Справа № 347/2442/18

Провадження № 22-ц/4808/42/20

Головуючий у 1 інстанції Гордій В. І.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2020 року         м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої                        Горейко М.Д.,

суддів:         Максюти І.О., Матківського Р.Й.,

секретаря                        Турів О.М.

з участю представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , апелянта ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Маркуц Уляна Михайлівна про визнання недійсними договорів дарування, визнання права власності на частку в нерухомому майні, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на заочне рішення Косівського районного суду, ухвалене у складі судді Гордія В.І. 09 вересня 2019 року в м. Косів,

в с т а н о в и в:

10.12.2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з наведеним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що з 13.11.1982 року по 21.11.2016 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 та з 19.02.1983 року по 20.04.2016 року був зареєстрований в АДРЕСА_1 . Фактично за даною адресою він проживав до літа 2015 року. Згідно записів у погосподарських книгах господарство по АДРЕСА_1 до 1991 року належало до колгоспного двору, головою якого була записана ОСОБА_3 . Його було зазначено членом господарства як чоловіка ОСОБА_3 . Станом на 01.01.1991 рік господарство було переведено в категорію службовий двір. В даний період в господарстві були зареєстровані та проживали він та відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Отже, після одруження з ОСОБА_3 він став членом її сім`ї та членом господарства, яке належало до колгоспного двору. Своєю працею та коштами він брав участь у діяльності колгоспного двору, проводив ремонті роботи будинку, обробляв присадибну ділянку, здійснив реконструкцію будинку, побудував ряд господарських будівель і споруд, які належать до спірного домоволодіння. Відтак, як член колишнього колгоспного двору, він має право на 1/4 частку в домоволодінні по АДРЕСА_1 та право на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,0914 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за цією ж адресою.

02.11.2015 року ОСОБА_3 подарувала вищевказані житловий будинок та земельну ділянку відповідачу ОСОБА_9 . Оскільки він має право на 1/4 частку в зазначеному нерухомому майні, то договори дарування від 02.11.2015 року підлягають визнанню недійсними у відповідності до частин 1-3 статті 203, статті 215 ЦК України.

Посилаючись на наведене просив визнати недійсними договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладені 02.11.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , посвідчені приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. і зареєстровані в реєстрі за №1176, №1178; визнати за ним право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та 1/4 частину земельної ділянки площею 0,0914 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться в АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати.

Заочним рішенням Косівського районного суду від 09 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , укладений 02 листопада 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. та зареєстрований в реєстрі за №1176.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0914 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2623683601:01:004:0427, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, укладений 02 листопада 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. та зареєстрований в реєстрі за №1178.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 по 877,75 грн. з кожної оплаченого судового збору.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на 1/4 частину земельної ділянки, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема вказує, що ухвалюючи рішення в наведеній частині, суд помилково дійшов висновку, що не може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке вже перебуває у власності іншої особи, оскільки ним не ставилась вимога ні про скасування права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, ні про скасування виданого їй свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Вважає, що такого висновку суд дійшов без урахування положень частини 4 статті 120 ЗК України, якою передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначає, що підстав та необхідності для оскарження свідоцтва про право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_3 , немає, оскільки набувши в судовому порядку право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, до нього одночасно перейшло право власності на 1/4 частину земельної ділянки, на якій вони розташовані. При цьому, право власності попереднього власника земельної ділянки в цій частині припинилося. Тому відмова в задоволенні позову в цій частині є необґрунтованою.

З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким його позовну вимогу про визнання права власності на 1/4 частину земельної ділянки задовольнити.

ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому навела мотиви, з яких вона вважає незаконним та необґрунтованим рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 . Зокрема вказала, що судом порушено право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 7 Конституції України, принцип змагальності сторін, передбачений статтею 12 ЦПК України, право на правову допомогу, передбачене статтею 59 ЦПК України, статтю 187 ЦПК України, проігноровано клопотання, які заявлялися нею під час розгляду справи, неправильно з`ясовано обставини справи та умисно не надіслано їй копію оскаржуваного рішення.

Просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення та, враховуючи допущені судом процесуальні порушення, скасувати заочне рішення Косівського районного суду від 09 вересня 2019 року.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали відзиви на апеляційну скаргу аналогічного змісту, просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення та, враховуючи допущені судом процесуальні порушення, скасувати заочне рішення Косівського районного суду від 09 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Третя особа - приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Косівського районного суду від 09 вересня 2019 року знято з апеляційного розгляду. Справу направлено до Косівського районного суду Івано-Франківської області для розгляду заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2019 року.

Ухвалою Косівського районного суду від 10 грудня 2019 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення по даній справі залишено без задоволення.

20 грудня 2019 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на заочне рішення Косівського районного суду від 09 вересня 2019 року, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема зазначає, що судом першої інстанції грубо порушено вимоги статті 187 ЦПК України щодо відкриття провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви, оскільки позовна заява ОСОБА_1 зареєстрована в Косівському районному суді 10.12.2018 року, а суд відкрив провадження у справі лише 06.02.2019 року. При цьому, судом не вживалися заходи щодо своєчасного отримання відповіді на запит щодо реєстрації місця проживання відповідачів і лише 22.01.2019 року суд повторно направив запит щодо встановлення таких даних.

Також суд безпідставно майже два місяці не розглядав її клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Касаційним цивільним судом її касаційної скарги на рішення Івано-Франківського апеляційного суду від 05.11.2018 року, яким скасовано рішення Косівського районного суду від 19.10.2015 року про визнання за нею права власності на спадкове майно, яким є спірне домоволодіння по АДРЕСА_1 . Вона повідомляла суд про те, що дані справи взаємопов`язані і що вона не може висловити свою позицію щодо позову ОСОБА_1 до перегляду касаційним судом справи за її позовом, однак суд її доводи до уваги не взяв.

Апелянт стверджує, що суд позбавив її права на правову допомогу, гарантованого статтею 59 Конституції України, оскільки вона неодноразово вказувала суду, що через ряд обставин не мала можливості скористатися правовою допомогою та заявляла клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання їй часу на написання відзиву, проте суд такі її клопотання ігнорував.

Крім того зазначає, що суд допустив порушення принципу змагальності сторін та умисно не надав оцінку доводам позивача про те, що нібито він брав участь своєю силою та коштами у добудові спірного домоволодіння та покращенні його стану, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які прямо підтверджують дані обставини. Більше того, рішенням Івано-Франківського апеляційного суду від 05.11.2018 року встановлено факт наявного завершеного домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке побудував її батько і в якому вона була зареєстрована та проживала ще будучи підлітком. Під час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_1 чітко вказав, що він дійсно прийшов жити до неї у готовий будинок і нічого не добудовував, а лише провів заміну даху. Вважає дані твердження відповідача доказовими, а тому суд повинен був взяти їх до уваги та дати їм належну правову оцінку, однак цього не зробив.

З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними договорів дарування та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частку домоволодіння по АДРЕСА_1 скасувати. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 інші учасники справи не скористались.

В засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та його представник доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 підтримали з наведених у ній мотивів, апеляційну скаргу ОСОБА_3 не визнали.

Апелянт ОСОБА_3 та її представник апеляційну скаргу ОСОБА_3 підтримали, апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнали.

Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та третя особа - приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. в засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилась повторно. В письмовому клопотанні від 17.01.2020 року просила справу розглянути в її відсутності та вказала, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнає і просить її задовольнити. В заяві від 25.02.2020 року повідомила, що відкликає свою попередню заяву, в якій підтримала вимоги батька ОСОБА_1 та просить задовольнити апеляційну скаргу мами ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_11 в судове засідання не з`явилась повторно. 28.01.2020 року до апеляційного суду поступило її письмове заперечення щодо вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , в якому вона також вказала, що підтримує позицію ОСОБА_3 та просить задовольнити її апеляційну скаргу, а скаргу ОСОБА_1 відхилити. При цьому не повідомила про причину неявки в судове засідання.

Третя особа - приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. в судове засідання повторно не з`явилась. Причину неявки суду не повідомила.

