Справа№2- 1, 2007 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2007 року Диканський районний суд Полтавської області у складі:
головуючої - судді Щабельської І.В.
при секретарі - Обрізану Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду смт. Диканька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном та зняття з реєстраційного обліку та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та Диканської селищної ради Диканського району Полтавської області про визнання права користування та володіння нерухомим майном та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло, -
ВСТАНОВИВ:
Вказуючи на те, що квартира АДРЕСА_1 була приватизована на її ім'я та ім'я її неповнолітнього сина ОСОБА_2. І в подальшому свою частку вона подарувала сину, однак без її згоди у вказаній квартирі був зареєстрований відповідач ОСОБА_3, який в даний час перешкоджає їй, як представнику неповнолітнього ОСОБА_2., користуватися і розпоряджатися вказаною квартирою, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном та про зняття з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_1.
Відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_2., де вказав, що їх з позивачкою мати ОСОБА_4 на підставі обмінного ордеру НОМЕР_1 стала наймачем вказаної вище спірної квартири, в якій він був зареєстрований та постійно проживав з 1992 року. З березня 2003 року він являвся наймачем даної квартири, так як мати з листопада 2002 року в порядку поліпшення житлових умов одержала інше житло. Однак, 11. 08. 2005 року на підставі недостовірних даних відповідачка ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на вказану квартиру на своє ім'я та ім'я свого неповнолітнього сина ОСОБА_2. Тому просив визнати за ним право користування та володіння вказаною спірною квартирою та визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на житло від 11. 08. 2005 року на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2., видане органом приватизації житла Диканської селищної ради.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала та суду пояснила, що з 2000 року вона разом із неповнолітнім сином ОСОБА_2 була зареєстрована у АДРЕСА_1. У липні 2005 року з метою приватизації вказаної квартири звернулася до Диканського комбінату комунальних підприємств (далі - Диканський ККП), де одержала довідку про те, що у вказаній квартирі вона зареєстрована вдвох із неповнолітнім сином ОСОБА_2 З вказаною довідкою вона звернулася у відділ приватизації житла Диканської селищної ради, де після оформлення усіх документів 11. 08. 2005 року на її ім'я та ім'я її неповнолітнього сина ОСОБА_2. було видане свідоцтво про
2
право власності на житло в порядку приватизації. 16 березня 2006 року свою 1/2 частку вказаної квартири вона подарувала сину.
Однак, не дивлячись на те, що з серпня 2005 року власниками вказаної спірної квартири стала вона та її неповнолітній син ОСОБА_2, 12 жовтня 2005 року без її на те згоди у вказаній квартирі був зареєстрований відповідач ОСОБА_3
Просила суд винести рішення, яким усунути перешкоди з боку відповідача у користуванні та розпорядженні вказаним майном та зобов'язати відповідача знятись із реєстрації за вказаною адресою.
У задоволенні зустрічних вимог просила відмовити за безпідставністю.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, свій зустрічний позов підтримав у повному об'ємі і його представник у суді пояснив, що весною 1992 року позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 прибув на територію України із Казахстану і у передбаченому на той час порядку був прописаний у квартирі АДРЕСА_1, наймачем якої була мати сторін ОСОБА_4 З того часу він постійно проживав та був зареєстрований у вказаній квартирі і звертався до відповідних органів із заявою про одержання громадянства України. Однак, у зв'язку пошкодженням паспорта громадянина СРСР, з якого була загублена сторінка з відміткою про його вибуття у 1992 році з Казахстану, він тривалий час не міг оформити документи про громадянство, так як на протязі кількох років з Казахстану в Україну не надходили відповідні дані. Скориставшись затримкою надання йому громадянства України, відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 влітку 2005 року, скориставшись недостовірною довідкою про склад сім'ї, приватизувала вказану квартиру на своє ім'я та ім'я свого неповнолітнього сина ОСОБА_2. При цьому органом приватизації житла Диканської селищної ради свідоцтво про право власності на квартиру було видане без будь - якої згоди ОСОБА_3 на приватизацію, хоча він постійно проживав та був зареєстрований у вказаній квартирі і з 2003 року був її наймачем. Відповідачі ж за зустрічним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вказаній квартирі не проживали, а лише були зареєстровані з 2000 року.
12 жовтня 2005 року ОСОБА_3 одержав паспорт громадянина України і у ньому відділенням ГІРФО Диканського РВ УМВС проставлений штамп про його реєстрацію у вказаній вище квартирі з часу його першої прописки - 13 березня 1992 року. У жовтні 2005 року він був засуджений до арешту за вчинення злочину, а коли, відбувши покарання, весною 2006 року повернувся з місць відбування покарання, виявив, що відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 у вказаній квартирі змінила двері та замки і з того часу доступу до квартири він не має. Таким чином позивачка ОСОБА_1 позбавила його права на житло. Тому просив визнати за позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 право на користування вказаною спірною квартирою та визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане на вказану квартиру на ім'я відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2. 11 серпня 2005 року органом приватизації житла Диканської селищної ради.
Представник третьої особи на стороні відповідача за первинним позовом - відділення громадянства, імміграції фізичних осіб Диканського РВ УМВС України в Полтавській області у суді пояснив, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 прибув із Казахстану у березні 1992 року і був прописаний, згідно діючого в той час законодавства, у квартирі АДРЕСА_1, наймачем якої була в той час мати сторін ОСОБА_4 З того часу він постійно проживав та був зареєстрований у вказаній квартирі, звернувшись у 90 - х роках до відділу паспортної служби з документами про одержання громадянства України, так як в той час мав статус особи без громадянства. Однак на протязі кількох років не надходили відповіді з Казахстану про час вибуття звідти ОСОБА_3, а у паспорті громадянина СРСР на його ім'я вказана сторінка була відсутня. 06 вересня 2005 року ОСОБА_3 була видана довідка про реєстрацію особи громадянином України, а 12 жовтня 2005 року він отримав паспорт громадянина України, в якому, відповідно до «Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб», Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», у передбаченому законом порядку попередня реєстрація за
3
місцем його постійного проживання у АДРЕСА_1 була проставлена з часу його першої прописки 13 березня 1992 року. Вказаний порядок не передбачає згоди інших осіб, які проживають у житловому приміщенні на реєстрацію в ньому особи, яка одержує паспорт громадянина України, так як це не була первинна реєстрація, а робилася відмітка у новому паспорті громадянина України про реєстрацію вказаної особи за місцем її проживання з часу першої прописки. Тому просив позовні вимоги позивачки за первинним позовом ОСОБА_1 визнати безпідставними та відмовити у їх задоволенні, задоволивши зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3
Представник Диканської селищної ради - відповідача за зустрічним позовом - у суді заявив, що позов відповідач не визнає і пояснив, що у липні 2005 року відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 звернулася до органу приватизації житла Диканської селищної ради з заявою про передачу їй та її неповнолітньому сину ОСОБА_2 у приватну власність у порядку приватизації квартири АДРЕСА_1, подавши довідку із Диканського ККП про те, що у вказаній квартирі вона зареєстрована вдвох з неповнолітнім сином ОСОБА_2 Письмових заяв із запереченнями проти передачі вказаної квартири у приватну власність до органу приватизації не надійшло, тому у передбачений законом місячний термін, а саме 11 .08. 2005 року було видане свідоцтво про право власності на вказану квартиру на ім'я ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_2.
Просив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити, так як на момент приватизації вказаної квартири даний громадянин не був громадянином України, а являвся особою без громадянства, тому не мав права на приватизацію житла. При цьому представник не міг пояснити чому не був дотриманий порядок одержання письмової згоди на приватизацію житла від усіх повнолітніх осіб, які на законних підставах проживали у спірній квартирі, вказавши, що відповідач ОСОБА_3 не був громадянином України.
Представник третьої особи - Диканського ККП на стороні відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 у судовому засіданні просив позов ОСОБА_1 відхилити, а позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 задовольнити. При цьому суду пояснив, що у липні 2005 року позивачка за первинним позовом ОСОБА_1 звернулася у Диканський ККП по довідку про склад сім'ї з метою подальшої приватизації квартири АДРЕСА_1. Так як на той момент у Диканському ККП були відсутні картки реєстрації осіб, що проживали у квартирах державного житлового фонду, то на його усне прохання йому із ВГІРФО Диканського РВ УМВС було усно повідомлено, що у вказаній квартирі зареєстровано дві особи - позивачка ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_2 Тому ним особисто за підписом начальника Диканського ККП позивачці була видана відповідна довідка. Наступного дня до нього звернулася мати сторін - ОСОБА_4 і повідомила, що у вказаній квартирі з 1992 року постійно проживає і зареєстрований також відповідач ОСОБА_3 Після одержання вказаної інформації він запропонував позивачці ОСОБА_1 повернути видану раніше довідку про склад сім'ї і одержати іншу - з записом про реєстрацію у вказаній квартирі також відповідача ОСОБА_3, що підтверджувалось поданою матір'ю сторін ОСОБА_4 карткою прописки на ім'я ОСОБА_3 Однак позивачка ОСОБА_1 одержану раніше довідку повернути відмовилася. Тому ним по телефону був повідомлений керівник органу приватизації Диканської селищної ради ОСОБА_5 про прописку у вказаній квартирі відповідача ОСОБА_3 Але у письмовому вигляді ця інформація не подавалася.
Представник Диканського ККП вважав наявними порушення порядку приватизації вказаної квартири, так як вона була проведена позивачкою ОСОБА_1 на підставі недостовірної довідки про склад сім'ї, помилково виданої Диканським ККП, про що на момент приватизації було відомо як позивачці ОСОБА_1, так і органу приватизації Диканської селищної ради в особі його керівника ОСОБА_5.
4
Вислухавши пояснення сторін, їх представників, представників третіх осіб, свідка, представника органу опіки та піклування щодо прав неповнолітнього ОСОБА_2. на житло, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2. до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном та зняття з реєстраційного обліку задоволенню не підлягає. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та Диканської селищної ради Диканського району Полтавської області про визнання права користування та володіння нерухомим майном та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло підлягає частковому задоволенню.
Як встановлено в судовому засіданні, відповідач за первинним позовом ОСОБА_3 народився в Україні у м. Полтаві ІНФОРМАЦІЯ_1, 01 листопада 1989 року одержав паспорт громадянина СРСР. Згідно обмінного ордера НОМЕР_1, виданого бюро по обміну житла Полтавського міськвиконкому, мати сторін ОСОБА_4 стала наймачем квартири АДРЕСА_1. На той час, та на час вступу в дію Закону України «Про громадянство України» від 18. 01. 2001 року відповідач проживав на території Казахстану, звідки приїхав на початку 1992 року. У зв'язку з пошкодженням паспорта громадянина колишнього СРСР ним був загублений листок паспорта з відміткою про дату вибуття із території Казахстану 13 березня 1992 року ОСОБА_3 був прописаний за вказаною адресою відповідно до діючого на той час законодавства і з того часу постійно проживав та був зареєстрований у вказаній квартирі за місцем проживання своєї матері. 06 вересня 2005 року ОСОБА_3 набув громадянства України, що підтверджується довідкою про реєстрацію особи громадянином України. 12 жовтня 2005 року відповідач ОСОБА_3 отримав паспорт громадянина України. Відповідно до «Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 35 від 16.01.2003 року, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» попередня прописка відповідача за вказаною адресою була перенесена у виданий йому паспорт громадянина України з 13 березня 1992 року, так як місце проживання особи, яке на день набрання чинності вказаним законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим. Тому суд вважає правомірними дії ВГІРФО Диканського РВ УМВС України в Полтавській області по реєстрації ОСОБА_3 за вказаною адресою і по внесенню вказаної відмітки про місце реєстрації у паспорт громадянина України на його ім'я.
Суд не приймає до уваги заяву у судовому засіданні позивачки ОСОБА_1 про те, що вказана реєстрація була проведена з порушенням передбаченого законом порядку у зв'язку з відсутністю її письмової згоди на це, так як реєстрація відповідача ОСОБА_3 проводилася не повторно, а у зв'язку з видачею йому паспорта громадянина Україна з перенесенням даних про прописку за вказаною адресою з 1992 року, так як з того часу він там проживав і був зареєстрований на законних підставах.
Як було встановлено вище місцем прописки відповідача є квартира АДРЕСА_1, що підтвердив в судовому засіданні представник відділення ГІРФО Диканського РВ УМВС, пояснивши при цьому, що згідно Наказу МВС України від 03 лютого 1992 року «Про затвердження тимчасової інструкції про порядок документування і прописки» при прописці осіб, які отримали паспорти, при вирішенні місця прописки осіб, які обміняли паспорти, чи яким видані паспорти взамін загублених, дата прописки вказується днем першої прописки.
Крім того, судом встановлено, що проживаючи та будучи зареєстрованим за вказаною адресою з 13 березня 1992 року і, відповідно до «Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання», являючись особою, яка постійно проживає у вказаній квартирі, ОСОБА_3 до жовтня 2005 року нікуди з вказаного місця проживання не вибував, з березня 2003 року являвся наймачем вказаної квартири, де проживав фактично разом із
5
співмешканкою та двома її неповнолітніми дітьми. Позивачка ж ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_2 хоча і були зареєстровані у вказаній квартирі з 2000 року, однак фактично там не проживали і не проживають, а постійно проживають у м. Полтаві, чого не заперечувала у суді і позивачка ОСОБА_1 Неповнолітній син позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 навчається з першого класу і до даного часу у загальноосвітній школі ІНФОРМАЦІЯ_2. Тому суд вважає безпідставними твердження позивачки ОСОБА_1, що реєстрація та проживання у спірній квартирі АДРЕСА_1 відповідача ОСОБА_3 порушує право на житло її неповнолітнього сина ОСОБА_2.
Суд також вважає безпідставними твердження позивачки ОСОБА_1 про те, що відповідач ОСОБА_3 створює їй як законному представнику неповнолітнього ОСОБА_2., який в даний час являється власником спірної квартири, перешкод у користуванні та розпорядженні вказаним житлом. У суді з достовірністю було встановлено, що відповідач ОСОБА_3 до жовтня 2005 року проживав постійно у вказаній квартирі. У жовтні 2005 року він був засуджений за вчинення злочину і відбував покарання у вигляді арешту до квітня 2006 року. Відбувши покарання і повернувшись додому, виявив, що позивачка ОСОБА_1 у вказаній спірній квартирі змінила замки та встановила металеві двері, заборонивши йому таким чином будь - який доступ до вказаної квартири. Тому з боку відповідача ОСОБА_3 відсутні будь - які дії, які б свідчили про наявність з його боку перешкод для користування і розпорядження вказаною квартирою для позивачки та її неповнолітнього сина ОСОБА_2., Цього не заперечувала в суді і сама ОСОБА_1, вказавши, що вона умисно змінила замки та двері, щоб відповідач ОСОБА_3 не мав доступу до квартири.
Тому суд не знаходить передбачених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном.
