Справа № 22-491 2007р. Головуючий у першій інстанції Усатенко Ю.Ю.
Категорія 19,21 Доповідач Черниш Т.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2007року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючого - судді Кривохижі В.І., суддів Черниш Т.В.,
Чорнобривець О.С., при секретарі Дімановій Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Маловисківському районі (далі- ВВД Фонду) про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача на рішення Маловисківського районного суду від 12 грудня 2006 року,
встановила:
В листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що, працюючи гірничим робітником відчисного забою Смолінського рудоуправління Східного гірничо-збагачувального комбінату, 15 липня 1986 року при виконанні трудових обов»язків в результат нещасного випадку на виробництву отримав травму лівої ноги, внаслідок чого за висновком облМСЕК від 13 грудня 2005 року йому було встановлено 20 відсотків втрати працездатності. Посилаючись на перенесені моральні страждання з приводу каліцтва, втрати працездатності, тривале перебуванні на лікуванні, просив стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду 74 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Маловисківського районного суду від 12 грудня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто на його користь з відповідача 15 000 грн.
В апеляційній скарзі ВВД Фонду у Маловисківському районі, не погоджуючись з рішенням суду, ставить питання про його скасування з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права, просить в позові відмовити.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача повністю підтримав доводи апеляційної скарги, зазначав, що суд безпідставно поклав обов»язок по відшкодуванню моральної шкоди на ВВД Фонду. Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував.
Перевіривши за матеріалами справи законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що 15 липня 1986 року з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, що підтверджено даними відповідного акту НОМЕР_1 форми Н-1, складеного того
ж дня(а.с.4-5). Згідно довідки Кіровоградської обласної МСЕК 13 грудня 2005 року ОСОБА_1 встановлено втрату 20% професійної працездатності у зв»язку з виробничою травмою(а.с. 6). Ці обставини не заперечуються сторонами; представник відповідача підтвердив, що позивачу призначені та виплачуються щомісячні страхові виплати.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції, визнавши встановленим, що спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», зокрема, ст.ст. 21,28, 24 Закону, задовольнив позов частково, пославшись при визначенні розміру компенсації на ступінь втрати працездатності, характер та ступінь моральних страждань, яких позивач зазнав внаслідок каліцтва.
Однак висновок про право ОСОБА_1 на отримання грошового відшкодування за моральну шкоду судом зроблено помилково через неправильне застосування норм матеріального права.
Пленум Верховного Суду України в п.5 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (в редакції постанови від 25 травня 2001 року) роз»яснив, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними в дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з»ясувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
При розгляді справи суд зазначених роз»яснень не прийняв до уваги, не врахував, що на час, коли з позивачем стався нещасний випадок на виробництві (15 липня 1986 року), ні діючим законодавством СРСР, ні законодавством України не передбачалось відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникам ушкодженням здоров»я, пов»язаним з виконанням ним трудових обов»язків. Вперше правила відшкодування такої шкоди були встановлені ст. 12 Закону України «Про охорону праці», який набрав чинності 24 листопада 1992 року, та конкретизовані відповідними правилами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року №472. Зазначені акти законодавства, якими передбачено покладання обов»язку по відшкодуванню, зокрема, і моральної шкоди, на роботодавця, зворотної сили не мають, їх дія на правовідносини, що виникли до 24 листопада 1992 року, не поширюються.
Помилковим з огляду на викладене є застосування судом Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 1 квітня 2001 р.(ст. 2 ),оскільки страховий випадок щодо позивача настав до введення в дію цього Закону.
Відповідно до роз»яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 15 згаданої постанови, на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов»язок по її відшкодуванню не поширюється в тому числі і на випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій. Моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо неправомірні дії (бездіяльність)
відповідача, що завдають позивачеві моральних чи фізичних страждань, почалися до набрання законної сили актом законодавства, яким встановлена відповідальність за заподіяння такої шкоди, і продовжується після набрання цим актом чинності.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що обставини, за яких з позивачем 15 липня 1986 року стався нещасний випадок на виробництві, що спричинив і моральну шкоду, та обставини, на які посилався ОСОБА_1, мотивуючи позовні вимоги, не свідчать про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи, що суд першої інстанції обставини справи з»ясував достатньо повно, однак застосував до спірних правовідносин закон, який не підлягав застосуванню, що призвело до помилкового вирішення спору, рішення відповідно до п.4) ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Маловисківському районі задовольнити частково.
Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2006 року скасувати. У задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання рішенням законної сили.