З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення апеляційної скарги ОСОБА_3 без задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки від 02.11.2015 року та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частку домоволодіння по АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що судове рішення, яке надавало ОСОБА_3 право одноособово розпоряджатися спірним нерухомим майном, було скасовано, а тому позовні вимоги про визнання вищевказаних договорів дарування недійсними є підставними. Враховуючи, що позивач та відповідачі станом на 15.04.1991 року були зареєстровані в домоволодінні по АДРЕСА_1 як члени колгоспного двору, то кожен з них має право на частку у майні колишнього колгоспного двору, а саме по 1/4 частці кожен.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 13.11.1982 року по 21.11.2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі та до 2015 року проживали разом в домогосподарстві, що по АДРЕСА_1 .

Згідно довідки Кобаківської сільської ради №717 від 04.07.2018 року господарство по АДРЕСА_1 за даними погосподарських книг до 1991 року належало до колгоспного двору, а станом на 01.01.1991 року переведено в категорію - службовий двір. У вказаний період в господарстві були зареєстровані та проживали: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , 1988 р.н. (а.с. 24 т. 1).

Наведене підтверджується записами в погосподарській книзі особовий рахунок № НОМЕР_1 , відповідно до якої ОСОБА_3 вказана головою домогосподарства і станом на 01.01.1991 року суспільна група господарства – службовий двір (а.с. 32 т. 1).

За даними довідки Кобаківської сільської ради №718 від 04.07.2018 року ОСОБА_1 з 19.02.1983 року по 20.04.2016 року був зареєстрований в домоволодінні АДРЕСА_1 , однак з 2015 року фактично проживає в с. Старі Кути Косівського району (а.с. 25 т. 1).

Судом також встановлено, що 10.08.2015 року відповідач ОСОБА_3 зареєструвала право власності на земельну ділянку площею 0,0914 га, розташовану по АДРЕСА_1 , призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2623683601:01:004:0427, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_3 10.08.2015 року (а.с. 191-193 т. 1).

Рішенням Косівського районного суду від 21.11.2016 року (а.с. 20 т. 1) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Рішенням Косівського районного суду від 19.10.2015 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_13 , третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог: Реєстраційна служба Косівського районного управління юстиції про визнання права власності на спадкове майно задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на спадкове нерухоме майно, що складається з житлового будинку загальною площею 116,1 кв.м, господарських будівель та споруд: літньої кухні, погребу, сараю, сараю, вбиральні, гаража, воріт з хвірткою, колодязя, огорожі та розташоване по АДРЕСА_1 .

02.11.2015 року ОСОБА_3 подарувала житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,0914 га, які знаходяться по АДРЕСА_1 , своїй дочці ОСОБА_10 , що підтверджується договорами дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладеними між сторонами 02.11.2015 року (а.с. 185-190 т. 1).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05.11.2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22.05.2019 року, рішення Косівського районного суду від 19.10.2015 року скасовано і в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що відповідно до частини 1 статті 563 ЦК УРСР, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, у разі смерті члена колгоспного двору спадкування майна двору не відкривається.

Згідно з частиною 1 статті 120, статтею 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Оскільки до участі у справі не було залучено ОСОБА_1 , який перебував із ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі і на момент припинення колгоспного двору був зареєстрований та проживав у спірному домоволодінні (а.с. 21-23, 181-184 т. 1), то при таких обставинах справи суди дійшли висновку, що оскаржуване рішення порушує права ОСОБА_1 , який не був залучений до участі в справі.

У зв`язку із скасуванням судового рішення, яке надавало ОСОБА_3 право одноособово розпоряджатися спірним нерухомим майном, суд першої інстанції з наведених підстав правильно дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання вищевказаних договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсними є підставними.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішення спірних правовідносин, роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в пункті 6 постанови від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що позивач та відповідачі мають право на частку у майні колишнього колгоспного двору, а саме по 1/4 частині кожен.

Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_3  в порядку безоплатної приватизації набула право власності на земельну ділянку площею 0,0914 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 та призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/4 частину земельної ділянки, суд виходив з того, що право власності на спірну земельну ділянку, яка виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0914 га, кадастровий номер 2623683601:01:004:0427, набуто ОСОБА_3 в порядку її приватизації у приватну власність і на неї видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно №42002050 від 10.08.2015 року. Тому суд не може визнати право власності особи на нерухоме майно, яке уже перебуває у власності іншої особи, а вимог про скасування права власності відповідачки ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку чи про скасування виданого їй свідоцтва про право власності на нерухоме майно позивач не заявляв.