Що стосується зустрічного позову ОСОБА_3, то, крім вказаного вище, у суді було встановлено, що у липні 2005 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до органу приватизації житла Диканської селищної ради з заявою про приватизацію вказаної квартири на своє ім'я та ім'я свого неповнолітнього сина ОСОБА_2. При цьому Диканським ККП як підприємством, що обслуговує вказаний будинок, позивачці ОСОБА_1 помилково з усної інформації представника ВГІРФО Диканського РВ УМВС у Полтавській області була видана довідка про склад сім'ї та займані приміщення на двох чоловік. Представник ВГІРФО у судовому засіданні пояснив, що була допущена помилка, так як на той час на комп'ютерний облік у ВГІРФО були внесені лише громадяни України. А так як відповідач ОСОБА_3 тоді не являвся громадянином України, то комп'ютер не видав відповідної інформації про нього. Однак в подальшому було виявлено, що відповідач ОСОБА_3 на законних підставах постійно проживає та є зареєстрованим за вказаною адресою. Тому працівником Диканського ККП було запропоновано позивачці ОСОБА_1 повернути видану їй довідку про склад сім'ї на її ім'я та ім'я її неповнолітнього сина ОСОБА_2., як помилково виписану та одержати іншу про те, що у вказаній квартирі проживає та зареєстрований також ОСОБА_3 Однак вона відмовилась. Вказаного факту не заперечувала в суді і сама позивачка ОСОБА_1, яка вказала, що не вбачала підстав для повернення довідки про склад сім'ї, яка була їй офіційно видана. Вказане свідчить, що позивачка ОСОБА_1 умисно подала органу приватизації недостовірну довідку про склад сім'ї з метою в подальшому позбавити відповідача ОСОБА_3 права на проживання у вказаній спірній квартирі, хоча їй достовірно було відомо, що вказаний громадянин зареєстрований та постійно проживав у даній квартирі.
У суді також було встановлено, що керівник органу приватизації Диканської селищної ради ОСОБА_5 був повідомлений в усному порядку представником Диканського ККП по телефону та матір'ю сторін ОСОБА_4 особисто про те, що у вказаній квартирі
6
проживає та зареєстрований з 1992 року відповідач ОСОБА_3 Цього не
заперечував у судовому засіданні і сам ОСОБА_5, який був допитаний в якості свідка. Однак, не дивлячись на це, 11 серпня 2005 року органом приватизації було видане свідоцтво про право власності на вказану спірну квартиру на ім'я позивачки ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_2. При цьому органом приватизації житла був порушений передбачений законом порядок приватизації, так як в порушення ст. 8 п. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від відповідача ОСОБА_3, який постійно проживав у вказаній квартирі, не була одержана згода на приватизацію вказаної квартири, яка в обов'язковому повинна була бути надана у письмовій формі. Вказана згода надається усіма повнолітніми членами сім'ї, які постійно проживають у квартирі чи будинку. До членів сім'ї наймача включаються особи, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем, або за якими зберігається право на житло. Згідно ст. 64 ЖК України, якщо особи перестали бути членами однієї сім'ї, але продовжують проживати в жилому приміщенні, вони мають ті ж права і обов'язки, що і наймач та члени його сім'ї.
