі) уповноважені органи державного архітектурно-будівельного контролю відмовляють у видачі сертифіката, що унеможливлює введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та його подальшу експлуатацію, що у свою чергу не дає можливості інвесторам (довірителям) зареєструвати право власності на об`єкти нерухомості.

За таких обставин та зважаючи на те, що позивач зобов`язаний за законом і договірними зобов`язаннями ввести вчасно складові об`єкту будівництва в експлуатацію, у тому числі житловий будинок поз. № 26 за ГП, він змушений був під впливом вищевказаних тяжких обставин та на вкрай невигідних для себе умовах укласти договір пайової участі.

Разом з тим, третя особа зверталася до Київської міської державної адміністрації з листом від 20.08.2014 № 141 про звільнення від сплати пайової участі на підставі того, що за об`єктом будівництва заплановано будівництво 3-х дошкільних навчальних закладів та 3-х загальноосвітніх навчальних закладів (які заплановано передати до комунальної власності), на що отримала відповідь від 05.09.2014 № 050/08-5439 про те, що заява не задовольняється та існує необхідність в укладенні договору пайової участі до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Як про це зазначає позивач, оскільки зі сторони органу місцевого самоврядування відносно позивача здійснювався тиск, направлений на примус до укладення договору пайової участі, що потребувало додаткового часу на підготовку та укладення цього договору, позивач був змушений переносити строки ведення в експлуатацією житлового будинку поз. № 26 за ГП, що підтверджується листами позивача, направленими на адресу управителя ФФБ "Патріотика", а саме лист за вих. № 511 від 30.07.2018 та лист за вих. № 327 від 26.04.2018.

Отже, наведені вище обставини та докази підтверджують факти тяжких обставин та невигідних умов, за яких позивач і третя особа уклали договір пайової участі, оскільки без укладення даного договору, житловий будинок поз. № 26 за ГП, що є складовою об`єкту будівництва, не може бути введений в експлуатацію.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За умовами ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до пункту другого постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст. 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, укладення оспорюваного договору пайової участі прямо суперечить вимогам абз. 6 п. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки, судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що позивач, який є замовником будівництва, здійснює спорудження на земельній ділянці у складі об`єкта будівництва, крім житлових будинків, і об`єкти соціальної сфери.

За таких підстав, позивач не повинен залучатися до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а відтак на нього не покладається обов`язок укладати договір про сплату такої пайової участі.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що при укладенні договору пайової участі не було додержано вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, що є підставою недійсності правочину.

Окрім того, судом враховано положення ст. 233 ЦК України, відповідно до якої правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

В силу приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Так, за наявними в матеріалах справи доказами та поясненнями учасників процесу судом першої інстанції встановлено, що укладаючи оспорюваний договір пайової участі позивач і третя особа не діяли вільно, а укладення таких договорів не відповідало їх волі, а відтак, наведені обставини у сукупності є підставою визнання таких договору пайової участі недійними.

Судом першої інстанції також враховано, що саме на відповідача було покладено обов`язок виступати відповідальною юридичною особою від імені органу місцевого самоврядування щодо пайових коштів, а тому відповідач є належним у цій справі.

Так, відповідно п. 4.2. Порядку визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (що діяв під час виникнення спірних правовідносин), затвердженого Київською міською радою 30.12.2010 № 573/5385 "Про бюджет міста Києва на 2011 рік" (додаток 16 до рішення Київської міської ради від 30.12.2010 № 573/5385), від імені міста щодо пайових коштів у всіх питаннях щодо організації залучення пайових коштів виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) виступає в особі Головного управління економіки та інвестицій (відповідно до п. 2 Положення про Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради 30.09.2013 № 1717, Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації перейменовано в Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради).

Відповідно до пункту 3.3 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415, відповідач у справі - Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь.

Статтею 74 ГПУ України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач і третя особа уклали оспорюваний договір пайової участі під впливом тяжких для них обставин і на вкрай невигідних умовах. Без укладення позивачем оспорюваного договору неможливо було б ввести об`єкт в експлуатацію чи порушувались би права третіх осіб (інвесторів). Отже, укладаючи оспорюваний договір пайової участі позивач і третя особа не діяли вільно, а укладення такого договору не відповідало їх волі, а відтак, наведені обставини у сукупності є підставою визнання такого договору пайової участі недійним.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №910/19020/17, яка прийнята за результатами розгляду аналогічного спору між тими ж сторонами та щодо цієї ж земельної ділянки.

З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", частину 1 статті 3 і частину четверту статті 11 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв`язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Судові витрати

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає і судові витрати за її подання покладаються судом на скаржника відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/9641/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі № 910/9641/19.

4. Матеріали справи № 910/9641/19 повернути до господарського суду міста Києва.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 27.02.2020.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко