Номер провадження: 22-ц/813/4448/20

Номер справи місцевого суду: 495/6439/18

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Черевко П. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2020 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів                    -  Дрішлюка А.І., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря – Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 липня 2018 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи – виконавчий комітет Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, реєстраційна служба Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, КП «Білгород-Дністровське БТІ» про дотримання правил добросусідства, про відновлення порушених меж землекористування та знесення самовільних споруд,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_1 , треті особи – виконавчий комітет Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, реєстраційна служба Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, КП «Білгород-Дністровське БТІ» про дотримання правил добросусідства, про відновлення порушених меж землекористування та знесення самовільних споруд, просив суд усунути перешкоди в користуванні правом власності на земельну ділянку позивача; визнати будови, власником яких є відповідач ОСОБА_1 , а саме магазин літ. «О», мансарду, а також збудовані споруди дворового туалету, душової, хозбудівлі, цоколь, паркану, вигрібної ями – самочинним будівництвом; визнати недійсним Свідоцтво про право власності від 29.12.2008 року за номером 274/2008 на нерухоме майно ОСОБА_1 в частині неправомірно збудованої нерухомості; виключити з Єдиного реєстру нерухомого майна права власності на вказане нерухоме майно; усунути порушення права власності позивача на земельну ділянку з боку відповідача; зобов`язати відповідача знести самочинно збудовані споруди, відновити порушенні межі землекористування.

До суду від позивача ОСОБА_3 надійшло клопотання про забезпечення позову, відповідно до якої вказує, що відповідач ОСОБА_1 тривалий час приховується від спілкування, протягом останнього часу проводиться робота з продажу земельної ділянки, де відповідач продовжує чинити перепони по використанню належної позивачу земельної ділянки.

На підставі вказаних обставин, просить суд накласти арешт на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , а також заборонити ведення господарської діяльності за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , яка має суміжні кордони з ділянкою позивача, до прийняття рішення по суті.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 липня 2018 року клопотання позивача про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи – виконавчий комітет Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, реєстраційна служба Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, КП «Білгород-Дністровське БТІ» про дотримання правил добросусідства, про відновлення порушених меж землекористування та знесення самовільних споруд – задоволено частково.

Накладено арешт на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , до ухвалення рішення по справі.

В задоволені іншої частини клопотання – відмовлено.

Вважаючи ухвалу суду незаконною представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. В скарзі ставиться питання про скасування ухвали.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції 12 лютого 2020 року сторони у справі не з`явилась, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 05 березня 2020 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується,  що до суду від позивача ОСОБА_3 надійшло клопотання про забезпечення позову, відповідно до якого, відповідач ОСОБА_1 тривалий час приховується від спілкування, протягом останнього часу доводиться робота з продажу земельної ділянки, де відповідач продовжує чинити перепони по використанню належної позивачу земельної ділянки.

На підставі вказаних обставин, просить суд накласти арешт на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , а також заборонити ведення господарської діяльності за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , яка має суміжні кордони з ділянкою позивача, до прийняття рішення по суті.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням ст`ягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, ло здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або -оновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

П. 4 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», наголошує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про а задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу позивача та відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у в`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого; об`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Аналіз наведеного положення закону свідчить про те, що дія процесуальної норми щодо можливості забезпечення позову спрямована на ефективний захист порушеного права, який був би неможливий без гарантованого виконання рішення суду. Право на вирішеність спору, так само як і виконання судового рішення, є складовими права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Забезпечення позову в цивільному процесі є одним з інститутів цивільного процесу, що сприяє реалізації конституційних прав завдання цивільного судочинства, яким є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Законодавець таким чином дає особам, які беруть участь у справі, можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Предметом поданого позову є усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, скасування свідоцтва про право власності, знесення самочинного будівництва та відновлення порушеної межі землекористування.

Підсумовуючи викладені обставини, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи, пов`язаності заходів забезпечення позову з предметом спору, співмірності таких заходів заявленим наявним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, у суду є всі підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що правильним є висновок суду, щодо часткового задоволення заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову в частині накладення арешту на земельну ділянку, за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , яка має суміжні кордони з ділянкою позивача та відмови у задоволення вимог ОСОБА_4 заборони ведення -господарської діяльності на тій же земельній ділянці.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив обставини у справі, надані докази, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, що їх регулює.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Доводи апеляційної скарги не підтверджені жодними належними та допустимими доказами і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (див. рішення від 19 квітня 1994р. у справі «Ван де Харк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), серія А, №288, ст.20, п.61). Ступінь, в якому цей обов`язок вказувати причини застосовується, може варіюватися в залежності від характеру рішення. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), §58, рішення від 10 лютого 2010р., №4909/04) (див. також рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994р., серія A, №303-A, заява № 18390/91, п.29).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:        

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 липня 2018 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05.03.2020 року.

Головуючий                                                        П.М. Черевко

Судді                                                                А.І. Дрішлюк

                                                                       М.М. Драгомерецький