Окрема думка

судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.

справа № 2а-15020/11/2670 (провадження № 11-169 апп 19)

05 лютого 2020 року

м. Київ

Велика Палата Верхового Суду розглянула касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2012 року у справі за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання протиправним та скасування рішення і постановою від 05 лютого 2020 року зазначену касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила, скасувала постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2012 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2015 року, а провадження у справі - закрила.

Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можу повністю погодитися з огляду на таке.

1. Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

2. Частинами першою та другою статті 45 КАС України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

3. Зі змісту зазначених положень статті 45 КАС України вбачається, що перелік дій, що суперечать завданню адміністративного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.

4. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частини третя та четверта статті 45 КАС України).

5. Частиною першою статті 344 КАС України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням положень статті 341 цього Кодексу.

6. Отже, Велика Палата Верховного Суду, діючи як суд касаційної інстанції, наділена повним обсягом повноважень суду першої інстанції з урахуванням особливостей касаційного розгляду (обмеження вимогами позовної заяви, неможливості встановлення обставин справи і переоцінки доказів).

7. Частина друга статті 49 КАС України, в редакції чинній на момент звернення до суду із позовом та розгляду справи судами, встановлювала, що особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

8. Статтею 53 КАС України, в редакції чинній на момент звернення до суду із позовом та розгляду справи судами, було встановлено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред`явивши адміністративний позов до сторін. Задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адміністративної справи починається спочатку. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

9. ОСОБА_1 обґрунтував свою касаційну скаргу, зокрема, тим, що 11 липня 2011 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, рішення про передачу якої є предметом спору у цій справі.

10. З матеріалів справи вбачається, що позов у цій справі був поданий заступником прокурора міста Києва в грудні 2010 року.

11. Розгляд справи в суді першої інстанції відбувся 03 квітня 2012 року, в апеляції - 31 липня 2012 року, та в суді касаційної інстанції - 29 жовтня 2015 року. ОСОБА_2 приймала участь у розгляді справі з моменту розгляду справи судом першої інстанції та до моменту постановлення Вищим адміністративним судом України останньої ухвали у справі, оскаржувала судові рішення як в суді апеляційної інстанції так і в суді касаційної інстанції, тобто зловживаючи своїми процесуальними правами ОСОБА_2 свідомо не повідомляла суди про існування договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного між нею та ОСОБА_1 після відкриття провадження у справі та про необхідність залучення до розгляду справи ОСОБА_1 , як особи на права та обов`язки якої може вплинути рішення у справі.

12. ОСОБА_1 з касаційною скаргою звернувся аж в лютому 2016 році, майже через п`ять років після придбання ним земельної ділянки, не цікавлячись увесь це час станом розгляду цієї.

13. Крім цього пунктом 9 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 липня 2011 року визначено, що представник продавця стверджує, що земельна ділянка, яка є предметом цього договору на момент його укладення в спорі не перебуває, що також є недостовірною інформацією наданою представником ОСОБА_2 при укладені договору купівлі?продажу земельної ділянки, враховуючи той факт, що ОСОБА_2 була обізнана про наявність позову, поданого заступником прокурора міста Києва в грудні 2010 року.

14. Водночас заступник прокурора міста Києва звертаючись до суду із позовом просив визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 18 червня 2009 року № 686/1742 «Про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » однак при цьому не просив витребувати спірну земельну ділянку на користь держави.

15. ОСОБА_1 учасником спірних правовідносин ніколи не виступав.

16. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

17. З цього випливає, що визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення Київської міської ради без витребування спірної земельної ділянки на користь держави не порушує приватні (майнові) права ОСОБА_1 та не створює для нього жодних правових наслідків, а відтак не може порушувати його права чи інтереси.

18. Таким чином рішення судів у даній справі не перешкоджали ОСОБА_1 захищати свої права у разі звернення до нього з позовом про витребування земельної ділянки.

19. Так само ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до суду за захистом своїх прав із позовом до ОСОБА_2 , зокрема, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 липня 2011 року недійсним у зв`язку із зазначенням представником ОСОБА_2 у договорі недостовірної інформації, зокрема, того пункту договору де зазначається, що земельна ділянка, яка є предметом договору на момент його укладення в спорі не перебуває.

20. Таким чином вважаю, що ОСОБА_1 подаючи касаційну скаргу на судові рішення, зокрема, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2012 року, які не породжують для нього жодних правових наслідків носить ознаки зловживання ним своїм процесуальним правом на подання касаційної скарги.

Враховуючи викладене, на моє переконання належним процесуальним рішенням Великої Палати Верховного Суду було б закриття касаційного провадження у цій справі, а не її розгляд по суті.

Суддя В. В. Пророк

Окрема думка складена 06 березня 2020 року.