Однак погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з наступних підстав.

Згідно з положеннями частини 1 статті 81, частини 3 статті 116 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно до частини 1 статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині 4 статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.

Враховуючи, що позивач та відповідачі, як члени колишнього колгоспного двору, набули право кожен на 1/4 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , то у такій самій частці у сторін виникає і право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування вказаного будинку з господарськими будівлями та спорудами

Доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що визнанню за позивачем права власності на земельну ділянку обов`язково має передувати рішення суду про припинення права власності відповідача на земельну ділянку є необґрунтованими, оскільки право ОСОБА_3 на земельну ділянку припиняється відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України внаслідок набуття позивачем права власності на 1/4 частину спірного домоволодіння.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/4 частину спірної земельної ділянки, за умови дійсності свідоцтва ОСОБА_3 на земельну ділянку, є передчасною.

При таких обставинах місцевий суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, неправильно застосував вказані норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання за ним права власності на 1/4 частину спірної земельної ділянки.

З урахуванням положень статті 376 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/4 частину земельної ділянки підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення вказаної позовної вимоги.

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Щодо доводів апелянта ОСОБА_3 , що судом допущено ряд процесуальних порушень, то такі не вказують на незаконність та необґрунтованість судового рішення і в силу частини 3 статті 376 ЦПК України не є обов`язковими підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

Посилання апелянта ОСОБА_3 на те, що судом першої інстанції допущено порушення принципу змагальності сторін, не беруться судом до уваги, оскільки будучи належно повідомленою про розгляд справи, ОСОБА_3 повторно не з`явилась в судове засідання, повідомивши, що хворіє, при цьому не надала підтверджуючого доказу про лікування в цей період.

Доводи апелянта ОСОБА_3 , що судом також допущено порушення принципу змагальності сторін у зв`язку з тим, що суд умисно не надав оцінку доводам позивача про те, що він нібито брав участь своєю силою та коштами у добудові спірного домоволодіння і покращенні його стану, та, встановленому попереднім судовим рішенням, факту наявного завершеного домоволодіння по АДРЕСА_1 , на час його поселення в спірний колгоспний двір, не узгоджуються з положеннями частини 4 статті 82 ЦПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05.11.2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22.05.2019 року, встановлено, що на момент припинення спірного колгоспного двору в 1991 році ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, останній проживав в спірному домоволодінні з 1982 року і був зареєстрований там, що в силу частини 1 статті 120, статті 123 ЦК УРСР, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин, давало йому право на частку в спірному колгоспному дворі. Тому наведені обставини не потребували доказуванню при розгляді даної справи.

З огляду на викладене та з урахуванням положень статті 375 ЦПК України, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 зазначеної статті встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні його позовної вимоги про визнання права власності на 1/4 частину земельної ділянки з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення вказаної позовної вимоги, то з відповідачів слід стягнути на користь позивача 170,81 грн. витрат по оплаті судового збору за позовну вимогу про визнання права власності на 1/4 частину земельної ділянки та 256,22 грн. (170,81?150%=256,22) витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 427,03 грн. (по 142,34 грн. з кожного).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Косівського районного суду від 09 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/4 частину земельної ділянки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в наведеній частині.

Визнати за ОСОБА_1 , жителем АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,0914 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2623683601:01:004:0427, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Визнати за ОСОБА_3 , жителькою АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , право власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,0914 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2623683601:01:004:0427, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Визнати за ОСОБА_5 , жителькою АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , право власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,0914 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2623683601:01:004:0427, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Визнати за ОСОБА_6 , жителькою АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , право власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,0914 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2623683601:01:004:0427, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

В іншій частині заочне рішення Косівського районного суду від 09 вересня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 , жительки АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_5 , жительки АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , та ОСОБА_6 , жительки АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , – по 142,34 грн. витрат по оплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча                                                                М.Д. Горейко

Судді:                                                                        І.О. Максюта

Р.Й. Матківський

Повний текст постанови складено 06 березня 2020 року