КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 761/23123/18 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2747/2020Головуючий у суді першої інстанції - Мальцев Д.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2020 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Коцюрба О.П., Сержанюк А.С.,

секретар Шебуєв Д.А.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Новаковською Людмилою Ярославівною, яка діє на підставі договору, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2019 року про залишення заяви без розгляду

та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2019 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права особистої власності, поділ майна подружжя та позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 ОСОБА_3 звернулася до суд з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділу майна подружжя. Свої вимоги мотивувала тим, що після укладення шлюбу з відповідачем, подружжя проживало в квартирі батька ОСОБА_1 У 2001 року була куплена квартира за адресою АДРЕСА_1 . З 2002 року у зв`язку з матеріальною скрутою в сім`ї стосунки між подружжям погіршились, відповідач не працював, доходу не отримував. Працювала ОСОБА_3 та забезпечувала матеріально сім`ю. З часом стосунки між подружжям стали нестерпними, відповідач випивав, часто виганяв позивача із спільної квартири. В зв`язку з чим ОСОБА_3 була змушена просити допомоги на роботі, де в подальшому написала заяву на отримання кімнати в гуртожитку. У 2006 року таку кімнату позивачу було надано, де вона проживає та прописана на сьогоднішній день. В зв`язку з чим, просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_1 та здійснити поділ спільного майна подружжя, виділивши у власність ОСОБА_3 Ѕ частину квартири за адресою АДРЕСА_1 , та виділити у власність ОСОБА_1 Ѕ частину квартири за адресою АДРЕСА_1 . (т. 1 а.с. 78-81).

У червні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач) про визнання права особистої приватної власності. Свої вимоги мотивував тим, що 08.10.1997 за договором дарування ОСОБА_1 отримав від свого батька ОСОБА_6 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Пізніше, 23.12.1998 ОСОБА_1 продав належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , вартість продажу якої склала 498 940,00 грн. Оскільки, ним було реалізовано особисту власність, кошти від реалізації теж належать йому на праві особистої приватної власності. Одразу ж після продажу належної квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 за власні кошти придбав квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Вартість купівлі-продажу даної квартири склала 29 700,00 грн. Оскільки, кошти, отримані внаслідок продажу квартири АДРЕСА_2 відноситься до та є особистими коштами ОСОБА_1 , то і придбана квартира за адресою АДРЕСА_1 є особистою його власністю (т. 1 а.с. 2-4 зв.).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.10.2018 роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна, виділено в окремі провадження позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна (т. 1 а.с. 75).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25.10.2018 прийнято позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та призначено проведення підготовчого засідання на 12.12.2018. Роз`яснено учасникам справи зміст ч.ч. 1,4 ст. 83 ЦПК України, де зазначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (т. 1 а.с. 124-125).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22.11.2018 об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності (761/23123/18) та цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна (761/40332/18), визначено номер справи 761/23123/18 (т. 1 а.с. 73).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2019 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача - ОСОБА_4 про поновлення строків на подання доказів, клопотання про долучення доказів залишено без розгляду (т. 1 а.с. 204-205).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2019 позов ОСОБА_1 про визнання права особистої власності залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та стягнення коштів задоволено частково. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 Ѕ частину квартири АДРЕСА_3 та визнано за ОСОБА_3 Ѕ частину квартири АДРЕСА_3 .У задоволені іншої частини відмовлено (т. 1 а.с. 211-216).

Не погоджуючись з ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2019 ОСОБА_3 , через свого представника, оскаржила її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким поновити строк на подання доказів та долучити їх до матеріалів справи.

Зазначає, що суду першої інстанції не взяв до уваги те, що клопотання про долучення доказів фактично було подано у кінці жовтня 2018 року, тобто подано до підготовчого засідання у справі ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності. Об`єднання позовів стосовно майна подружжя відбулося майже через місяць. Фактично у випадку відсутності допущеної помилки клопотання про долучення доказів було б подане ще до початку підготовчого засідання у даній справі (30.10.2019) (т. 1 а.с. 223-227).