Тобто, вказаними вище діями органом приватизації житла Диканської селищної ради були грубо порушені вимоги закону про порядок передачі житла із державного житлового фонду у приватну власність громадян шляхом приватизації у зв'язку з недотриманням вимоги закону про письмову згоду усіх повнолітніх осіб, які зареєстровані та постійно проживають у вказаному житловому приміщенні, на приватизацію. Суд не вважає правомірним не виконання органом приватизації вказаної вище вимоги у зв'язку з тим, що на момент приватизації вказаної спірної квартири відповідач ОСОБА_3 не набув громадянства України, а був особою без громадянства, так як це не позбавляло його права на користування вказаним житловим приміщенням, так як він прибув в Україну, був зареєстрований та постійно проживав за вказаною адресою у передбаченому законом порядку. При цьому Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» прямо вказуючи у ст. 5 про те, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду мають лише громадяни України, які постійно проживають в цих будинках, у ст. 8 в подальшому не вказує на те, що передача займаних квартир у приватну власність здійснюється за письмовою згодою усіх повнолітніх членів сім'ї - лише громадян України. Згідно ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються такими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, за винятком обставин, які встановлюються законом. Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Таким чином, порушення порядку приватизації вказаної вище квартири, яке проявилось у недотриманні вимог закону щодо обов'язкової письмової згоди усіх повнолітніх осіб, які проживали у вказаній квартирі на момент її приватизації потягло за собою грубе порушення права відповідача ОСОБА_3 на житло, так як в подальшому після звільнення з місць позбавлення волі у квітні 2006 року позивачкою ОСОБА_1 були створені перешкоди у користуванні вказаною квартирою шляхом встановлення металевих дверей та нових замків з вказівкою про те, що власниками квартири є лише вона та її неповнолітній син ОСОБА_2, а ОСОБА_3 у зв'язку з цим не має ніякого права на це житло. Перебування відповідача ОСОБА_3 у місцях ізоляції від суспільства (позбавлення волі) у період жовтня 2005 року до квітня 2006 року не позбавило його права користування вказаною вище спірною квартирою шляхом проживання в ній, так як, згідно ст. 71 п.7 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї у випадку взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. Якщо інші члени сім'ї
7
не залишилися там проживати, це житло може бути надане за договором оренди (найму) у встановленому порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з - під варти або до відбуття ними покарання. Після відбуття покарання з квітня 2006 року він не має можливості користуватися вказаним житлом з вини позивачки ОСОБА_1, чого остання і сама не заперечувала в судовому засіданні.
Таким чином, суд приходить до висновку про порушення права позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 на користування спірним жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 і вважає необхідним його позов у цій частині задовольнити і визнати за ним право на користування вказаною квартирою шляхом проживання у ній.
Суд також вважає необхідним задовольнити зустрічний позов ОСОБА_3 в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації Диканської селищної ради 11. 08. 2005 року на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2. про визнання за кожним з них права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, у зв'язку із порушенням порядку приватизації.
Суд не вбачає підстав для визнання за ОСОБА_3 права володіння вказаною спірною квартирою, так як поняття володіння передбачає юридично забезпечену можливість особі мати майно у своєму віданні, у сфері свого фактичного господарського впливу. Однаку, у зв'язку з необхідністю визнання свідоцтва про право власності на вказану квартиру недійсним, дана квартира підлягає передачі Диканській селищній раді як розпоряднику та власнику неприватизованого житла на території смт. Диканька і може бути у володінні саме вказаної особи.
Суд вважає необхідним зняти арешт з вказаної квартири, який був накладений у порядку забезпечення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 26, 33, 47 Конституції України, ст.ст. 1-3, 5, 6, 7, 16 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п.п. 1-6 «Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 35 від 16. 01. 2003 року, ст.ст. 1, 2, З, 7, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 61 - 64, 65-1, 71 -72, 109 ЖК України, ст.ст. 379, 382 ЦК України, ст.ст. 169, 208 - 209, 212-215 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ :
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про
усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном та зняття з реєстраційного обліку відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право користуватися квартирою АДРЕСА_1.
Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло видане 11 серпня 2005 року згідно розпорядження НОМЕР_2 відділом приватизації житла Диканської селищної ради Диканського району Полтавської області на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у зв'язку із порушенням порядку приватизації квартири.
8
Стягти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати по справі в сумі 12 (дванадцять) грн. 25 коп.
Стягти з Диканської селищної ради Диканського району Полтавської області на користь ОСОБА_3 судові витрати по справі в сумі 12 (дванадцять) грн. 25 коп.
Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 Полтавської області, накладений ухвалою Диканського районного суду Полтавської області від 11 травня 2006 року.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області шляхом подачі через Диканський районний суд заяви про апеляційне оскарження на протязі 10 днів з дня його проголошення та апеляційної скарги на протязі 20 днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження.
Головуюча: