Номер провадження: 22-ц/813/4429/20

Номер справи місцевого суду: 513/1079/15-ц

Головуючий у першій інстанції Смірнова І.О.

Доповідач Черевко П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2020 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів                    -  Дрішлюка А.І., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря – Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 05 жовтня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільно набутого майна, третя особа яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 ,-

ВСТАНОВИВ:

26 серпня 2015 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що з 12 жовтня 2008 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

В шлюбі дітей не мають. З 2013 року вони припинили спільне проживання.

В 2009 році під час шлюбу, на спільні кошти, вони почали будувати будинок, розташований по АДРЕСА_1 , будівництво якого закінчили в 2013 році. Правовстановлюючі документи на будівництво оформили на відповідача, який на теперішній час проживає там з іншою жінкою.

На придбання будівельних матеріалів, оплату будівельникам, сторонами було витрачено 660000 гривень.

За час шлюбу вони придбали автомобіль «Вольво» реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 220000 гривень, яким користується відповідач. Згоди щодо розподілу спільно набутого майна між ними не досягнуто. Позивачка вважає, що як дружина, у відповідності до закону, має право на 1/2 частку будинку та 1/2 частку автомобілю.

Посилаючись на ці обставини, позивачка просила визнати за нею право власності на 1/2 частку будинку, розташованого по АДРЕСА_1 та на 1/2 частку автомобіля марки «Вольво» реєстраційний номер НОМЕР_1 , зобов`язавши відповідача компенсувати їй вартість 1/2 частки житлового будинку в сумі 330 000 гривень та вартість 1/2 частки автомобіля в сумиі 110 000 гривень.

14 жовтня 2015 року позивачка уточнила позовні вимоги та додатково просила розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем.

Ухвалою суду від 15 травня 2018 року була задоволена заява ОСОБА_3 та вона була залучена до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Під час   розгляду справи позивачка   неодноразово уточнювала свої вимоги та остаточно, з урахуванням уточнених позовних вимог від 13 вересня 2018 року просила

1. Провести реальний розподіл житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 загальною площею 140,2 кв. м.

2. Виділити їй 1/2 частину житлового будинку відповідно до висновку судово-будівельної технічної експертизи № 14/06 за варіантом № АДРЕСА_2 з відступленням від рівності ідеальних частин, а саме з житлового будинку літера «А», перший поверх 1 коридор, площею 3,9 кв. м, 2 коридор площею 20,0 м, 3 кухня площею 13,8 кв.м; 4 гараж площею 25,0 кв.м; 5 ванна площею 7,0 кв.м; частину сараю літера «Б» площею 14,1 кв.м (розміром 3,43 м х 4,10 м); І водопровідний кран; ІІ водопровідний кран; 1/2 частку споруд загального користування (№1 паркан, № 2 ворота, № 3 хвіртка, № 4 огорожа, № 5 огорожа № 6 огорожа № 7 огорожа, 111 вимощення), загальною площею під літ. «А» 69,7 кв.м загальною вартістю 556511,50 гривень, що складає 13/25 часток та визнати за нею право власності на зазначену частину будинку.

3. Виділити їй у користування земельну ділянку для обслуговування частини житлового будинку.

4. Стягнути з відповідача на її користь судовий збір у загальному розмірі 6141,2 гривень; витрати на залучення експерта 6500 гривень та оплату проїзду експерта (за паливо для автомобіля) - 810,88 гривень; проїзд представника позивачки для виготовлення технічного паспорту - 469 гривень; виготовлення техпаспорту - 375,09 гривень; витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 27000 гривень, а також проїзд   представників до смт. Сарата   для участі у восьми судових засіданнях – 1280 гривень

Позивачка ОСОБА_2 та її представники – адвокат Моторний Є.П. та Струцу Ф.В. у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили задовольнити уточнений позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Шум О.О. заперечували проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивачкою не надано жодних доказів на підтвердження її витрат на будівництво житлового будинку. За час їх спільного мешкання з позивачкою , а саме з 2009 року по 2012 рік, будинок не був добудований, він будувався після того, як позивачка пішла від нього. Крім того, на спірний будинок відсутнє свідоцтво про право власності, а отже, власність не зареєстровано у визначеному законом порядку, у зв`язку з чим, зазначений будинок не може бути об`єктом поділу. Щодо вимог позивачки про поділ земельної ділянки, відповідач зазначив, що вона надавалась йому на підставі рішення Саратської селищної ради від 30 липня 2008 року в оренду для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд до укладання шлюбу. 29.11.2013 року року він отримав свідоцтво про право власності на зазначену земельну ділянку. Ця земельна ділянка є його приватною власністю і не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, так як набута в прядку реалізації його права на приватизацію землі і на її придбання спільні кошти подружжя не витрачались. Розмір судових витрат, які просить стягнути з нього позивачка, не підтверджений належними доказами. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , позов не визнала, посилаючись на те, що з 2012 року вона проживає з відповідачем без реєстрації шлюбу. З 2012 року по 2013 рік ОСОБА_1 проживав   разом із нею по АДРЕСА_3 . З 2013 року вони стали проживати разом у спірному будинку. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась спільна дитина ОСОБА_4 . З 2013 по 2017 рік вона отримала 270757,12 гривень доходу, а також у 2016 -2017 році кошти   на загальну суму 24833, 84 гривень їй переказувала рідна сестра. Всі кошти вона вкладала у спірний будинок, купувала будівельні матеріали разом з відповідачем, меблі, обладнання, сплачувала комунальні послуги (інтернет), робила ремонт, клеїла шпалери. Їй відомо, що спірний будинок на період з 2012 по 2013 рік був не добудований, він будувався після того, як позивачка пішла від відповідача.

Будучи належним чином було повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилась. Надала суду заву, в якій зазначила, що заперечує щодо задоволення позовних вимог позивачки та просила справу розглянути за її відсутності.

Свідок ОСОБА_5 показала, що вона є рідною сестрою позивачки. Їй відомо, що з 2005 року по 2008 рік позивачка та відповідач жили разом без реєстрації щлюбу та перебували на заробітках в Італії. В 2008 році на зароблені сторонами спільні кошти батько позивачки ОСОБА_6 заклав фундамент спірного будинку. 12 жовтня 2008 року   сторони зареєстрували шлюб, після чого переїхали в смт.Сарата, найняли квартиру і за спільні кошти підняли стіни, накрили дах спірного будинку. В 2009 році позивачка виїхала на заробітки в Італію та кожного місяця надсилала кошти відповідачеві на будівництво. У травні 2013 року вона в черговий раз була у сторін в гостях у спірному будинку і бачила, що будинок був збудований, в ньому була вода, електроенергія, змонтовано систему опалення, підключений інтернет, лишилось поклеїти шпалери. У червні 2013 року сторони припинили   спільне проживання.

Свідок ОСОБА_7 пояснив, що він проживає по АДРЕСА_4 , по сусідству з ОСОБА_1 . В 2013 році другий поверх спірного будинку був непридатний для житла. Чи була в будинку вода та інші комунікації, йому не відомо.

Свідок ОСОБА_8 показав, що в 2012 році   познайомився з ОСОБА_1 та з того часу з ним товаришує. Станом на 2012 рік будинок був збудований, утеплений, були вікна, дах. З того часу зовнішній вигляд будинку не змінився, але внутрішні роботи не були завершені, на другий поверх вела драбина, двері в кімнаті завішені килимом.

Рішенням  Саратського районного суду Одеської області від 05 жовтня 2018  року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .

Виділено ОСОБА_2 з житлового будинку літера «А», перший поверх 1 коридор, площею 3,9 кв. м, 2 коридор площею 20,0 м, 3 кухня площею 13,8 кв.м; 4 гараж площею 25,0 кв.м; 5 ванна площею 7,0 кв.м; частину сараю літера «Б» площею 14,1 кв.м (розміром 3,43 м х 4,10 м); І водопровідний кран; ІІ водопровідний кран; 1/2 частку споруд загального користування (№1 паркан, № 2 ворота, № 3 хвіртка, № 4 огорожа, № 5 огорожа № 6 огорожа № 7 огорожа, 111 вимощення), загальною площею під літ. «А» 69,7 кв.м загальною вартістю 556511,50 гривень, що складає 13/25 часток.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .

Виділено ОСОБА_1 з житлового будинку літера ”А” приміщення другого поверху 6 коридор площею 24,3 кв.м, 7 кімната житлова площею 24,8 кв.м, 8 кімната житлова площею 12,8 кв.м, 9 кімната житлова площею 8,6 кв.м, частину сараю літ. ”Б” площею 19,3 кв.м. (розмірами 4,72 м х 4,10 м), 1/2 частку споруд загального користування (№ 1 огорожа, № 2 ворота, № 3 хвіртка, № 4 огорожа, № 5 огорожа, № 6 огорожа, № 7 огорожа, III вимощення) загальною площею по літ. «А» - 70,5 м2, загальною вартістю 513959,50 гривень, що складає 12/25 часток.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 17 серпня 2018 року органом 5141, зареєстрованої та проживаючої по АДРЕСА_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Саратським РВ УМВС України в Одеській області 13 вересня 1999 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстрованого в с. Старосілля Саратського району Одеської області, фактично проживаючого по АДРЕСА_6 (двадцять одну тисячу двісті сімдесят шість) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Саратським РВ УМВС України в Одеській області 13 вересня 1999 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстрованого в с. Старосілля Саратського району Одеської області, фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 17 серпня 2018 року органом 5141, зареєстрованої та проживаючої по АДРЕСА_5 , судовий збір в розмірі 4416 (чотири тисячі чотириста шістнадцять) гривень 80 копійок; витрати, пов`язані із залученням експерта у розмірі 6500 (шість тисяч п`ятсот гривень), а всього 10916 (десять тисяч дев`ятсот шістнадцять) гривень 80 копійок.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням судуОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення  Саратського районного суду Одеської області від 05 жовтня 2018 року і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що з 2005 року по 2008 рік позивачка та відповідач жили разом без реєстрації щлюбу та перебували на заробітках в Італії. В 2008 році на зароблені сторонами спільні кошти батько позивачки ОСОБА_6 заклав фундамент спірного будинку. 12 жовтня 2008 року   сторони зареєстрували шлюб, після чого переїхали в смт.Сарата, найняли квартиру і за спільні кошти підняли стіни, накрили дах спірного будинку. В 2009 році позивачка виїхала на заробітки в Італію та кожного місяця надсилала кошти відповідачеві на будівництво.