Не погоджуючись із рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2019 ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення було винесено без ретельного дослідження ситуації та порушує його право та інтерес. Також зазначає, що оскільки кошти, отримані внаслідок продажу квартири АДРЕСА_2 є його особистими коштами, то й квартира АДРЕСА_3 не відноситься до спільної власності подружжя взагалі, а отже, виділятись частки ОСОБА_3 взагалі не можуть (т. 1 а.с. 247-249).

20.01.2020 представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано відзив, в якому зазначено, що апеляційна скарга відповідача на ухвалу суду є необґрунтованою, безпідставною, такою, що не ґрунтується на чіткому застосуванні закону та захисті права, натомість ухвала суду першої інстанції є правомірною. Зазначає, що подана апеляційна скарга є нічим іншим як намагання в позапроцесуальний шлях та будь-яким чином долучити в матеріали справи документи та порушити вимоги чинного ЦПК України, що може мати наслідком порушення принципів рівності сторін та змагальності (т. 2 а.с. 27-28).

03.02.2020 представником відповідача - ОСОБА_4 було подано відзив, в якому зазначено, що апеляційна скарга позивача є тотожною позову та не відображає того, чому суд дійшов хибних висновків або судом було порушено норми права. Зазначає, що всі твердження позивача щодо особистої приватної власності на квартиру безпідставні та необґрунтовані, і зі всіх доводів можна зробити один висновок, що оскаржувана квартира є спільною сумісною власністю (т. 2 а.с. 49-52).

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник підтримали свою апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити, заперечували проти задоволення апеляційної скарги відповідача.

Відповідач ОСОБА_3 зі своїм представником підтримали свою апеляційну скаргу, та заперечували проти апеляційної скарги позивача та просили її відхилити.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судових рішень в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2019 та апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2019 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 28.08.2018 відкрито провадження по справі ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна, призначено підготовче засідання на 30.10.2018 та встановлено строк відповідачу для надіслання (надання) до суду відзиву на позовну заяву і всіх доказів, які можливо доставити до суду, що підтверджують заперечення проти позову протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії ухвали.

29.10.2018 представником ОСОБА_3 було подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, предметом якої було розподіл майна між подружжям, допустивши механічну помилку в номері справи. Підтвердження подачі до суду відповідного клопотання саме 29.10.2018 є штамп канцелярії Шевченківського районного суду м. Києва (т. 1 а.с. 228-230).

22.11.2018 ухвалою суду об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності та цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна.

15.02.2019 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 25.04.2019 (т. 1 а.с. 165).

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

У пункті 8 частини 3 статті 175 ЦПК України зазначено, що позивачем додаються до позовної заяви перелік документів та інших доказів; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 178 ЦПК України до відзиву додаються перелік документів та інших доказів, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання

У статті 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З вище викладеного вбачається, що ОСОБА_3 подаючи позов про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя мала можливість надати всі необхідні доказі для всебічного розгляду справи.

Крім того, дізнавшись що ОСОБА_1 подано позов про визнання права особистої приватної власності, у ОСОБА_3 , як у відповідача, було право надання відзиву у встановлений законом строк та надання відповідних доказів.

Посилання апелянта на те, що клопотання про долучення доказів до справи було подано ще в кінці жовтня 2018, однак помилково не вірно зазначено номер справи не можуть братися до уваги, оскільки, в судовому підготовчому засіданні 15.02.2019 на запитання суду про наявність клопотань перед початком розгляду справи, присутні в засіданні ОСОБА_3 та її представник заявили, що клопотання відсутні.

Отже, за період звернення до суду з позовом до закриття підготовчого засідання по об`єднаній справі у Відповідача була можливість повторно подати для долучення до справи усі необхідні докази у встановленому законом порядку.

