ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 року Справа № 903/766/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г. , суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засідання Котюбіна А.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Лялюга Л.В.

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Електротермометрія" на рішення Господарського суду Волинської області, ухваленого 25.11.2019 суддею Дем`як В.М., повний текст складено 02.12.2019 у справі № 903/766/19

за позовом Публічне акціонерне товариство "Електротермометрія"

до Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Електротермометрія" звернувся до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" в якому просив суд зобов`язати банк виконувати розпорядження ПАТ "Електротермометрія" про перерахування коштів на виплату заробітної плати, сплати єдиного соціального внеску, військового збору, податку на доходи фізичних осіб незалежно від наявності арешту на кошти на рахунках, що належить товариству.

В обгрунтування позову зазначено, що рахунки позивача в АТ КБ "Приватбанк" арештовані відповідно до постанови державного виконавця. Подані до банку платіжні доручення на виплату заробітної плати працівникам останнім не виконані. Виходячи з аналізу положень ст. 43 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 № 95, ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю України, ч. 6 ст. 24 Закону України "Про оплату праці" слід дійти висновку, що держава гарантує та захищає право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Оскільки своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, заробітна плата має бути виплачена в тому числі і в тому випадку, коли в роботодавця існують невиконані зобов`язання з будь-яких інших платежів, в тому числі, які стягуються примусово. Зважаючи, що заробітна плата має бути виплачена незалежно від наявності заборгованості перед іншими кредиторами, а її виплата неможлива без одночасної сплати єдиного соціального внеску, податку на доходи фізичних осіб та війського збору, відповідно ці платежі також мають виконуватись банками в першочерговому порядку.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 25.11.2019 у справі № 903/766/19 в позові відмовлено.

Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає нормам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, оскільки позовні вимоги є абстрактними та спрямовані на майбутнє.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ПАТ "Електротермометрія" подав апеляційну скаргу від 17.12.2019 № 398/1-19 в якій просить останнє скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обгрунтування скарги зазначає, що обраний товариством спосіб захисту цілком узгоджується з приписами ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, оскільки зобов`язання банку виконувати розпорядження товариства є нічим іншим, як виконання обов`язку в натурі. Як визначено п.п. 1.2, 1.3 договору банківського рахунку так і ст. 1066 Цивільного кодексу України, банк зобов`язаний виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком. Це обов`язок банку, який в даному випадку порушено останнім. В разі порушення взятих зобов`язань суд має примусити їх виконувати. Інші способи захисту апелянт вважає для нього не ефективними. З огляду на вказане вважає висновки суду першої інстанції помилковими, без з`ясування всіх обставин справи та такими, що призвели до неправильного рішення.

В судових засіданнях представник апелянта підтримав викладені в апеляційній скарзі доводи та просить її задоволити.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає останню безпідставною. Відмічає, що з врахуванням положень ст. 1074 ЦК України, а також наявності постанови органу ДВС про накладення арешу на кошти позивача, клієнт не має права без письмової згоди обтяжувача надавати банку розпорядження, а банк не має права їх виконувати.

В судове засідання представник банку не з`явився, проте надіслав клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з прийняттям участі в розгляді іншої справи.

Судом вказане клопотання відхилено, оскільки відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому судом відмічається, що шістдестиденний строк розгляду апеляційної скарги спливає 24.02.2020 року, явка представників сторін обов`язковою не визнавалась та ухвалою суду від 23.01.2020 року розгляд справи відкладався з врахуванням наведеного відповідачем вільного часу для проведення наступного судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзиви на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ «Електротермометрія» та АТ КБ «Приватбанк» укладено договір банківського рахунка за №23134, відповідно до п.п 1.1 визначено, що банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі ) картковий та інші рахунки зі спеціальним режимом використання та здійснює його розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України та умов цього договору.

Згідно п.п 1.2, 1.3 договору передбачено, що банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком у порядку та на умовах передбачених цим договором. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Нарахування відсотків на залишки вільних коштів на рахунку клієнта (розміри, порядок оплати та строки) здійснюються згідно з тарифами банку, зазначеними у додатку 1, який є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 1.4 договору визначено, що якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, які регулюють розрахункові правовідносини.

Відповідно до п.п 2.1.6 банк приймає та виконує розрахункові документи згідно з чинним законодавством та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено іншими договорами між банком і клієнтом.

08.09.2008 між ПАТ «Електротермометрія» та АТ КБ «Приватбанк» укладено додаткову угоду до договору про розрахунково-касове обслуговування підприємства по видачі заробітної плати з використанням платіжних карток№ 65В/066 від 04.12.2000.

Даний договір та додаткова угода підписані уповноваженими особами та скріплені печатками, у встановленому порядку не оспорені, не розірвані та не визнано недійсними, а отже є дійсними, укладеними належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Позивач вказує, що на кошти, які обліковуються на розрахунковому рахунку № НОМЕР_1 накладено арешт згідно постанови органом ДВС від 13.02.2019 в межах виконавчого провадження №58339819.

Дана постанова позивачем не оскаржена та день розгляду справи є чинною. За доводами ПАТ «Електротермометрія» загальна сума коштів, які підлягають стягненню з позивача значно перевищують залишок на вказаному рахунку № НОМЕР_1 .

Однак, вжиття заходів для примусового виконання боргових зобов`язань на підставі п.7, ч.3, ст. 18 Закон України «Про виконавче провадження» та відсутність достатніх коштів на рахунку позивача спричинило неможливість виконання розпоряджень про перерахування коштів на виплату заробітної плати, сплати єдиного соціального внеску, військового збору, податку на доходи фізичних.

Тому позивач звернувся до відповідача зі скаргою за вх.№ 151/1-19 від 31.10.2017 з проханням здійснювати розрахункові операції по рахунках ПАТ «Електротермометрія» щодо сплати заробітної плати та інших платежів незалежно від наявності арешту на рахунках, виконавчих служб та приватних виконавців. (а.с. 27)

В обґрунтування своїх доводів позивач вказує, що згідно ст. 2 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 р. №95, ратифікованою Україною 04.08.1961, Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата.

Статтею 11 Конвенції заробітній платі надано привілейований статус навіть в разі банкрутства або ліквідації за рішенням суду, і зазначено, що заробітну плату повинно бути повністю виплачена до того, як звичайні кредитори зможуть зажадати власну частку.

Відповідно до ч.5 ст. 79 Кодексу законів про працю України встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Крім того, ч.6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Аналіз зазначених норм права у їх сукупності приводить до висновку про те, що держава гарантує та захищає право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Оскільки своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, заробітна плата має бути виплачена в тому числі і в тому випадку, коли в роботодавця існують невиконанні зобов`язання з будь-яких інших платежів, в тому числі, які стягуються примусово.

Отже, позивач доводить, що у його випадку, попри обставин, що кошти на рахунках товариства арештовані для здійснення стягнення в користь інших кредиторів, платежі на оплату праці працівників є пріоритетними, захищеними, а тому повинні бути проведені банком.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010, банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 даного Закону платіжні доручення та інші розрахункові документи н видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до Закону нараховується єдиний внесок та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умовами одночасно подання розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску.

Згідно п.1, ч.1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування » платниками єдиного внеску є :

1) роботодавці: підприємства, установи та організації, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту).

Крім того, відповідно до ст. 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначеному в ст. 167 ПК України.

Сплата (перерахування) податку до бюджету здійснюється під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банком приймаються платіжні документи на виплату доходу лише за умовами одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету, п.п 168.1.2, ст. 168 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п 1.4, п. 161, підрозділу 10, розділ ХХ Податкового кодексу України визначено, що нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюється за ставкою 1,5 % у порядку установленому ст. 168 ПК України, тобто за тими ж правилами, що й ПДФО.

Отже позивач стверджує, що заробітна плата має бути виплачена незалежно від наявності заборгованостей перед іншими кредиторами, а її виплата неможлива, внаслідок приписів наведених вище законів, без одночасної сплати єдиного соціального внеску, військового збору та податку на доходи фізичних осіб відповідно вони також мають виконуватись банками в першочерговому порядку.

Відповідно до ч. 12, ст. 9 Закону України «Про єдиний соціальний внесок » визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, за наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску вкинуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Згідно додаткової угоди до договору про розрахункове-касове обслуговування №65В/066 від 04.12.2000, укладеного з відповідачем для забезпечення зарахування банком зарплати, підприємство перераховує на транзитний рахунок № НОМЕР_2 в Приватбанку кошти на заробітну плату, звідки вона спрямовується банком на карткові рахунки працівників.

Позивач доводить, що цей рахунок є транзитним, не є самостійним, на нього кошти можуть бути зараховані виключно з поточного рахунку. Виручка не може надійти на транзитний рахунок, якщо кошти на поточному рахунку арештовані і банк блокує перерахування, відповідно за доводами позивача заробітну плату виплатити неможливо. В підтвердження статусу рахунку позивач подав лист Приватбанку від 02.07.2018 за №20.1.0.0.0/7-20180623/1446

Відповідач у відзиві на позов вказує, що його дії є правомірними. При цьому посилається на Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, що затверджена постановою правління Національного банку України від 17.06.2004 №280, відповідно до якої визначено порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку та визначено характеристику і коротке призначення рахунків для відображення інформації за типовими операціями відповідно до їх економічної суті, а тому 2924 - транзитний рахунок і використовується безпосередньо банком, а рахунок 2600 обліковує кошти суб`єктів господарювання. Отже, при зарахуванні грошового переказу, відповідно до регламенту Інструкції кошти надходять на рахунок 2600, а вже в подальшому з 2600 на транзитний рахунок НОМЕР_2. При цьому звертає увагу суду на те, що постанова № 58339819 від 13.02.2019 старшого держаного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про накладення арешту коштів на рахунок № НОМЕР_1 боржника - ПАТ «Електротермометрія» на підставі виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області за №161/1527/18 від 28.02.2018 є чинною та в установленому законом порядку не скасована, а відтак обслуговування рахунку здійснюється із врахуванням обтяження шляхом накладення арешту на кошти.

За результатами розгляду даного спору місцевий господарський суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає нормам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, оскільки позовні вимоги є абстрактними та спрямовані на майбутнє. Водночас в силу приписів п. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Відтак за результатами оцінки поданих доказів і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку про відмову в позові.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим з наступних підстав.

Як підставно відмічено судом першої інстанції, звертаючись до суду позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Як випливає з положень розділів 1, 2 договору банківського рахунка № 231344, банк зобов`язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком (рахунками) у порядку та на умовах, передбачених цим договором. Наведені зобов`язання відповідають нормам ст. 1066 ЦК України.

З огляду на вказане колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що обраний ним спосіб захисту порушеного права у вигляді зобов`язання банку виконувати розпорядження товариства узгоджується з визначеним ст. 16 ЦК України способом захисту про примусове виконання обов`язку в натурі, а саме - визначеного договором та законом зобов`язання.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та з огляду на це безпідставно відмовив в позові.

Разом з цим, дослідивши подані в обгрунтування позовних вимог докази у відповідності до положень ст. 86 ГПК України, судова колегія дійшла висновку, що останніми не підтверджуються викладені позивачем обставини.

Зокрема, скарга на дії банку щодо здійснення розрахункових операцій по виплаті заробітної плати датована жовтнем 2017 року, а у відповіді банку на вказану скаргу повідомлено лише про її опрацювання в найкоротші строки. (а.с. 27, 28). Разом з цим, позов подано до суду в жовтні 2019 року, тобто за спливом двох років, що в свою чергу не підтверджує актуальності даного доказу.

Лист-відповідь банку про порядок зарахування коштів через транзитний рахунок від 02.07.2018 свідчить лише про роз`яснення банком своїх дій у відповідності до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України.

Додана позивачем роздруківка з інтернет-ресурсу "р24.privatbank.ua" (скрін-шот особового кабінету) в графі "стан виконання документа" відображає інформацію про те, що на рахунку "нет средств".

З наведеного вбачається, що ні переписка з банком, ні дані особового рахунку, ні будь-які інші додані позивачем докази прямо не вказують на невиконання банком розпоряджень клієнта по виплаті заробітної плати внаслідок обтяження рахунків арештом згідно постанови ДВС. Відсутні належні докази відмови банку приймати розпорядження клієнта, повернення останніх без виконання з наведених у позові підстав, тощо.

У відповідності до ст. 73-78, 80 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними, допустимими та достовірними доказами.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що позивачем не подано доказів, які беззаперечно підтверджують заявлені позовні вимоги, а тому в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю.

Відповідно до ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відмову у позові у даній справі, однак з підстав, викладених у мотивувальній частині даної постанови апеляційної інстанції, з огляду на що рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно вимог ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Електротермометрія" задоволити частково.

Рішення Господарського суду Волинської області від 25 листопада 2019 року у справі №903/766/19 змінити в мотивувальній частині, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.

В іншій частині рішення Господарського суду Волинської області від 25 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/766/19 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "27" лютого 2020 р.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Павлюк І.Ю.