Рішенням Саратської селищної ради Одеської області № 910-V від 30 липня 2008 року ОСОБА_1 надано з земель житлової і громадської забудови населеного пункту смт. Сарата земельну ділянку площею 0,15 га в оренду строком на 5 років для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 .

12 жовтня 2008 року сторони зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 , виданим 12 жовтня 2008 року Старосільською сільською радою Саратського району Одеської області.

Згідно висновку на проект будівництва №15 від 06 жовтня 2009 року, ОСОБА_1 погоджено проект на будівництво житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .

29 листопада 2013 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 , житловий будинок побудований у 2009 році, сарай та інші споруди – у 2010 році.

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 24 листопада 2017 року, яке набрало законної сили 15 грудня 2017 року,   шлюб між сторонами розірвано, після розірвання шлюбу дружині відновлено дошлюбне прізвище ОСОБА_9 .

   Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №14/06 від 21 листопада 2016 року, залишкова вартість   житлового будинку АДРЕСА_1 з урахуванням зносу і ступеня благоустрою складає 1070471 гривень. Вартість 1/2 частки кожного із співвласників склала -535235, 50 грн. Будівельна готовність житлового будинку літ."А" визначенна як сума питомих ваг фактично збудованих елементів і склала 98%.

Вартість вищевказаного житлового будинку, з врахуванням вартості земельної   ділянки площею 0,15 га склала 1269731 грн.= 1070 471 грн.+199260 грн., де 1017471 грн.- залишкова вартість житлового будинку, 199 260 грн.- ринкова вартість земельної ділянки

Найбільш доцільний та технічно можливий варіант поділу житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , з відхиленням від ідеальних часток співвласників по 1/2 частині

1-му співвласнику (1/2 частка) виділити

- літ.”А” житловий будинок в складі приміщень 1-го поверху

1 коридор пл. 3,9 м2 - 22 995 грн.,

2 коридор пл. 20,0 м2 - 117 923 грн.,

3 кухня пл. 13,8 м2- 106 862 грн.,

4 гараж пл. 25,0 м2 - 123 487 грн.,

5 ванна пл. 7,0 м2 - 54 206 грн.,

- частина сараю літ.”Б” пл. 14,1 м2 (розмірами 3,43 м х 4,10 м) - 18 991 грн.,

- І водопровідний кран - 1 226 грн.

- II водопровідний кран — 2 983 грн.

- 1/2 частка споруд загального користування (№ 1 огорожа, № 2 ворота, № 3 хвіртка, № 4 огорожа, № 5 огорожа, № 6 огорожа, № 7 огорожа, III вимощення ) - 107 838,50 грн.   Загальною площею по літ. «А» - 69,7 м2, вартістю 556 511,50 грн., що складає 13/25 фактичної частки, та більше ідеальної частки на 21 276 грн. у нині чинних цінах на будівельні матеріали і послуги.

Вхід в квартиру 1-го співвласника зберегти існуючий в приміщенні 1 житлового будинку літ. «А».

   2-му співвласнику (1/2 частка) виділити

- літ.”А” житловий будинок в складі приміщень ІІ-го поверху

6 коридор пл. 24,3 м2 - 139 581 грн.,

7 к.житлова пл. 24,8 м2 - 117 621 грн.,

8 к.житлова пл. 12,8 м2 - 73 525 грн.,

9 к.житлова пл. 8,6 м2 - 49 399 грн.,

- частина сараю літ.”Б” пл. 19,3 м2 (розмірами 4,72 м х 4,10 м) - 25 995 грн.,

- 1/2 частка споруд загального користування (№ 1 огорожа, № 2 ворота, № 3 хвіртка, № 4 огорожа, № 5 огорожа, № 6 огорожа, № 7 огорожа, III вимощення ) - 107 838,50 грн. Загальною площею по літ. «А» - 70,5 м2, вартістю 513 959,50 гри., що складає 12/25 фактичної частки, та менше ідеальної частки на 21 276 грн. у нині чинних цінах на будівельні матеріали і послуги.

