ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

Справа № 623/3411/18

Провадження № 22-ц/818/377/20

11 березня 2020 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого         – Сащенко І.С.

суддів          – Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Недрофарба»,

розглянув в порядку спрощеного апеляційного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 17 жовтня 2018 року (суддя Герцов О.М.) по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Недрофарба» про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності,-

встановив:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ "Недрофарба" про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності. В обґрунтування позову посилалася на те, що з 01 лютого 2006 року між ВАТ "Недрофарба" та ОСОБА_1 був укладений договір оренди квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Строк дії договору складав один рік - до 01 лютого 2007 року, при цьому договір оренди не передбачав можливості пролонгації.

Проте, після закінчення строку дії договору оренди, ОСОБА_1 продовжила користуватись орендованою квартирою та користується нею до цього часу.

Справа розглянута за відсутності сторін.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 17 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1  задоволено. Постановлено визнати за ОСОБА_1  право власності за набувальною давністю на квартиру, розташовану за адресою:  АДРЕСА_1 .

Не погодившись з рішеннями суду першої інстанції ОСОБА_2 , який не був залучений до участі у справі, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, постановити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною залишити без задоволення.

Скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими; невідповідністю висновків суду обставинам справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що згідно рішення Ізюмської міської ради Харківської області від 11.07.1097 року його батько отримав ордер на спірну квартиру на склад сім`ї. Наразі апелянт єдиний, хто мешкає та зареєстрований за адресою цієї квартири та має намір її приватизувати. Проте судом не було з`ясовано всіх обставин справи та задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , які вважає необґрунтованими.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи за нею право власності на спірне майно за набувальною давністю, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 більше ніж 10 років добросовісно та відкрито володіє квартирою розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

Погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може, оскільки вони не відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Встановлено, що відповідно до договору оренди квартири від 01 лютого 2006 року ВАТ "Недрофарба", в особі директора Щербак В.П. передає, а ОСОБА_1 приймає у тимчасове володіння та користування квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 строком на 1 рік (а.с.7).

Довідкою від 19 вересня 2018 року ПрАТ "Недрофарба" підтвердило, що на балансі підприємства числиться житловий 4-х квартирний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Станом на 19 вересня 2018 року три квартири будинку приватизовані, одна квартира АДРЕСА_3 залишається на балансі підприємства (а.с.12).

Відповідно до довідки ПрАТ "Недрофарба" від 19 вересня 2018 року ОСОБА_1 користується квартирою АДРЕСА_4 , що знаходиться на балансі ПрАТ "Недрофарба" з 2006 року по теперішній час (а.с.13).

Згідно  ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1ст. 5 ЦПК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У частині першій статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном. Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника.

При цьому слід враховувати, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

Із копій документів, долучених ОСОБА_2 до апеляційної скарги вбачається, що згідно рішення Ізюмської міської ради Харківської області №490 від 11.07.1987 року його батько – ОСОБА_3 отримав ордер на вселення у спірну квартиру на склад сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_6 (син), ОСОБА_2 (син).

Згідно копії паспорта апелянта ОСОБА_2 з 29.11.2000 року зареєстрований у квартирі АДРЕСА_3 та залишається зареєстрованим за вказаною адресою по теперішній час, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області від 15.10.2019 року.

Також ОСОБА_2 надано копії квитанції про сплату комунальних послуг та кварплати, які здійснювались його родичами, а з 2014 року – самим апелянтом.

28.02.2014 року ОСОБА_2 звертався до директора ВАТ "Недрофарба" Щербак В.П. з заявою про надання дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_4 .

Відповідно до копії військового квитка, ОСОБА_2 19.05.2017 року прийнятий у Збройні Сили України за контрактом.

Згідно довідок від 12.10.2019 року старший солдат ОСОБА_2 дійсно проходить військову службу у військовій частині А 2120 та з 30.04.2018 року по теперішній час безпосередньо бере участь у здійсненні заходів і забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення зазначених заходів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що ніхто, крім його родичів в спірній квартирі не мешкав, речі інших людей в ній відсутні. ОСОБА_7 , у якої знаходились ключі від квартири та яка за нею доглядала в період проходження ним військової служби, повідомила йому про те, що 07.10.2019 року ОСОБА_8 шляхом погроз забрав у неї ключі.

18.10.2019 року ОСОБА_2 до ГУНП подана заява про те, що за адресою: АДРЕСА_1 на думку заявника, ОСОБА_8 незаконно привласнив квартиру за вказаною адресою та змінив замки, яка зареєстрована Ізюмським відділом поліції ГУНП в Харківській області за №8768.

Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинна бути впевнена, що на це майно не претендують інші особи і вона отримала це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Згідно з ч. 2 ст. 12 ЦК України нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до висновків, викладених у Постанові Великої палати Верховного суду від 14.05.2019 року по справі № 910/17274/17, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

У зв`язку з викладеним суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ОСОБА_2 , який був вселений у квартиру АДРЕСА_3 на підставі ордеру, зареєстрований за вказаною адресою та висловив своє бажання її приватизувати, не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні через нездійснення ним своїх цивільних прав.

Відповідно до п. 24 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» наголошується на принципі рівності сторін як одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.     

Відповідач, укладаючи договір оренди квартири був обізнаний про реєстрацію та проживання у вказаній квартирі інших осіб та не мав права на укладення цього правочину, нехтуючи правами осіб, вселених у вказане житло на законній підставі.

Сплата ОСОБА_2 та його родичами рахунків за комунальні послуги не дає підстав вважати об`єкт нерухомого майна безхазяйним.

Крім того, із копії договору оренди квартири вбачається, що він не містить печатки юридичної особи, від імені якої діяв ОСОБА_8 .

Також слід відзначити, що за ч.3 ст.344 ЦК України якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно – через п`ять років з часу спливу позовної давності.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність передбачених законом підстав для визнання за позивачем в судовому порядку права власності на зазначене приміщення на підставі ч.1 статті 344 ЦК України не ґрунтується на вимогах закону.

З огляду на викладене, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 371, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 17 жовтня 2018 року – скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Недрофарба» про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності – залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 1057,20 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.С.Сащенко

         Судді            І.П.Коваленко

        А.І. Овсяннікова