Щодо поновлення строку на подання клопотання про долучення доказів, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В частині 1 статті 126 ЦПК України зазначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції виконано всі вимоги глави 3 розділу III ЦПК України. Сторонам надавався час на подання всіх необхідних, належних та допустимих доказів, а отже ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2019 було постановлено з дотриманням норм процесуального права.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Договору дарування від 08.10.1997, посвідченого державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Забігайло Л.П., зареєстрованого в реєстрі за № 3у-519, ОСОБА_1 прийняв у дар від ОСОБА_6 нерухоме майно, яким є квартира АДРЕСА_2 .

Відповідно до Свідоцтва про шлюб, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 25.12.1997 у Відділі реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києва, актовий запис № 793.

23.12.1998 позивачем за первісним позовом на підставі Договору купівлі-продажу було продано вказану квартиру Українському державному підприємству електрозв`язку «Укртелеком» за 498 940, 00 грн.

22.01.1999 на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П., зареєстровано в реєстрі за № 74, позивач за первісним позовом придбав квартиру АДРЕСА_3 , вартість квартири становить 29 657, 40 грн. Право власності зареєстровано за ОСОБА_1 .

Сторони разом проживали в спірній квартирі після її придбання та до 2006 року.

Згідно Звіту про оцінку майна, зробленого на замовлення ОСОБА_1 ТОВ «Аналітичний центр Дробнова», станом на 29.03.2018 ринкова вартість спірної квартири становить 1 722 382, 00 грн.(т. 1 а.с. 16-28).

Так, згідно зі статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України, в редакції, яка діяла на момент придбання спірної квартири), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Частиною першою статті 28 КпШС України передбачено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

За змістом статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 01 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України (далі - СК України), цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01.01.2004. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01.01.2004. До сімейних відносин, які існували до 01.01.2004, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Оскільки спірні правовідносини щодо визнання права власності на майно, набуте за час шлюбу сторонами, продовжують існувати після набрання чинності ЦК України та СК України, то до спірних правовідносин також підлягають застосуванню положення цих Кодексів.

Згідно з частинами 1, 2 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність поширюється на майно і у тому випадку, коли право власності на нього зареєстровано лише за одним з подружжя (презумпція спільності майна подружжя).

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Так, відповідно до ст. 70 СК України та ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір між ними може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч. 4 ст. 71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 працювала з 1974 року та мала достатній дохід. Крім того, сторони в судовому засіданні не заперечували, що протягом 1997-1998 років Відповідачем було продано належній їй дві квартири, а отримані від продажу кошти були використані на потреби сім`ї.

Позивач, в свою чергу, за весь 1998 рік отримав дохід у сумі 179,32 грн. Посилання останнього на отримання гонорарів «у конвертах» нічим не підтверджується.

З урахуванням вартості спірної квартири, визначеної у договорі від 22.01.1999, в сумі 29 700,00 грн., розміру доходів сторін у період до укладання угоди, відсутності у договорі купівлі-продажу квартири вказівки щодо належності коштів у покупця для її придбання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира придбана сторонами в період шлюбу за спільні кошти і тому є спільною сумісною власністю подружжя. Суд першої інстанції правильно зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що спірна квартира придбана за власні кошти позивача і відповідно є його особистою власністю, на чому останній наполягав під час розгляду справи, а також зазначав у своїй апеляційній скарзі.

Щодо посилання ОСОБА_1 на пропуск строків позовної давності при подачі позову ОСОБА_3 , слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Положеннями ст. 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, положеннями ч. 1, 2 ст. 72 СК України передбачено, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

З урахуванням того, що шлюб між сторонами на момент звернення до суду позивача з первісним позовом та відповідача із зустрічними вимогами, розірвано не було, застосування позовної давності не може бути застосовано до вимог відповідача за первісним позовом про поділ майна.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про залишення первісного позову без задоволення та часткового задоволення зустрічного позову, всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим в судових засіданнях доказам.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Понесені заявниками судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають (ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Новаковською Людмилою Ярославівною - відхилити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2019 року про залишення заяви без розгляду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права особистої власності, поділ майна подружжя та позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права особистої власності, поділ майна подружжя та позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 11 березня 2020 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді О.П. Коцюрба

А.С. Сержанюк