Вхід в квартиру 2-го співвласника обладнати новий в приміщенні 7 житлового будинку літ.«А».

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Частиною четвертою ст. 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, не шкодять правам, свободі та гідності громадян та інтересам суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 15 ЦК України визначає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Частинами 1, 3 ст. 368 ЦК України   визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлнено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За ч.1 ст. 69, ч.1 ст. 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Майно, яке належить до особистої приватної власності дружини, чоловіка, визначено в ст.57 цього кодексу.

Згідно правової позиції, яка викладнена у постанові Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі № 654/5243/14-ц, виходячи з аналізу наведених вище норм законодавства, обов`язок довести ті обставини, що майно, придбане в шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього.

   Конструкція норми ст.60 СК свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17.

З технічного паспорту та висновку судової будівельно-технічної експертизи достовірно встановлено, що спірний будинок був збудований сторонами в період шлюбу.

Відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що спірний будинок був набутий ним за кошти, які були його особистою приватною власністю. Презумпція спільності права власності сторін на вказаний будинок відповідачем не спростована. Отже, суд дійшов правильного до висновку, що вказаний будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та за позивачкою належить визнати право   на 1/2   його   частку та виділити їй літ.”А” житловий будинок в складі приміщень 1-го поверху

1 коридор пл. 3,9 м2 - 22 995 грн.,

2 коридор пл. 20,0 м2 - 117 923 грн.,

3 кухня пл. 13,8 м2- 106 862 грн.,

4 гараж пл. 25,0 м2 - 123 487 грн.,

5 ванна пл. 7,0 м2 - 54 206 грн.,

- частина сараю літ.”Б” пл. 14,1 м2 (розмірами 3,43 м х 4,10 м) - 18 991 грн.,

- І водопровідний кран - 1 226 грн.

- II водопровідний кран — 2 983 грн.

- 1/2 частка споруд загального користування (№ 1 огорожа, № 2 ворота, № 3 хвіртка, № 4 огорожа, № 5 огорожа, № 6 огорожа, № 7 огорожа, III вимощення ) - 107 838,50 грн.   Загальною площею по літ. «А» - 69,7 м2, вартістю 556 511,50 грн., що складає 13/25 фактичної частки, та більше ідеальної частки на 21 276 грн., які належить стягнути з позивачки на користь відповідача.      

Щодо посилання скаржника на помилковості висновку суду першої інстанції щодо можливості поділу спірного майна через відсутність реєстрації права власності на вказаний будинок, апеляційний суд вважає доцільним зазначити наступне.

ЦК України, крім понять "нерухомість", "нерухоме майно", "об`єкт нерухомого майна" (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад "об`єкт незавершеного будівництва" (стаття 331), «об`єкт будівництва» (статті 876, 877, 879–881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) – це нерухома річ особливого роду її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 7 вересня 2016р. у справі № 6-47цс16.

Ураховуючи, що спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; ступінь його готовності складає 98%, будівництво його закінчено й відповідач в ньому проживає, тобто фактично використовує його за функціональним призначенням, але не приймає до експлуатації і право власності на нього не оформлює, а позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачкою права на 1/2 частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.    

Позивачка також має право на отримання 1/2 частки земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , виходячи з наступного.

   Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Частиною 1 ст.377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснюється, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між   подружжям   та   виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку.

Підсумовуючи викладені обставини, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, правильним висновок суду, щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, та визнання за позивачем права власності на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий номер 5124555100010010375, розташованої по АДРЕСА_1 , площею 0,15 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка зареєстрована за ОСОБА_1 , оскільки позовні вимоги ґрунтуються на приписах закону, та надані позивачем докази на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, є належними, достовірними та допустимими.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив обставини у справі, надані докази, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, що їх регулює.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Доводи апеляційної скарги не підтверджені жодними належними та допустимими доказами і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (див. рішення від 19 квітня 1994р. у справі «Ван де Харк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), серія А, №288, ст.20, п.61). Ступінь, в якому цей обов`язок вказувати причини застосовується, може варіюватися в залежності від характеру рішення. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), §58, рішення від 10 лютого 2010р., №4909/04) (див. також рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994р., серія A, №303-A, заява № 18390/91, п.29).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення  Саратського районного суду Одеської області від 05 жовтня 2018  року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05.03.2020 року.

Головуючий                                                        П.М. Черевко

Судді                                                                А.І. Дрішлюк

                       М.М. Драгомерецький